Список літератури

1. Берлин Н.А., Горечешков В.Г., Волков Н.П. Переработка нефтяных и природных газов. - М.: Химия, 1981. - 472с.

2. Гвоздев Б.П., Гриценко А.И., Корнилов А.Е. Эксплуатация газовых и газоконден-сатных месторождений: Справочное пособие. - М.: Недра, 1988. - 575с.

3. Деточенко А.В., Михеев А.Л., Волков М.М. Спутник газовика. - М.: Недра, 1978. -325с.

4. Жданова Н.В., Халиф А.Л. Осушка углеводородньїх газов. - М.: Химия, 1984. -192с.

5. Клюсов В.А., Касперович А.Г. Анализ эффективности работы систем абсорбцион­ной осушки природного газа. Обзорная информация. Подготовка и переработка газа и га­зового конденсата.-М.: ВНИИЭГазпром, 1984, вып.9. -52с.

579

6. Козак Ф.В. Расчеты теплоємкостей и характеристик газовых смесей: Учеб. посо­бие. - К.: УМК ВО, 1989. - 87с.

7. Коротаев Ю.П., Ширковский А.И. Добыча, транспорт и подземное хранение газа. -М.: Недра, 1984. -487с.

8. Кулинченко В.Р. Справочник по теплообменным расчетам. - К.: Техніка, 1990. -165с.

9. Поршаков Б.П., Бикчентай Р.Н., Романов В.А. Термодинамика и теплопередача (в технологических процессах нефтяной и газовой промышленности): Учебник для вузов. -М.: Недра, 1987.-349с.

10. Расчеты основных процессов и аппаратов нефтепереработки. Справочник /Г.Г.Рабинович, П.М.Рябых, П.А.Хохряков и др.: Под ред. Е.Н.Судакова. - 3-е изд.,пере-раб. и доп. - М.: Химия, 1979. -563с.

11. Теплотехнический справочник/ Под общ. ред. В.Н.Юренева и П.Д.Лебедева. Т.2.2-Є изд., перераб.-М.: Энергия, 1976. - 896с.

12. Ширковский А.И. Разработка и эксплуатация газовых и газоконденсатных место­рождений. - М.: Недра, 1987. - 309с.

Глава 27 Економіка нафтової і газової промисловості

27.1. Ефективність виробництва на підприємствах нафтової і газової промисловості

Основні показники обсягу виробництва. Баланс нафти (газу) - система показ­ників, що характеризують видобуток палива, з одного боку, та його використання і розподіл між споживачами, з іншого. Всі розрахунки проводяться однаково для нафти і газу за таки­ми формулами:

для нафти = (27.1)

для газу = (27.2)

де — запаси нафти і газового конденсату в резервуарах на початок періоду; — ви­добуток відповідного виду палива; — надходження палива збоку; — здача відповідного виду палива споживачу; " — нетоварні витрати палива; — товарні витрати палива; — залишки нафти і газового конденсату в резервуарах та нафтопро­водах під кінець періоду; — технологічні втрати.

Бурова установка в роботі — розрахунковий показник, який характеризує се­редньомісячну кількість бурових установок (БУ), що перебувають в бурильних роботах протягом певного періоду (місяць, квартал, рік)

(27.3)

де — кількість верстато-місяців буріння за даний період; — кількість календарних місяців в даному періоді.

580

Верстато-місяць — умовний показник, який характеризує календарний час будівництва свердловини, використовується при плануванні та аналізі робіт для будівництва свердловини. Один свердловино-місяць умовно дорівнює 720 год або ЗО дням. Розраховують цей показник по всьому циклу будівництва свердловин або по окремих ета­пах (вежобудування, буріння, опробування) та категоріях витрат часу.

Геологічне завдання — плановий документ, який визначає сукупність задач вивчення геологічної будови об'єкта геолого-розвідувальних робіт, вміщує конкретні вказівки щодо методів геологічних досліджень, головних методів розв'язання поставлених задач і очікуваних результатів стосовно даного об'єкта. Видасться на кожний об'єкт на весь строк проведення робіт, окремої стадії геолого-розвідувального процесу для одержання визначе­ного результату.

