Регулювання торгівлі послугами на світовому ринку
Складність і численність інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами пояснюється тим, що торгівля послугами, як правило, супроводжує або торгівлю товарами або рух капіталу. Будь-яка зовнішньоторговельна угода з купівлі-продажу товарів не може бути здійснена без міжнародної купівлі-продажу послуг, передусім транспортних, фінансових, страхових (зокрема транспортно-експедиторські операції, обслуговування суден в іноземних портах, здійснення міжнародних розрахунків, міжнародне кредитування тощо). Крім того, традиційні зовнішньоторговельні операції можуть здійснюватись без міжнародного обміну послугами у сфер зв`язку, ділових поїздок, реклами, юридичних послуг, консалтингу, оподаткування, аудиту та інших видів послуг [17].
Інструменти торгової політики, які використовуються для обмеження торгівлі послугами здебільшого ті ж, що й у торгівлі товарами. Подібність заснована на тому, що торгівля більшістю послуг супроводжує торгівлю товарами і, отже, підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю товарами. Розходження виникають через те, що торгівля деякими послугами пов'язана не з рухом товарів, а з рухом капіталів, засоби регулювання якого дещо інші, ніж у регулюванні торгівлі товарами. Проте, як і у випадку обмеження імпорту товарів, внутрішня субсидія національним виробникам, яка вводиться країною, що імпортує, вважається кращим методом обмеження імпорту послуг, ніж імпортний тариф. А імпортний тариф як засіб обмеження імпорту послуг за своїм впливом на національну економіку кращий або дорівнює імпортній квоті в тому випадку, коли ліцензії на одержання імпортної квоти продаються на аукціоні. Взагалі, заходи регулювання доступу на ринок – це інструменти торгівельної політики, що обмежують або забороняють іноземним фірмам-виробникам послуг оперувати на місцевому ринку, які у більшості випадків мають форму кількісних обмежень [18].
А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи.
1) Заходи регулювання доступу на ринок – включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам-виробникам послуг оперувати на місцевому ринку.
До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать:
а) обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те,
щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими
компаніями;
б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу;
в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, заборона на за конодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям;
г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили. Наприклад, обов'язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони отримають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно;
д) обмеження на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості в'їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу.
2) Заходи вилучення із національного режиму – включають інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:
а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг – страховим, туристичним та іншим компаніям;
б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, іж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни [17].
Постійно постає питання про необхідність лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації торгівлі послугами здійснюються на рівні міжнародних організацій, в рамках окремих галузей на двосторонньому рівні. Можна виділити два основних рівня регулювання міжнародної торгівлі послугами: міжнародний та національний. (рис. 1.2.)
- квоти на обсяг наданих послуг; - обмеження на вартість послуг; - обмеження числа організацій, що надають послуги; - обмеження числа фізичних осіб, що надаюь послуги; - обмеження юридичних форм реєстрації організації, що надають послуги; - обмеження участі іноземного капіталу. |
- обмеження на торгівлю послугами; - введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг; - обмеження на створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних компаній, що надають послуги; - обмеження на пересування виробників послуг; - обмеження на пересування споживачів. |
Рис. 1. 2 Механізми регулювання світового ринку послуг [10]
Національний (державний) рівень є, поза сумнівом, визначальним, оскільки, як і в регулюванні будь-якого іншого міжнародного бізнесу, міждержавні угоди – багатосторонні, двосторонні та інші – спрямовані лише на уніфікацію або гармонізацію, тобто зближення норм і правил національного регулювання, лібералізацію діяльності суб'єктів, які і регламентацію вимог до них у різних країнах [16]. Для розробки ефективного механізму світового регулювання торгівлі послугами використовуються наявні інституційні структури, зокрема Світова організація торгівлі (СОТ). Сфера торгівлі послугами в рамках СОТ регулюється Генеральною угодою про торгівлю послугами (ГАТС) [10].
В рамках окремих галузей розв'язуються питання з лібералізації торгівлі послугами, які властиві цим галузям (наприклад, туризм в рамках ВОТ). Лібералізація торгівлі послугами може здійснюватись і на двосторонньому рівні між окремими країнами. Лібералізація – це механічне відкриття національного ринку шляхом зниження або усунення тарифних і нетарифних торговельних перешкод, стандартизації митних процедур, вдосконалення торговельної інфраструктури. Лібералізаційні заходи сприяють зростанню торгівлі послугами між країнами, що розвиваються. Спільні підприємства, утворені юридичними та/або фізичними особами цих країн, можуть успішно конкурувати з фірмами економічно розвинених країн, особливо у наданні послуг країнам, що розвиваються. Протекціонізм у сфері послуг спрямований на заохочення вітчизняної економіки на розширення зовнішніх ринків та захист національної економіки від іноземної конкуренції, яка реалізується шляхом створення законодавчих та економічних перешкод на шляху вільної міжнародної торгівлі шляхом:
введення обмежень на торгівлю послугами;
введення кількісних квот на імпорт;
надання цінових переваг місцевим виробникам послуг;
надання іноземним виробникам менш сприятливих умов, ніж місцевим та інше [18].
Лібералізація – це механічне відкриття національного ринку шляхом зниження або усунення тарифних і нетарифних торговельних перешкод, стандартизації митних процедур, вдосконалення торговельної інфраструктури. Лібералізаційні заходи сприяють зростанню торгівлі послугами між країнами, що розвиваються. Спільні підприємства, утворені юридичними та/або фізичними особами цих країн, можуть успішно конкурувати з фірмами економічно розвинених країн, особливо у наданні послуг країнам, що розвиваються. На регіональному рівні зменшення торговельних перешкод досягається у рамках двосторонніх преференційних угод та інтеграційних об’єднань, а в світовому масштабі – завдяки діяльності системи ГАТТ/СОТ [19].
