20. Своєрідність алегоричного епосу ("Роман про Троянду"). Видіння.

Алегоричні поеми. Поширеним жанром міської літератури е алегоричні поеми. Жанр цей виник у Франції. Найбільш значним твором французької алегоричної поезії е «Роман про Троянду», що складається з двох частин. Першу частину написав близько 1230 р. Пльйом де Лорріс. Це любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Двадцятирі чному поетові сниться, що він потрапляє у сад, де панує Насолода, і палко закохується в красуню Троянду. Зірвати Троянду, тобто домогтися взаємності, юному поетові допомагають Привіт, Великодушність, Співчуття. Але проти них виступають Відмова, Сором, Лихослів'я, Заздрість, Страх, Святенництво та ін. Прибічники юнака зазнають поразки, і він прокидається у розпачі.

Більш значною за змістом є друга частина, написана через 40 років ученим городянином Жаном де Меном. Він продовжив любовну сюжетну лінію першої частини, але в іншому тоні - як дидактик і сатирик.Жан де Мен висміює куртуазну концепцію кохання, критично ставиться до поведінки жінок, вважає їх легковажними (що взагалі характерно для бюргерської літератури). Але головним у цій частині є те, що автор ставить ряд питань соціального, філософського й морально-етичного плану За допомогою образів Розуму і Природи він виражає своє ставлення до людей, природи, суспільства. Розум і Природа викривають різні середньовічні забобони. Автор намагається дати пояснення таким природним явищам, як грім, блискавка, буря.

Видатною пам'яткою алегоричної поезії в Англії є морально-дидактична поема «Видіння про Петра-Орача» Вільяма Ленгленда(близько 1332- близько 1400). Про особу Ленгленда майже нічого не відомо, незаперечним є тільки те, що життя його було злиденне. На основі дослідження його творів вчені вважають, що він селянського походження, що молоді роки його пройшли в монастирі. Пізніше ВІН жив у Лондоні без певнихзанять, унестатках.

В поемі багато алегоричних постатей-абстракцій, втілених у конкретні образи. Так, Свята церква вист/пає в образі прекрасної жінки в полотняній одежі. Леді Хабар -розкішно одягнена дама, прикрашена коштовним камінням. Але, на думку автора, найбільш випробуваний скарб на землі - це Правда, якій допомагають Кохання і Совість. Проти них виступають Лють, Облесливість, Підступність,Хабар. Головна соціально-морапьна цінність «Видіння» - у проповіді необхідності праці, її значення вжитті людей, а такожу звеличенні трудящих мас - селянства. Зображуючи феодальне суспільство, де до праці ставились з презирством, Ленгленд показує трудящу людину морально вищою від представників панівних верств. Праця проголошується основою добробуту суспільства і його морального оздоровлення. Критичне ставлення Ленгленда до панівних класів, що ведуть паразитичний спосіб життя у той час, коли англійське село та міські низи животіють у злиднях, сприяло успіху поеми серед демократичного читача.

21. "Роман про Ренара" - найвизначніший твір тваринного епосу.

Тваринний епос складався на основі байок і казок , що здавна існували у європейських народів. Найвизначнішим твором цього типу є велика французька поема «Роман про Ренара», формування якої почалося з другої половини XII ст. До роману входять 26 епізодів, в якиху формі алегорій і в стилі міської літератури дана сатирична картина феодальної дійсності. Головнатема твору: Зображення лютої ворожнечі між лисом Ренаром і вовком Ізенгрімом. Ідея твору: Засудження нахабності та хитрості Лиса, який шляхом крадіжокта підлих вчинків проклав собі шлях до успіху. Проблематика : добро і зло; високий і низький клас; морально-етичні цінності: виховання.

Автор використав прийом алегорії, ієрархічне феодальне суспільство зобразив на зразок світу звірів. На чолі держави стоїть цар звірів-лев Нобль, навколо нього придворні і піддані: самовпевнений тугодум ведмідь Брьон (знатний феодал) та підступний хижак леопард - міністр короля; осел Бодуен - придворний проповідник, верблюд - папський легат, баран - зубожілий дворянин. Простий люд представляють дрібні тварини та птахи : півень, курка, кіт. «Роман про Лиса» був надзвичайно популярним в країнах Європи. У Німеччині виникає аналогічний епос «Рейнеке Лис». Гете на основі цього написав свій одноіменний твір. Іван Франко «Лис Микита»