Висновки до розділу 2

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що існуюча тенденція до збільшення обсягів ділових, професійних та технічних послуг характеризує відсутність в Україні достатньої кількості спеціалістів, спроможних надавати високоякісні послуги у діловій сфері. Така ситуація зумовлює необхідність розробки міждержавних програм підготовки спеціалістів.

Сучасний імпорт послуг переважає експорт. Такий стан речей є негативний для національного ринку послуг. Саме тому це зумовлює необхідність перегляду державної політики розвитку сфери послуг та вимагає розробки стратегії посилення не лише експортоорієнтованих, а й імпортозамінюючих її галузей. 

Розділ 3. Перспективні напрями участі україни в міжнародній торгівлі послугами

Оскільки міжнародна торгівля для України є невід’ємною складовою на шляху до економічного зростання, Україна повинна сприяти розвитку міжнародних торговельних відносин. Проте сьогодні для України характерні такі чинники, які перешкоджають розвитку міжнародній торгівлі, а саме неефективне управління підприємствами; відсутність за кордоном збутової інфраструктури; нерозвиненість основних засад ринкової економіки; недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема; слабка інфраструктура підтримки експорту; загострення міжнародної економічної конкуренції; протекціонізм з боку іноземних держав. Саме з такими чинниками, які негативно впливають на міжнародну торгівлю України варто боротися, адже наша держава має спектр потенційних можливостей для розвитку міжнародної торгівлі [47, 238].

Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі послугами такі:

1. наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);

2. великий потенціал високотехнічних галузей промисловості [48].

Основні напрямки розвитку міжнародної торгівлі послугами пере­дусім пов'язані з різною динамікою зростання окремих сегментів національних відтворювальних комплексів та підгалузей. Зокре­ма, вони зумовлюються подальшим збільшенням обсягів інформатизаційного бізнесу, подальшим поширенням інтернет-технологій, створенням нових можливостей розвитку комп'ютерних, телекомунікаційних послуг. По­треба в збільшенні цих послуг зумовило приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.

Сфера послуг потребує великого “інтелектуального навантаження”, передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні роз­робки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров'я, інші групи наукомістких галузей. А частка традиційних колись послуг – продажно­го сервісу, виконання побутових замовлень, ремонту й обслу­говування автотранспорту, розважальних заходів – зменшуєть­ся. Крім того, автоматизація та інформатизація конторської праці витісняє зі сфери послуг канцелярських працівників, а та­ка особливість сфери послуг, як можливість працювати в ній неповний робочий день або тиждень, збільшує можливості за­лучення до неї молоді, зокрема студентської, осіб пенсійного ві­ку, жінок.

Серед найбільш динамічних форм міжнародного бізнесу виді­ляють також порівняно “старі” – фінансово-кредитні та страху­вальні послуги. Для подальшого розвитку цього виду послуг необхідна продумана й ефективна система фінансово-страхової підтримки зо­внішньоекономічної діяльності. Розвиток саме такого бізнесу є особливо актуаль­ним для України, передусім через відчутну потребу розвивати подібні форми підтримки національних експортерів [49 , 243-245].

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала форму­ватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. От­же, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробни­цтва об'єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб'єктів, а й при здійсненні експорт­но-імпортних операцій, у процесі інвестування української економі­ки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

Тому нагальним завданням є поши­рення страхувальної мережі “в глибину”, перетворення її на зага­льнодоступний засіб підтримки комерційної, міжнародної комер­ційної діяльності для всіх ринкових агентів. Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхува­льної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламе­нтації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

Слід відзна­чити ще один динамічний, хоча і не новий, сектор у структурі світових послуг – туризм. Щорічно у світі подорожує понад 800 млн. осіб. В багатьох країнах світу туризм є основним джерелом над­ходжень до національного бюджету. Розвиток туризму має потенційно велике зна­чення для України. В Україні туризм ще не набув пріоритетного станови­ща, незважаючи на виняткові кліматичні та культурно-істо­ричні умови. Це пов'язано з відсутністю інтегрованої сис­теми взаємозв'язків між усіма галузями народного госпо­дарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, куль­турою тощо.

Перспективні напрями розвитку туризму в Україні пов'язані з реалізацією глобальної програми створення в Україні транс­портних коридорів та розвитку Криму. Це може дати не тільки тисячі нових робочих місць на строк будування, а й поштовх для створення багатьох малих та середніх підприємств і принести державі 8 млрд. дол. США. До Ук­раїни почали виявляти інтерес й іноземні інвестори (реконструкція київських готелів, діяльність з розвитку ту­ристичної галузі в Карпатському регіоні за підтримки міжнародної організації ТАСІS, відновлення туристичних об'єктів Львова за рахунок Британського фонду Кпow-how, відновлення та реконструкція ялтинського готелю “Ореанда” та відомої “Поляни казок” тощо, туристичний проект в центральній частині України “Золота підкова Черкащини’’, тощо).

