5. Тимчасове закріплення стінок виїмок

Вертикальні стіни без закріплень дозволяється влаштовувати в грунті природної вологості незруйнованої структури, при відсутності ґрунтових вод піщаних не більше 1 м; в щільних - 2 м. Якщо необхідно створити більш глибокі виїмки, то роблять тимчасові кріплення.

Кріплення стінок котлованів класифікують по засобу їх роботи:

1. Підкісне кріплення. Кріплення влаштовується всередині котловану. Стінки монтуються на долівку виїмки, а закріплюють їх з допомогою підкосів. Підкоси працюють одночасно з палями, що забиті в грунт. Горизонтальні щити влаштовують з обрізних дощок товщиною не менше 50 мм (забірка-стіна).

2. Анкерне кріплення. Складається зі стійок, закладок та анкерів. Кріплення додатково підсилюються. До нижнього заглиблення влаштовуються анкерні тяги. В свою чергу тяги закріплені до грунту, що знаходяться за призмою руйнування, та лежать нижче рівня поверхні грунту ( В ≥ h / tg φ) (кут природного ухилу).

3. Шпунтове (консольне) кріплення. Влаштовується кріплення до початку розробки грунту. По маячній та направляючій палі забивають шпунт. Промисловість виготовляє металічний 2-подіб ний шпунт, який теж забивається. Наступна частина шпунту заходить в попередню. Застосовується металевий, рідше деревяний шпунт.

4. Розпірне (распорне) кріплення сприймає всі діючі навантаження через розпірки, а щити (восновному деревяні) кріплення виконують тільки огороджуючі функції. Розпірки влаштовуються в один чи декілька рядів по висоті.

5. Кріплення з телескопічними розпірками (або із індустріальних конструкцій) застосовують для влаштування широких та глибоких котлованів. До початку розробки грунту забивають металічні двотаврові бруси з кроком 0,5 – 1,5 м. З часом розробки грунту бруси закріплюють між собою, заводять за брусок дерев'яні щити та їх закріплюють між собою. Через 3...4 м по висоті роблять пояс (обв'язку), в яку підпирають телескопічні розпірками, які можуть розсовуватись.

6. Кріплення методам торкретування. З допомогою цемент-гармати або бетон- шприц-машини під тиском на поверхню наносять бетонну суміш. Після цього закріплюють металічну сітку та наносять наступний шар. Товщина всього шару до 75 мм.

7.3. Монтаж арматури, що попередньо не напружується

При монтажі арматури, як правило, використовують механізми і пристосування, що застосовуються для інших видів робіт (опалубочних, бетонних і ін.) і передбачені проектом виконання робіт. Ручне укладання допускається тільки при масі арматурних елементів не більше за 20 кг.

Практикою вироблений ряд прийомів, що полегшують монтаж арматури. Так, каркаси колон встановлюють в проектне положення при одній або двох відкритих сторонах опалубки для зручності вивіряння їх положення і з'єднання з випусками арматури підмурівка. У багатоповерхових спорудах готові каркаси опускають в короби колон зверху, з палуби міжповерхового перекриття, а стояки з'єднують з випусками арматуру підмурівка через

нижній бічний отвір в опалубці колон. Прямі стіни, стіни круглих резервуарів, похилі стіни бункерів і підпірних стін армують готовими сітками. Іноді для цих цілей в'яжуть штучну арматуру по опалубці, встановленій з одного боку.

З'єднують арматурні елементи в єдину армоконструкцію за допомогою зварювання, нахлесткою або в'язкої.

При з'єднанні зварюванням застосовують електрошлакове або ванне зварювання в мідних або стальних формах, значно рідше - дугове зварювання внахлест або з накладками.

З'єднання в'язкою застосовують, якщо неможливо виконати зварювання. Поздовжні стержні зрощують внахлестку з перев'язкою стику в трьох місцях (по середині і по кінцях) стальним вязальним дротом. При стикуванні стержнів гладкого профілю в розтягнутій зоні вони повинні мати крюки. Стержні з сталі періодичного профілю крюків не мають.

При монтажі арматури елементи і стержні необхідно встановлювати в проектне положення, а також забезпечувати захисний шар бетону заданої товщини, тобто відстань між зовнішніми поверхнями арматури і бетону. Правильно влаштований захисний шар надійно оберігає арматуру від впливу зовнішньої середи. Для цього в конструкціях арматурних елементів передбачають спеціальні упори або поздовжені поперечні стержні, бетонні, пластмасові і металевих фіксаторів.

Захисний шар в плитах і стінках товщиною до 10 см повинен бути не менше за 10 мм; в плитах і стінках більше за 10 см не менше за 15 мм; в балках і колонах при діаметрі поздовжньої арматури 20...32 мм - не менше за 25 мм і при більшому діаметрі - не менше за 30 мм.

Приймання змонтованої арматури оформлюють актом на сховані роботи. В ньому записані номера робочих креслень, відхилення від проекту, а також висновок про дозвіл на бетонування.

Якість зварювання перевіряють візуально, з подальшим механічним випробуванням, або безруйнівними засобами (наприклад, ультразвуковий).

Білет № 10

1. Штучне закріплення ґрунтів (заморожуванням, цементуванням, бітумізацією, хімічним, термічним, електричним та електрохімічним способами)

2. Напружене армування конструкцій