Дебіт свердловини — показник, який характеризує інтенсивність відбору нафти і газу з свердловини, вимірюється в тонах або її кубометрах за одиницю часу (доба, місяць, рік). Середньодобовий дебіт визначається за формулою

(27.4)

де — видобуток палива за даний період часу по одній або групі свердловин, тис м³; — кількість свердловино-діб, відпрацьованих свердловинами за той же період.

Кількість бурових бригад — ссредш-оспискова кількість бурових бригад (ББ), що пра­цювали протягом року, включаючи роботу у вежобудуванні, випробуванні, допоміжних та інших роботах,

(27.5)

де — кількість ББ на місяць; 12,17 — кількість верстато-місяців у календарному році; — річний об'єм проходки, м; — планова комерційна швидкість, м/верст-міс; б, — кількість свердловин, розпочатих бурінням і закінчених випробуванням у планово­му році; — час підготовчих робіт до буріння, діб; — час випробування, діб.

Кількість бурових установок (БУ) - розрахунковий показник, який характеризує по­тужність бурового підприємства і показує кількість установок; необхідних для виконання планового завдання. Середньорічна визначається як середня хронологічна величина

(27.6)

де , ... , —чисельність комплексних БУ на початок кожного місяця року; —те ж саме на кінець року.

Потреба в БУ для виконання планового завдання:

(27.7)

де — коефіцієнт оборотності БУ.

Кількість всжомоігтажних бригад (ВИ) - розрахунковий показник, який визначає кількість бригад для виконання будівельних та монтажно-демонтажних робіт

(27.8)

де — затрати часу на створення запасу (простій змонтованої бурової в очікуванні ББ): — час монтажно-демонтажних робіт; — час буріння і кріплення.

581

Коефіцієнт використання фонду свердловин — показник, що характеризує рівень ви­робничого використання всього експлуатаційного фонду свердловин:

(27.9)

або

(27.10)

де — кількість свердловино-місяців, відпрацьованих (експлуатація) за діючим фондом свердловин; — кількість свердловино-місяців, що числились в усьому експлуатаційному фонді; — кількість годин роботи (чистка, експлуатація та нагромадження рідини) свердловин в процесі експлуатації; — календарний час всього експлуатаційного фонду свердловин.

Коефіцієнт експлуатації — показник, що характеризує рівень використання діючих свердловин у часі:

(27.11)

або

(27.12)

де — кількість свердловино-місяців, що числились в діючому фонді; — кількість годин перебування свердловин діючого фонду в експлуатації.

Коефіцієнт кратності — показник видобутку, який показує.у скільки разів обсяг видо­бутку нафти з свердловини (або групи свердловин) за даний період більший від видобутку нафти за місяць попереднього періоду. Визначається залежно від коефіцієнта падіння дебіту

(27.13)

де — коефіцієнт місячної зміни дебіту, дає відносну характеристику зміни дебіту на наступний місяць згідно з середньодобовим дебітом за попередній місяць; — кількість місяців у даному періоді.

Коефіцієнт обертання бурових установок — показник, що характеризує рівень вироб­ничого використання в- часі БУ. Використовується при розрахунках потреби в БУ, скла­данні кошторисів на будівництво свердловин, визначенні ефективності запровадження нової техніки тощо

(27.14)

де — час ремонтних робіт; — час перебування БУ в резерві.

Обсяг бурових та геологорозвідувальних робіт у грошовому виразі — узагальнюючий показник обсягу робіт, який охоплює всі види робіт (включаючи і безметражні), що-вико­нані підприємством:

(27.15)

або

(27.16)

582

де — кошторисна вартість (ціна) одиниці фізичного обсягу робіт; — сума основних витрат на заданий обсяг робіт за кошторисом; — розмір накладних витрат, в % до су­ми основних та накладних витрат.