Ефективний розвиток туристичної галузі тісно пов’язаний зі сферою розгалуженої транспортної інфраструктури, адже транспортні послуги відіграють визначальну роль при переміщенні людських, грошових, товарних потоків. Налагоджена система транспортного сполучення через держані кордони є важливою умовою ефективного розвитку міжнародних зв'язків України з іншими державами. Облад­нання державного кордону, у свою чергу, передбачає розбу­дову прикордонних переходів, створення пунктів автосерві­су, вантажних терміналів, об'єктів для обслуговування паса­жирів та екіпажів. Нагальним є вирішення проблеми розбу­дови державного кордону і вдосконалення транспортного спо­лучення перш за все з Росією, Білорусією та Молдовою, де прикордонну інфраструктуру доводиться створювати нано­во. Рівень грошових доходів більше 50% населення України достатній лише для задоволення пер­винних потреб. Існує подальша тенденція зниження рівня життя і його якості, що стає основною причиною відмови населення від телекомунікаційних послуг через їх високу вартість.

Перспективними напрямками розвитку телекомунікацій в Україні зараз вважаються:

1. розвиток так званої Інтернет-телефонії (ІР-телефонії), послуги якої

користуються попитом внаслідок “бідності” населення і його прагнення зекономи­ти на міжнародних переговорах;

2. розвиток мобільного й пейджингового зв'язку;

3. прокладка нових ВОЛЗ ( волоконно-оптична лінія зв'язку. І такі

лінії сьогодні є найостаннішим словом у передачі даних)  та заміна фізич­но й морально застарілих аналогових АТС (автоматична телефонна станція) на цифрові.

Окрім туристичних, транспортних, фінансово-кредитних, страхувальних та послуг зв'язку, які, безперечно, становлять основу надходжень коштів до бюджету будь-якої держави, зокрема у сфері міжнарод­них економічних відносин, є широкий спектр міжнарод­них послуг, розвиток яких зазнає суттєвих змін за­лежно від галузі, в яку вони спрямовуються. До таких міжнародних по­слуг належать операції інжинірингу та реінжинірингу [50 , 172].

Інтеграція України до світового економічного простору відбувається під впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи господарювання. Зростає взаємозалежність національних господарств, підвищується роль зовнішньої торгівлі в економічному поступі країн, загострюється національна та глобальна конкуренція. За цих умов виникає нагальна потреба розробки оптимальної стратегії входження України в складну сукупність світових господарських процесів з метою адаптації національних регуляторних механізмів до реального процесу світової глобалізації. Така стратегія має ґрунтуватися на активній виваженій державній політиці щодо реформування національної економіки в цілому та зовнішньоекономічної сфери зокрема [48].

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські звязки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв’язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментаріїв його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, запровадженню національної грошової одиниці з включенням її до системи міжнародних розрахунків, розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів з українцями, що проживають за межами України [48].

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем [51 , 136].

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників:

1) усунення дискримінації та барєрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;

2) стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

3) динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;

4) забезпечення достатнього рівня конкуренції.

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД. Головними цілями Економічного Союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб’єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного Союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі, митного та платіжного союзів Зауважимо, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць [48].

Магістральним шляхом розвитку економіки України в ХХІ столітті стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яка останнім часом здобула найбільшу кількість прихильників в світу. Це, з одного боку, дозволить Україні стати зрозумілою країнам-партнерам і спілкуватися з ними однією мовою бізнесу, а з іншого - відкриє для ТНК шляхи до України [52 , 230].

На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі послугами України:

1) розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;

2) залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;

3) створювати нові галузі та виробництва;

4) розвинути міжнародний туризм до світового рівня;

5) створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;

6) збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;

7) активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;

8) використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;

9) належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;

10) удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.

