5. Оцінка природних умов і ресурсів України. Регіональні відмінності у забезпеченості природними ресурсами. Ресурсозбереження і його значення для розвитку господарства

. Природні ресурси - це природні компоненти та сили природи, що можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення потреб суспільства.

Земельні ресурси. В: у Закарпатській обл. забезпеченість ріллею становить 0,16 га на одного жителя, у південних областях - 1,46 га: у Миколаївській та 1,32 га в середньому по Україні - 0,66 га.

Найнижчий рівень землезабезпечення - в Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, де на душу населення припадає удвічі менше сільгоспугідь, ніж у середньому по Україні.

Найвищу сільськогосподарську освоєність земель мають Запорізька (98 %), Кіровоградська (85 %) та Миколаївська (97 %) області. Один із наслідків зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує третину загальної площі ріллі.

У зв'язку з приватизацією земельних ресурсів, зростанням чисельності фермерських землеволодінь значно зміниться структура землекористування. Це вимагає розроблення земельного кадастру на основі бонітування земель.

Лісові ресурси. розміщені вкрай нерівномірно, більше 80 % їх площ розміщено у Карпатському, Поліському, Подільському, Східному і Центральному економічних районах. Тут зосереджено понад 90 % загального запасу деревини, в т.ч. більше 80 % запасу стиглих лісових насаджень. Залісненість території значно коливається: у Карпатському економічному районі вона у 2,4 рази, Поліському - в 1,9 рази перевищує середній показник по Україні.

Центральний, Подільський та Східний відзначаються середньою лісистістю, а Донецький, Причорноморський та Придніпровський мають удвічі-втричі нижчу лісистість, ніж середня по країні. Для забезпечення належного екологічного стану тут слід значно підвищити лісистість. В Україні переважають хвойні і твердо-листяні породи. У Поліському і Центральному регіонах суттєво переважають хвойні породи; в Подільському, Східному, Донецькому, Придніпровському, Причорноморському переважають твердолистяні. У Карпатському регіоні приблизно рівні площі хвойних і твердолистяних лісів.

Водні ресурси розподілені нерівномірно і не забезпечують потреб водомістких галузей 58 % водних ресурсів зосереджено в Причорноморському економічному районі, у річках басейну Дунаю, де потреба в воді не перевищує 5 % від її загальних запасів. Найбільше водних ресурсів економічних районах басейну Дніпра: в Придніпровському, Центральному і Причорноморському. Найменше забезпечені водними ресурсами Донецький, Подільський, Карпатський райони та Криворіжжя.

Доступні для використання водні ресурси формуються в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Усунення територіальної та часової нерівномірності розподілу водного стоку відбувається за допомогою водосховищ (1160) загальним обсягом води майже 55 км³, водосховищ Дніпровського каскаду, водоканалів та понад 28 тис. ставків, що забезпечують більше половини обсягу водоспоживання. В господарстві використовуються морські води (до 1 км³).

Мінеральні ресурси

Донецький економічний район - найбагатший і унікальний за різноманітністю корисних копалин. Головну роль відіграє вуглевидобування, видобувається нерудна металургійна сировина (флюсові вапняків і доломіти, вогнетривкі глини, каолін), хімічна сировина (кам'яна сіль) та будівельні матеріали (цементна, гіпсова, керамічна сировина тощо). Перспективні для використання руди рідкісних і рідкоземельних металів, золото, супутній вугіллю метан, їх треба вилучати при комплексній переробці сировини.

Східний економічний район - в його межах розміщена Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна зона (231 родовище газу і конденсату, видобуток газу 912 млрд. м³, нафти і конденсату - 2,5 млн. т на рік), Кременчуцький залізнорудний район (видобуток руди 16 млн. т на рік) та будівельна сировина, особливо цементна. Великі поклади кам'яної солі, бурого вугілля, фосфоритів, сировини для будівельних матеріалів.

Придніпровський економічний район один з найбільших у світі гірничопромислових регіонів з потужним комплексом збагачувальних та металургійних підприємств. Тут видобувається понад 10 млн. т на рік залізних руд, зосереджено весь видобуток марганцевих, уранових, нікелевих, графітових руд, до 50 % титанових руд, 95 % бурого і 10 % кам'яного вугілля. Тут розташовані чотири гірничо-збагачувальні комбінати, Завалівський графітовий комбінат, Побузький нікелевий завод.

Центральний економічний район достатньо забезпечений будівельною сировиною з виробництва місцевих будівельних матеріалів (стінові і в'яжучі, граніт, облицювальні вироби). Найбільші обсяги видобувних робіт здійснюються на півдні Черкаської області в межах Ватутінського гірничопромислового району, де видобувають бентонітові глини (Черкаське родовище), каоліни та буре вугілля.

Поліський економічний район. У цьому регіоні зосереджені найбільші родовища торфу (1278 родовищ, з яких 279 розробляються) та будівельного каменю (95 родовищ, з яких 52 розробляються) - переважно у Житомирській області, де виділяється однойменний гірничопромисловий район. У межах Волинської області частково знаходиться Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, в Чернігівській області - нафтовидобувний, де експлуатується 20 родовищ з видобутком нафти до 0,5 млн. т. Унікальні родовища титанових руд (Іршанське - Житомирська область), родовища бурштину в Рівненській обл. Перспективні родовища рідкісних металів (Пержанське берилієве), титанових руд , міді, фосфоритів базальтів та інших корисних копалин.

Подільський економічний район. Будівельна мінеральна сировина: гіпсова, цементна (мергелі, вапняки), будівельний камінь, для виробництва вапна (в т. ч. для цукрової промисловості). Унікальні родовища каолінів (Турбівецьке, Глухівецьке) в Хмельницькій та Вінницькій обл., бентонітові глини, граніт, глауконіт, сапонітові глини, що можуть використовуватися як меліорант і кормова добавка.