Обсяг перекачування нафти і нафтопродуктів — один із основних показників, що ха­рактеризує роботу УМНП та показує кількість перекачаної нафти (нетто або брутто) за пев­ний період

(27.17)

де — обсяг перекачування нетто; — добова пропускна здатність трубопровода; — час роботи трубопровода; — природний убуток нафти при транспортуванні

(27.18)

— обсяг перекачування брутто; Б — середній процент баласту для даного асортимен­ту нафти.

Транспортна робота — розрахунковий показник, що характеризує вантажообіг підприємств трубопроводного транспорту нафти і газу і враховує як обсяг перекачування, так і відстань транспортування

(27.19)

де — кількість нафти, нафтопродуктів або газу, яка подана і-му споживачу; — відстань транспортування до і-го споживача.

Обсяг транспортованого газу — один з основних показників, що характеризує роботу УМГ і показує кількість газу, яку подано споживачу

(27.20)

де — обсяг надходження газу в газопровід; Q_{t н} — витрати на власні внутрішні потре­би КС; — величина технологічних втрат.

Потужність бурового підприємства — максимально можлива кількість закінчених будівництвом свердловин, яку можна спорудити на даному обладнанні в певний період часу при використанні прогресивних технологічних процесів та методів організації виробництва

(27.21)

Враховуючи рівень використання калетпарного часу БУ, формула (26.21) набуває виг­ляду:

(27.22)

де - середня глибина свердловин; - технічна швидкість буріння; - коефіцієнт продуктивного використання БУ в процесі буріння.

Коли глибини свердловин значно відрізняються, особливо в складних геологічних умо­вах, для визначення потужності краще використати показник кількості одночасно працюю­чих БУ, що визначається за формулою

(27.23)

де — обсяг буріння (проходки). В окремих випадках можна визначити потужність за величиною проходки, тоді

583

(27.24)

де — кількість БУ на початок року.

Потужність нафтогазовидобувного підприємства — обсяг продукції, який можна одержати за одиницю часу при експлуатації всіх родовищ, на режимах, що встановлені проектно-технологічною документацією

(27.25)

де — середньорічна кількість свердловин діючого фонду.

У тих випадках, коли пластові тиски та середні дебіти падають, потужність можна виз­начити кількістю свердловин експлуатаційного фонду.

Продукція валова — вартість виробленої в даному періоді продукції (виконаних робіт) та призначеної для реалізації на сторону, в тому числі капітальному будівництву та непро-мисловим підрозділам свого підприємства, включає всю товарну продукцію та зміни за­лишків незавершеного виробництва:

(27.26)

де — товарна продукція; , — вартість незавершеного виробництва відповідно на кінець та початок даного періоду.

Продукція реалізована — продукція, яка відпущена покупцям та оплачена ними у встановлений період часу. Включає всю готову продукцію, напівфабрикати, роботи про­мислового характеру та виробничі послуги

(27.27)

де — вартість готової продукції (нафта, газ, свердловини); — вартість напівфабрикатів, що підлягають реалізації; — вартість робіт промислового характеру (капітальний ремонт обладнання); — вартість виробничих послуг (вартість виробле­ної енергії, пари і т.п.).

Продукція товарна — вартість промислової продукції, яка випущена та підготовлена для реалізації в даному періоді, незалежно від місця реалізації

(27.28)

де — вартість реалізованої продукції; , — вартість продукції, що відправлена покупцям, але не оплачена ними, відповідно на кінець та початок періоду; — вартість нереалізованої продукції, що перебуває на складах підприємства, відповідно на початок та кінець періоду.

Проходка — основний показник, що характеризує обсяг бурових робіт в натуральній формі. Включає всі пробурені метри по всіх свердловинах, що пробурені в даному періоді, за винятком буріння "другим стовбуром", що являє собою виправлення браку в бурінні. При плануванні та обліку проходку показують окремо за метою і способами буріння, окремо буріння на нафту і газ, за типами доліт, інтервалами, видами привода та ін.