Загальні зобов'язання ГАТС стосуються:
1) застосування до міжнародної торгівлі послугами режиму нації
найбільшого сприяння;
2) прозорості регулювання (transparency of regulations);
3) заємного визначення кваліфікаційних вимог до надавачів послуг;
4) правил щодо врегулювання монополій, виключних надавачів
послуг (exclusive service suppliers) та іншої підприємницької діяльності, що обмежує конкуренцію;
5) заходів лібералізації торгівлі, зокрема таких, які передбачають
зростання ролі країн, що розвиваються [20].
Угодою був встановлений 10-річний перехідний період для усунення всіх винятків із застосування режиму нації найбільшого сприяння, що мали місце серед шести десятків країн. Наприклад, країни Північної Європи надавали пільги північно-європейським фірмам, що співпрацювали у сфері технологій для захисту довкілля. Країни Європейського Союзу були пов'язані преференційними угодами з низкою інших країн світу.
Згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами зобов'язання країн-учасниць щодо лібералізації доступу до ринків послуг має виконуватись за допомогою внесення змін до національного законодавства, спрямованих на широке застосування принципу національного режиму до іноземних надавачів послуг і сервісних продуктів (service products). Мають усуватися такі обмеження:
1) щодо індивідуальних і загальних інвестицій іноземців у сфері послуг;
2) заснування іноземцями закладів, що надають послуги;
3) кількості видів послуг та їх загального обсягу;
4) кількості конкурентів у конкретному секторі послуг;
5) організаційних форм підприємницької діяльності;
6) загальної чисельності надавачів послуг на ринку [20].
Країни, що розвиваються, передбачають у своїх горизонтальних зобов'язаннях такі обмеження щодо комерційної присутності:
1) присутність дозволяється лише у формі спільного підприємства
(joint venture);
2) іноземному постачальнику не дозволяється мати контрольний
пакет акцій (majority share) спільного підприємства;
3) певна кількість членів правління повинна бути громадянами даної країни;
4) іноземний постачальник має використовувати передову технологію та управлінський досвід (advanced technology and managerial experience);
5) іноземний постачальник повинен навчати місцевих працівників
(local employees);
6)іноземний постачальник має співпрацювати з місцевими субпідрядниками (local subcontractors);
7) іноземний постачальник має чітко і швидко звітувати (to furnish
accurate and prompt reports) про свою діяльність [20].
Поряд з горизонтальними зобов'язаннями існують ще й секторні (sectoral commitments). Економічно розвинені країни зарезервували за собою право на встановлення обмежень у всіх секторах. Країни, що розвиваються, виявили більшу гнучкість і охопили обмежену кількість секторів (limited number of sectors).
Зобов'язання і обмеження щодо комерційної присутності стосуються таких секторів:
1) будівельні та пов'язані з ними інжинірингові послуги;
2) соціальні, з охорони здоров'я та пов'язані з ними послуги;
3) управлінсько-консультаційні послуги;
4) фінансові послуги [20].
Генеральна угода з торгівлі послугами має такі додатки:
1) Додаток про рух фізичних осіб, які надають послуги відповідно до
угоди (Annex on Movement of Natural Persons Supplying Services Un der the Agreement). Передбачає, що послуги надаються відповідно до специфічних зобов'язань (specific commitments), узятих країнами-імпортерами.
2)Додаток про фінансові послуги (Annex on Financial Services). Стосується страхових і перестрахувальних, банківських та інших фінансових послуг, зокрема, дає змогу країнам вживати заходів, спрямованих на захист інтересів інвесторів, депозитаріїв, власників полісів;
3)Додаток про телекомунікації (Annex on Telecommunications). Передбачає, що до всіх іноземних постачальників послуг застосовуються режим нації найбільшого сприяння і принцип національного режиму, що включає доступ до мережі громадських телекомунікацій і послуг. Згідно з угодою не вимагається застосування зазначених принципів до кабельного або іншого поширення радіо- і телепрограм (cable or broadcast distribution of radio and television programming);
4) Додаток про переговори про базові телекомунікації (Annex on Ne gotiations on Basic Telecommunications). Стосується переговорів про лібералізацію міжнародних комунікаційних послуг, що надаються на великі відстані;
Додаток про переговори про морські транспортні послуги (Annex on Negotiations on Maritime Transport Services).
Отже, Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) – перша загально узгоджена та правомірна угода із системою правил і принципів, що коли-небудь існували у міжнародній торгівлі послугами. ГАТС забезпечує і збільшує прозорість торгівлі послугами на внутрішніх ринках країн-членів СОТ і забороняє встановлювати обмеження, які були б більшими за вже існуючі. Зважаючи на недосконалість деяких положень угоди та неможливість досягнення вищого рівня лібералізації торгівлі послугами, угодою ГАТС було передбачено започаткувати новий раунд переговорів у 2005 р. ГАТС охоплює всі сфери міжнародної торгівлі послугами, за винятком послуг, які надає держава на комерційній основі та які не конкурують з приватним сектором.(послуги поліції, митниці тощо). Крім того, міжнародна торгівля послугами регулюється також на галузевому та регіональному рівнях. На галузевому рівні питаннями регулювання того чи іншого сектора послуг займається велика кількість різноманітних міжнародних організацій. На регіональномі рівні регулювання міжнародної торгівлі послугами здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод (наприклад Європейського Союзу).