- •2. Професійна сфера, як інтеграція офіційно – ділового, наукового та розмовного стилів. Текст як форма реалізації мовно-професійної діяльності.
- •3. Культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.
- •4. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Жанри професійно-ділового стилю.
- •5. Усне і писемне мовлення фахівця. Культура усного фахового спілкування. Підготовка до публічного виступу (план, тези, конспект).
- •6. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Види публічного мовлення.
- •7. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Культура сприймання публічного виступу.
- •8. Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •9. Жанри публічних виступів. Промови. Виголошення промови. Особливості публічного тексту і професійного наукового викладу думки.
- •9. Жанри публічних виступів. Доповідь. Виголошення доповіді. Піготовка до виголошення доповіді.
- •11. Жанри публічних виступів. Дискусія. Наукова дискусія. Повідомлення про захід. Етапи підготовки і проведення.
- •12. Лекція. Види лекцій. Структура наукової лекції. Читання лекції.
- •13. Види усного ділового спілкування. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Ділова бесіда.
- •14. Співбесіда з роботодавцем. Інформаційні документи.
- •15. Мовні засоби переконування. Засідання. Перемовини.
- •16. Інформаційні документи. Службовий лист. Класифікація листів. Реквізити листа, їх оформлення.
- •17. Службовий лист. Лист-запит. Рекомендаційний лист. Вимоги до тексту листа.
- •18. Інформаційні документи. Наказ. Види наказів. Реквізити наказу. Особливості оформлення.
- •19. Жанри офіційно-ділового стилю. Обліково-фінансові документи. Акт. Особливості оформлення.
- •20. Документи колегіальних органів. Протокол. Види протоколів. Реквізити. Особливості оформлення протоколів.
- •21. Документи колегіальних органів. Витяг з протоколу.
- •22. Інформаційні документи. Види Оголошень. Особливості оформлення.
- •23. Запрошення. Особливості оформлення.
- •24. Документи з господарсько-договірної діяльності. Договір. Види договорів. Реквізити договору. Особливості оформлення та використання договорів.
- •25. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Науково-технічний текст як засіб комутації.
- •26. Довідково-інформаційні документи у сфері науки і техніки. Анотація. Відношення між частинами інформації. Мовні засоби.
- •27. Довідково-інформаційні документи у сфері науки і техніки. Реферат як жанр академічного письма. Види рефератів. Мовні засоби.
- •28. Жанри наукового стиля української мови. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті. Зміст, структура статті. Вимоги до оформлення.
- •29. Жанри наукового стиля української мови. Стаття як самостійний науковий твір. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської роботи.
- •30. Рецензії, відгук як критичне осмислення наукової праці. Рецензія на наукову працю.
- •32 Редагування наукового тексту. Пряма і непряма мова у діловому і науковому текстах. Цитування.
- •33 Плани та звіти у сфері науки і техніки. Призанчення, структура, оформлення планів і звітів
- •34 Документи з кадрових питань
- •36. Науковий етикет. Електронні документи. Особливості створення та використання.
- •37. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань. Оформлювання посилань на джерела інформації в наукових працях. Бібліографічний опис. Бібліографічний список.
- •38. Правопис власних назв. Велика літера у власних назвах і абревіатурах.
- •39. Відмінки іменників
- •40. Граматична категорія роду іменників
- •41.Українська термінологія у професійному спілкуванні
- •42. Правопис прикметникових форм утворених від географічних назв.
- •43. Просте ускладнене речення
- •44. Вставні та вставлені конструкції
- •45. Велика та мала літери в рубриках
- •46. Складні випадки узгодження підмета з присудком у складному реченні
- •47. Однорідні члени речення. Узагальнювальні слова.
- •48. Розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях
- •49. Речення з відокремленими членами
- •50. Стійкі словосполучення у реченнях наукового стилю. Абстрактні іменники, відносні прикметники
- •51. Розділові знаки у синтаксичних конструкціях з прямою мовою. Правила оформлення цитат
- •52.Розділові знаки у реченнях зі вставними та вставленими конструкціями
- •53. Розділові знаки у складносурядних реченнях
- •57. Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
39. Відмінки іменників
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку.
Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника завідмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.
Називний відмінок- початкова форма іменника.
Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотиривідміни:
Першавідміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я).
Другавідміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи, або із закінченням -о та іменники середнього роду із закінченням -е, -о і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят).
Третя відміна включає усебе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи та іменник мати.
Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен.
ПЕРША ВІДМІНА
Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
ДРУГА ВІДМІНА
Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи, іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи, а також іменники середнього роду з закінченням о-.
До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого, а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи.
До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи, середнього роду з закінченням -е, а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні.
40. Граматична категорія роду іменників
Загальні відомості:
В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду :
чоловічого,
жіночого,
середнього.
Категорія роду іменників є синтаксично незалежною. Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.
Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;
за типами суфіксального словотворення;
за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;
за семантикою.
Іменники чоловічого роду
До іменників чоловічого роду належать ті іменики, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення, рідше - о, - а. Також рід іменника ми можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це.
Іменники жіночого роду
До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення - а, рідше - нульове закінчення. З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.
Іменники середнього роду
До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е, -а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення -а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, в називному відмінку множини приймають суфікс -ат (ят), разом з іменниками середнього роду на -а (-я) та суфіксом -ен становлять окремий тип відмінювання - IV відміну. З іменниками середнього роду співввідносяться займенники воно, це. Також у похідних іменників на рід може вказувати суфікс (це здебільшого стосується назв молодих істот). Окрім того, що значення середнього роду набувають назви малих щодо віку істот різної статі, а також назви конкретних предметів, явищ, понять, значення середнього роду набувають слова, що переходять в іменники з різних частин мови
Рід абревіатур
Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення роду відповідного іменника.
Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний.
Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента.
Рід незмінюваних іменників
При визначенні роду незмінюваних іменників треба мати на увазі, що:
серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі;
назви тварин мають чоловічий рід;
назви неістот належать переважно до середнього роду;
власні назви зберігають рід загальних назв.