Проходка на долото (ПНД) - показник продуктивності одного долота, незалежно від кількості рейсів (довбання), що вимірюється кількістю метрів, пробурених долотом до по­вного його фізичного спрацювання і характеризує продуктивність долота за весь час його використання. Від ПНД слід відрізняти проходку за довбання, що вимірюється кількістю метрів, пройдених долотом за рейс бурового інструмента. Якщо одним долотом робиться кілька довбань (долото більшого діаметру, алмазні долота), то ПНД буде дорівнювати сумі проходок за всі довбання. ПНД, проходка за довбання визначаються за формулами

584

(27.29)

(27.30)

де - проходка по інтервалу буріння у свердловині за даний період часу, м; , відповідно ПНД та проходка за довбання, м; - кількість доліт і кількість довбань (рейсів).

Проходка зведена — показник, що характеризує обсяг робіт БП з врахуванням різниці показників за метою буріння і використовується при аналізі. Визначається додаванням про­ходок за метою буріння, скоригованих через співвідношення швидкостей буріння:

(27.31)

(27.32)

де , — проходка відповідно зведена до експлуатаційного або розвідувального буріння,м; — проходка в експлуатаційному і розвідувальному бурінні, м; — комерційна швидкість експлуатаційного і розвідувального буріння.

Проходка умовна — умовна одиниця вимірювання обсягу проходки, що має заздалегідь встановлену постійну трудомісткість буріння. Перерахунок фізичних метрів проходки в умовні дає змогу забезпечити відносне зіставлення показників по свердловинах і групах свердловин з різною трудомісткістю буріння при аналітичних розрахунках. За основу умо­вного метра береться нормативна трудомісткість буріння одного фізичного метра в певному інтервалі, що й приймається за еталон. Перерахунок фізичних метрів в умовні проводиться за допомогою системи коефіцієнтів трудомісткості, що визначаються по окремих інтервалах глибин.

Свердловина, закінчена будівництвом — один з основних оціночних показників діяльності бурових підприємств. До нього належать всі свердловини, на яких виконано весь передбачений комплекс робіт: вежобудування, буріння та опробування, а також свердлови­ни, випробування яких проводилось тільки в процесі буріння, або які виконали своє призна­чення без проведення випробування. Свердловини, які ліквідовані з технічних причин, до даної категорії не належать.

Свердловино-місяць — умовний показник, що характеризує календарний час перебу­вання експлуатаційних свердловин у складі фонду свердловин. Одному свердловино-місяцю відповідає 720 год (умовна середньомісячна кількість годин перебування або роботи свердловини в складі фонду свердловин підприємства).

Тривалість будівництва свердловин — техніко-економічний показник, що характери­зує календарний час, який витрачений на виконання всього комплексу робіт для будівництва свердловини або кінця буріння, якщо свердловина закінчена без випробування. Виражається в днях по свердловинах, будівництво яких закінчено, і складається з кален­дарної тривалості вежобудування, буріння та випробування, включаючи час перерв між ци­ми етапами циклу будівництва свердловин. Час консервації з показника виключається. Се­редня тривалість за даними первинного обліку

(27.33)

585

де — календарна тривалість будівництва всіх свердловин, закінчених у звітному періоді, незалежно від дати початку будівництва, год; — кількість свердловин, побудо­ваних у звітному періоді.

Цикл будівництва свердловин — комплекс робіт з будівництва свердловини, що вклю­чає роботи зі спорудження вежі, проводки стовбура свердловини, його кріплення та опробу-вання продуктивних об'єктів. Тривалість циклу охоплює період часу від початку підготовчих робіт до вежобудування до закінчення робіт з демонтажу БУ. Виробничий цикл будівництва свердловин включає три етапи: будівництво і монтаж БУ (вежобудування), проводку і кріплення стовбура свердловини (буріння) і роботи з випробування свердловини на продуктивність, а також час перерв між етапами і всередині етапів, якщо вони мають місце. У тривалість циклу не включається час консервації свердловини. Датою початку циклу є дата початку будівельно-монтажних робіт на свердловиноточці (без витрат часу на складання і комплектацію нових БУ в монтовані агрегати). Датою закінчення циклу є дата завершення робіт з випробування свердловини.

Швидкість механічна — показник, що характеризує темп руйнування гірничої породи і залежить від її особливостей, типу долота, режиму буріння, використаного обладнання і забійного двигуна, параметрів промивальної рідини та кваліфікації бурильника. Обчис­люється за формулою

(27.34)

де — час механічного буріння.