У державній політиці регулювання міжнародної торгівлі послугами України пріоритетними є такі завдання:

1) вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних програмно-цільових підходів уряду, суб’єктів державного управління на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;

2) комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцінки ролі та місця України в системі міжнародного поділу праці;

3) правове й організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання міжнародної торговельної діяльності;

4) створення чіткої системи пріоритетів розвитку експортного потенціалу з обґрунтуванням напрямів національної спеціалізації при застосуванні відповідних організаційних та фіскальних методів;

5) нормативно-правове, а також політико-структурне забезпечення пріоритетного розвитку експорту послуг, зокрема засобами зменшення або скасування ПДВ на експорт;

6) застосування економічно виправданої (на базі точкової підтримки) промислової, кредитної, податкової, організаційної політики сприяння експортному виробництву;

7) приведення нормативно-правової бази міжнародної торгівлі послугами у відповідність до критеріїв міжнародного торговельного права з урахуванням досвіду індустріально розвинутих країн, тих постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які випередили Україну на шляху реформ;

8) забезпечення диференційованого підходу до оподаткування за рахунок приведення розміру податків у відповідність до якості та конкурентоспроможності;

9) надання державних гарантій експорту, сприяння створенню компаній зі страхування і перестрахування ризиків у зовнішньоекономічній діяльності, а також кредитних та інвестиційних ризиків у цій сфері, підключення до ефективного страхування справи банківської системи;

10) поступове скасування обов’язкового продажу валютної виручки;

11) сприяння формуванню конкурентного середовища в експорті послуг за рахунок протидії спробам монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів;

12) забезпечення протекціоністської підтримки національних виробників послуг за рахунок удосконалення засобів та інструментів регулювання імпорту, зокрема при активнішому використанні антидемпінгових процедур;

13) лібералізація імпорту високотехнологічної та дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, яка потрібна для технічного переозброєння промисловості, розвитку конкурентоспроможних виробництв;

14) створення обґрунтованих з погляду інтересів держави вільних (спеціальних) економічних зон різних типів (технопарків, технополісів, експортних виробничих зон, вільних портів, вільних митних зон) для поліпшення умов експортного та високотехнологічного виробництва, зовнішньої торгівлі послугами і залучення іноземних капіталовкладень у розвиток експортноспроможних сфер [ 53 , 141-142].

Також для успішного просування України на міжнародні ринки послуг необхідне суттєве коригування зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямками:

1. розвивати експортний потенціал держави в рамках міжнародної

спеціалізації, яка б органічно поєднувалася з вигідними для України напрямками структурних трансформацій в економіці (природно). За дотримання балансу між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари й послуги);

2. нарощувати зусилля в найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, матеріали із заздалегідь заданими властивостями, біотехнології; науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм і т.д.);

3. створювати конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, освоювати стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів;

4. диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізувати критичну залежність від окремих держав (ринків), відповідно посилюючи економічну безпеку України;

5. забезпечити збалансованість експорту й імпорту, торговельних і поточних платіжних балансів України [52].

Важливими для політики України на сучасному етапі є й наступні завдання:

1) забезпечення доступу вітчизняним підриємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

2) досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торговоекономічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД;

3) довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,

4) формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання:

1) поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо- виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної. агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних ) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо. Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСР особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу;

2) раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення її ефективності та її конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

– створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

– оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

– зменшення дефіциту торгового балансу;

– зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становить близько 8% від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні;

3) підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно з зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку;

4) залучення іноземних інвестицій і для технологічної модернізації та створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупно масштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі, прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення;

5) забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки. В цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулювання вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро- і мікрорівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональних підходів до проблем, пов'язаних із занепадом традиційних галузей [48].

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду “шоки” (ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спричинені кон'юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. В цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід.

Важливою ланкою стратегії України е формування і розвиток перспективних нових експортних галузей, що ґрунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, що базується на концентрації і централізації виробництва) за сучасних умов має короткостроковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупно масштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності, агресивності у формуванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскільки нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних програм її розвитку, створення підприємств з участю українського капіталу за кордоном. Першочергове стратегічне завдання розвитку цих зв'язків на рівні області має бути спрямоване на формування умов, що сприяють розвитку експорту продукції, передусім високого ступеня обробки (машинобудування тощо) і надходженню іноземних інвестицій в економіку регіону.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе на рівні регіонів залучення їх до зовнішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання підприємств, допомоги в пошуку нових перспективних ринків за рубежем, зняття дискримінаційних обмежень щодо експорту вітчизняної продукції на світових ринках.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з управліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфраструктури, зміна режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчизняних партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам кредитів для вітчизняних експортерів розвитку інфраструктури, інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Здійснення вище перелічених заходів допоможе Україні розвинути міжнародну торгівлю, тим самим зайняти відповідне місце на світовому ринку, що дозволить розвинути спеціалізацію країни та забезпечення необхідними товарами і послугами шляхом їх імпорту.