Карпатський економічний район один з найбагатших мінеральними ресурсами. У Передкарпатському гірничопромисловому регіоні є 43 родовища нафти (29 розробляються) і 61 родовище природного газу (40 розробляються). На північному заході Львівської обл.. більша частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Видобувається сірка - Загайпільське родовище (Івано-Франківська) Роздольське і Яворівське (Львівська) Калійні солі Калуське, Тростянецьке, Голинське родовище (Івано-франківська обл..)) і. Стебниківське, Бориславське (Львівська обл). Магнієві солі Калуське і Стебниківське.

Кам'яна сіль - Солотвино Закарпатської обл. Є також цементна сировина (вапняки). бентонітові глини, поліметалева, глиноземна (Біганське), золоторудна сировина. У 2002 р. почато розробку Мужіївського та Саулякського родовища золота. Карпатський регіон унікальний у масштабах Європи за кількістю родовищ і якістю мінеральних лікувальних та питних вод, а також лікувальних грязей.

Причорноморський економічний район: поширені вапняки, будівельний камінь, керамічні глини, будівельні піски. Залізні руди – Керченський п-в. На півночі Одеської області виявлені перспективні родовища золота, нафтогазові – степовий Крим та шельфи Чорного та Азовського морів, де почали розроблятися перші родовища.

Ресурсозбереження – один із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Основними напрямками ресурсозбереження є впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології, які позволяють знизити матеріаломісткість продукції. Ресурсозбереження досягають також завдяки комплексному використанню сировини, переробці вторинних ресурсів.

значення для розвитку господарства :стимулювання раціонального використання природних ресурсів і застосування ресурсо- і енергозберігаючих технологій з метою зниження впливу на навколишнє середовище до екологічно безпечного рівня; створення необхідних фінансово-економічних умов для ефективного функціонування природно-ресурсного комплексу й забезпечення відтворення поновлюваних природних ресурсів на стійкій основі; залучення інвестицій у проекти ресурсозбереження.

6. Демографічна характеристика населення. Динаміка чисельності, статево-вікова структура. Національний склад. . Співвідношення міського і сільського населення.Урбанізація. Роль трудових ресурсів у розміщенні виробництва. Вирішення проблем зайнятості.

За даними останнього перепису станом на 1.12.2006 року кількість населення в Україні становила 46,67 млн. осіб. За цим показником Україна посідає 5 місце в Європі ( після Німеччини, Великої Британії, Франції, та Італії). Проте наша країна поступається багатьом європейським державам за темпами приросту населення. Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст населення – різниця між кількістю людей, які народились (народжуваністю), і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст – це збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (переміщення).

Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А ситуація останніх років є просто катастрофічною. На 2006 р. Коефіцієнт народжуваності становив 9,8 на 1000 осіб, а смертності – 16,2. Таким чином природний приріст становив -6,4. Таким чином населення України вимирає. Тому демографічна політика (система заходів, що спрямовані на регуляцію чисельності населення) уряду спрямована на збільшення народжуваності (виплати за народження дитини, пільги для молодих сімей).

Ще однією проблемою, яка гостро постала перед Україною – „старіння нації”, тобто зростання чисельності й питомої ваги людей старшої вікової категорії, що призводить до зменшення кількості трудових ресурсів. Одним словом „старіння нації” призводить до зростання призводить кількості пенсіонерів, зменшення чисельності економічно-активного населення. „Старіння нації” загострює демографічну кризу в Україні.

Механічний приріст населення пов’язаний з міграцією Для України в даний момент характерне від’ємне сальдо міграції. Це пов’язано з тим, що хвиля повернення емігрантів до незалежної України завершилась, і разом з тим українці почали активно залишати межі нашої країни (переважно з економічних мотивів).

Таким чином кількість населення України безупинно зменшується. Особливо зменшується кількість сільського населення. Це призводить до обезлюднення сіл.

Отже, з демографічної точки зору, в Україні є ряд проблем, вирішен ду держави.

Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується. Особливістю цього процесу в Україні є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в країні на попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку. В Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального старіння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації — українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення України проти 2,0% у 1959 році. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. чоловік, молдавани (майже 300 тис. чол.), болгари (близько 250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.). Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Особливості розміщення населення, рівень розвитку господарства, історичні традиції народу формують систему розселення — мережу населених пунктів певної території з їхніми різноманітними зв’язками. Населені пункти в Україні представлені містами, селищами міського типу і селами. В Україні протягом багатьох років відбувається збільшення кількості міст і підвищення їхньої ролі в житті суспільства, тобто урбанізація. Відповідно зростали кількість і питома вага міського населення. Зараз рівень урбанізації досяг 69 %. Найвищий він у Донбасі. Сільські жителі складають 31 % населення. Вони проживають у різних за кількістю населення селах: малих (до 500 осіб), середніх (до 1000 осіб), великих (понад 1000 осіб). Сільське населення розміщується в Україні нерівномірно. На характер сільського розселення значно впливають природні умови. Найбільша густота сільського населення характерна для лісостепової зони. Нижчим цей показник є у поліській частині країни і ще нижчим у степовій.

Найбільш активною частиною населення є трудові ресурси. Це - населення у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють. Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних чинників його територіальної організації. Величина і структура працересурсного потенціалу, особливості його розміщення значною мірою впливають на галузеву і територіальну структуру господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де їх надлишок – трудомісткі. Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.,удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів; формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць; удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці; забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян; сприяння професійній мобільності; розвиток соціально-трудових відносин; сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.