Швидкість рейсова — показник, що характеризує ефективність роботи долота і пока­зує темп заглиблення стовбура свердловини за час механічного буріння та спуско-підйом-них операцій

(27.35)

_де — час спуско-підйомних операцій.год. Формулу рейсової швидкості можна зобра­зити також у вигляді

(27.36)

Швидкість технічна — показник, що характеризує темп проведення технологічно не­обхідних робіт з буріння свердловин

(27.37)

де — час кріплення свердловини; — час допоміжних робіт; — час інших робіт; — проходка.

Швидкість комерційна — показник, що характеризує темпи проведення робіт з буріння та кріплення свердловини. При плануванні та обліку її визначають по цілях буріння, по видах корисних копалин, по площах. Вона є основою при плануванні обсягів бурових робіт, матеріально-технічних ресурсів, фінансування, нормуванні тощо. У загаль­ному вигляді визначається за формулою

(27.38)

586

де — загальний календарний час буріння свердловини.

Із формули (27.38) випливає ряд похідних формул для визначення комерційної швид­кості:

(27.39)

(27.40)

де — питома вага часу механічного буріння в балансі календарного; — питома ва­га робіт з проходки в балансі календарного часу.

Залежно від мети розрахунку та обсягу використаної інформації різними дослідниками (В.П.Кауфман, Л.Г.Альохін,Б.Ф.Янтцен, А.І.Перчик, О.Г.Шаповалов, В.С.Карпов, Л.Г.Костіна та ін.) запропоновано ряд модифікацій формули комерційної швидкості.

Швидкість циклова — показник, що характеризує темп будівництва окремої свердло­вини або в середньому в цілому по підприємству показує ступінь організації і управління бу­ровими роботами по всьому циклу будівництва свердловини, а також ступінь удосконален­ня й освоєності техніки і технології будівництва свердловин

(27.41)

де — загальна календарна тривалість спорудження свердловини (час роботи і можли­вих перерв).

Формування собівартості на підприємствах нафтової і газової промисловості Собівартість продукції — категорія поточних витрат, що відображає в узагальненій грошовій формі ту частину витрат виробництва, яка пов'язана з затратами матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства на виробництво і реалізацію продукції, тобто за їх рахунок не можна вести будівництво, реконструкцію підприємства, придбання облад­нання і т.д.

Різноманітність форм витрат на виробництво і реалізацію продукції вимагає їх система­тизації, що досягається за допомогою класифікації. Залежно від зв'язку зі стадіями круго­обігу, витрати поділяють на виробничі та позавиробничі; залежно від участі у виробничому процесі — на основні та накладні; залежно від способу віднесення на собівартість продукції - на прямі та посередні; від зв'язку з обсягом виробництва - на умовно постійні та умовно змінні.

Виробничі витрати — всі види витрат, які безпосередньо пов'язані з виготовлен­ням продукції (виконанням робіт) та утворюють фабрично-заводську собівартість про­дукції.

Позавиробничі витрати — витрати, що пов'язані переважно з реалізацією гото­вої пролдукції. Це витрати обігу, які є неминучими в кожному госпрозрахунковому підприємстві.

Основні витрати — всі витрати, які безпосередньо пов'язані з технологічним про­цесом виготовлення продукції (виконання робіт). Ці витрати є неминучими при будь-яких умовах та характері виробництва.

Накладні витрати — витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічними проце­сами; утворюються під впливом певних умов роботи, що пов'язані з організацією, уп­равлінням та обслуговуванням виробництва.

Прямі витрати — економічно однорідні витрати, які відносяться на собівартість продукції прямо, безпосередньо, відповідно до науково обгрунтованих норм.

Посередні витрати — витрати, які не можна визначити по окремих продуктах за ознакою прямої належності, а тому їх розподіляють за певною методикою.

587

Умовно-постійні витрати — витрати, величина яких не змінюється і не зале­жить від обсягу виробництва (або залежність незначна). До них належать амортизаційні відрахування, заробітна плата управлінського персоналу і т.п.

