8.8. Контроль міцності бетону

Контроль міцності бетону полягає в перевірці відповідності фактичної його міцності в конструкції проектній чи заданій у відповідний техно­логічний період, наприклад перед зніманням несівної опалубки конструк­ції, при передаванні зусиль натягування арматури на бетон тощо.

Міцність бетону визначають неруйнівними та руйнівними методами.

Основні неруйнівні методи — механічний, що використовує за­лежність між міцністю бетону на стискання і його поверхневою твердістю, та ультразвуковий імпульсний, що враховує залежність між міцністю бетону і швидкістю поширення в ньому ультразвукових хвиль.

Найпростішим інструментом, який застосовують при механічному методі контролю, є кульковий молоток Різделя: міцність бетону визна­чають за тарувальною таблицею залежно від діаметра ямки, яка утвори­лася внаслідок удару по поверхні. Щоб результати можна було порів­няти, енергія удару кульковим молотком має завжди бути однаковою. Для цього удар молотка по бетону виконують від ліктя, а однакової енергії удару досягають тренуванням.

Точніші результати дає застосування еталонного молотка Кашкарова, який дає змогу врахувати енергію удару. Еталонний молоток кулькою встановлюють на поверхню бетону й ударяють по ньому слюсарним молотком. Нижня частина кульки втискується в бетон, а верхня — в еталонний сталевий стрижень. Міцність бетону визначають за співвідношенням діаметрів відтисків на поверхні бетону й еталонно­му стрижні.

В ультразвуковому імпульсному методі спеціальними ультразвуко­вими приладами УП-4 чи УКБ-1 визначають швидкість проходження ультразвуку через бетон і за тарувальними кривими — міцність бетону.

Руйнівний метод, який ще залишається до цього часу найпоши­ренішим методом контролю якості бетону при виконанні робіт, полягає у випробуванні контрольних зразків-кубів. Міцність визначають пере­важно за статистичним методом, що враховує залежність між міцністю й однорідністю бетону.

Міцність бетону на будівельному майданчику за статистичним мето­дом звичайно оцінюють по окремих технологічних комплексах. За такий комплекс беруть групу конструкцій, що одночасно бетонують бетонною сумішшю одного складу і вистоюють в однакових умовах. Бетон техно­логічного комплексу розділяють на партії; за партію беруть об'єм бетону, що укладають за період не більше однієї доби. Із кожної партії відби­рають для контролю не менше двох проб з різних замісів; з кожної проби виготовляють одну серію зразків-кубів (3 шт.) для визначення марочної міцності й додаткової серії — для оцінки проміжної міцності бетону та в інших випадках згідно з вимогами проекту.

Якщо визначена міцність бетону і його огляд у конструкції не надають певності в тому, що якість бетону відповідає заданим вимогам, то конструкції можна випробувати пробним навантаженням.

Білет № 19

1. Розробка ґрунту гідромеханічним методом

2. Виготовлення арматури, що попередньо не напружується. Механічна обробка сталі. Типи зварювання

4.2. Розробка грунту гідромеханічними способами.

Ці способи за­стосовують при зведенні гідротехнічних споруд, будівництві доріг, при підготовці значних за площею територій під забудову, при розробці виїмок, видобуванні будівельних матеріалів.

Гідромеханічні способи мають ряд переваг перед іншими способами. Це значна концентрація виробничих потужностей облад­нання, безперервність технологічного процесу та високий рівень комплексної механізації робіт, низька трудомісткість і т. ін.

Найбільшої ефективності досягають за таких умов: річний об­сяг робіт не повинен перевищувати 100 тис.м³ грунту; при наяв­ності легкорозмивних грунтів; при забезпеченні електроенергією та достатньою кількістю води: відстань транспортування пульпи повинна бути не менше 300м.

Гідромеханічну розробку грунту здійснюють його розмиванням направленим струменем води поза межами водоймища або відкачу­ванням грунту з дна водоймища.

Розробку грунту поза межами водоймища виконують за допомогою гідромоніторів (рис. 4.4).

Гідромонітор являє собою сталевий ствол з насадкою та ко­лінами, які забезпечують обертання ствола у вертикальній та горизонтальній площинах. Воду до гідромонітора подають по тру­бопроводах під тиском від 2,5 до 15 МПа залежно від щільності грунту, що розроблюється.

Залежно від типу грунту його розмивають зустрічними (пере­важно в щільних грунтах) або супутніми (в пухких, незв'язаних грунтах) забоями. При цьому на Ім³ грунту, який розмивають, витрачають З...15 м³ води.

У водоймищах підводне розмивання грунту здійснюють за до­помогою плаваючих землеснарядів (рис. 4.5). Грунт з дна водой­мища всмоктується через трубу землесоса і далі по плавучих та наземних пульпопроводах надходить до місця намивання. Нами­вання територій має свої особливості - всю територію розбивають на карти намивання; кожну карту відокремлюють від іншої валами, які влаштовують за допомогою бульдозерів (висота валів повинна дорівнювати висоті намивання). При правильній організації роботи проводять одночасно не менше ніж на трьох картах: на першій виконують обвалування, на другій—монтаж пульпопроводів; на третій — намивання.

Зведення насипу методом намивання забезпечує значну щіль­ність грунту, що виключає необхідність у додатковому ущільненні його. Враховуючи майбутнє незначне осідання грунту, його нами­вають з невеликим перевищенням проектних позначок (в піщаних грунтах на 0.75 %; в суглинистих на 1.5 %).