1. Предмет, метод і завдання дисципліни "Регіональна економіка"

Предмет курсу - просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях (населений пункт, адміністративний район, область, економічний район тощо). Елементи просторової організації продуктивних сил (природні ресурси, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, наявна територіальна інфраструктура, регіональні системи господарювання) є об'єктами вивчення науки розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Головне завдання навчального курсу надання системних знань з теоретичних і прикладних питань регіональної економіки і регіонального розвитку; обґрунтування регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком територій; поглиблення знань про об'єктивну необхідність раціонального й ефективного використання природних науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни, охорони довкілля; засвоєння принципів раціонального природокористування; понять про екологічний моніторинг, екологічні норми та стандарти; вивчення специфіки господарського механізму управління процесом природокористуванням та природоохоронними процесами; знань про формування ефективної державної регіональної політики. Оволодіння майбутніми економістами практичними навичками щодо регіонального управління вимагає базових знань з курсу регіональної економіки. Метод - це засіб побудови і обґрунтування систем суспільних знань, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Сукупність методів, що застосовуються у дослідженнях, називається методологією. Кожна економічна проблема розглядається як система у взаємодії з іншими. До системи методів належать: аналітичний і порівняльний метод, економічні методи, нормативний, картографічний, експедиційний, економіко-математичне моделювання та ін. Системний аналіз - порівняння різних варіантів розміщення продуктивних сил і вибір найкращих з погляду інтересів регіону, країни.

Економічні методи: балансовий, техніко-економічні розрахунки, економіко-статистичний. Найчастіше застосовуються техніко - економічні розрахунки: порівняльна ефективність різних варіантів розміщення продуктивних сил визначається на основі розрахунку витрат. При виборі місць розміщення враховують техніко-економічні показники: матеріало-, енерго- фондо-, науко-, трудо-, водомісткість продукції, транспортні витрати (транспортабельність), собівартість.

Техніко-економічні показники визначаються розмірами затрат на виробництво одиниці продукції у середньому за рік у вартісному (гривні) або натуральному обчисленні (шт., т, квт/год.).

Економіко-статистичний метод - обчислення індексів, середніх величин тощо (для системного аналізу).

Картографічний метод – вимірювання економічних відстаней (ізолінії тарифів перевезень вантажів), визначення густоти населення й ін.

Економіко-математичні методи - створення відповідних моделей: балансові моделі (баланс виробництва і розподілу продукції); оптимізаційні моделі - для вибору оптимального варіанту розміщення продуктивних сил; тощо.