Умовно-змінні витрати — витрати, величина яких перебуває в певній залеж­ності від обсягу виробництва. Оскільки така залежність може бути різною, серед змінних витрат виділяють пропорційні, прогресивні та дегресивні.

Пропорційні витрати — витрати, величина яких змінюється в таких же про­порціях, в яких змінюється обсяг виробництва (наприклад, сировина, основні матеріали, енергія для технологічних потреб та ін.).

Прогресивні витрати —витрати, які зростають швидше, ніж зростає обсяг вироб­ництва (наприклад, заробітна плата робітників при прогресивних системах оплати).

Дегресивні витрати — витрати, які зростають зі зростанням обсягу виробництва, але темпи їх росту повільніші (напиклад, витрати на поточний ремонт основних фондів).

З метою обліку та планування всі витрати класифікують також за економічними еле­ментами та калькуляційними статтями.

Економічні елементи — витрати виробництва, які є однорідними за економічною ознакою і визначаються на основі функціональної ролі витрат в процесі праці.

Класифікація витрат за економічними елементами єдина і обов'язкова для всіх галузей і підприємств і включає: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, відрахування на обов'язкове медичне страхування, амортизацію ос­новних фондів, інші витрати. Згідно з чинною нормативною документацією названі доку­менти охоплюють:

1. Матеріальні вирати.

1.1. Сировина і основні матеріали, що придбані на стороні.

1.2. Допоміжні матеріали, пакувальні матеріали.

1.3. Запасні частини для ремонту основних фондів.

1.4. Зношування інструментів, пристроїв, інвентаря, приладів, лабораторного обладнан­ня, що не належать до основних фондів.

1.5. Зношування спецодягу, інших малоцінних предметів.

1.6. Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.

1.7. Робота та послуги виробничого характеру, виконані сторонніми підприємствами або власними підрозділами, які належать до основної діяльності.

1.8. Витрати, пов'язані з використанням природної сировини: відрахування на геолого­розвідувальні роботи, рекультивацію земель, плата за воду, що забирається підприємством з водогосподарських систем.

1.9. Придбане на стороні паливо всіх видів для технологічних потреб, на виробництво всіх видів енергії, для транспортного обслуговування виробництва.

1.10. Купована енергія всіх видів, що витрачається на технологічні енергетичні, рушійні та інші виробничі і господарські потреби.

1.11. Витрати внаслідок недостачі матеріальних ресурсів в межах норм природного збитку.

1.12. Витрати підприємства на придбання тари й упаковки (за винятком дерев'яної та паперової).

2. Витрати на оплату праці.

2.1. Виплати заробітної плати за виконані роботи чи відпрацьований час згідно з прий­нятими системами оплати праці.

2.2. Вартість продукції, виданої в порядку натуральної оплати працівникам, що зайняті в сільськогосподарському виробництві.

2.3. Надбавки та доплати до тарифних ставок і окладів, у тому числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, за розширення зон обслуговування.

588

2.4. Премії (включаючи і натуральні премії) за виробничі результати.

2.5. Вартість безплатних комунальних послуг, харчування, продуктів, житла або їх гро­шова компенсація.

2.6. Вартість виданих безплатно згідно з чинним законодавством предметів, що залиша­ються в особистому користуванні (наприклад, обмундирування).

2.7. Оплата згідно з чинним законодавством чергових та додаткових відпусток або ком­пенсацій при невикористанні їх.

2.8. Оплата пільгових годин підлітків.

2.9. Оплата перерв у роботі матерів, що годують дітей.

2.10. Оплата часу, пов'язаного з виконанням державних та громадських обов'язків.

2.11. Одноразова винагорода за вислугу років або надбавка за стаж згідно з чинним за­конодавством.

2.12. Виплата по районних коефіцієнтах, коефіцієнтах за роботу в пустинних та безвод­них районах, по коефіцієнтах за роботу у високогірних районах.

2.13. Надбавки до заробітної плати, що передбачені законодавством за безперервний стаж роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що до них прирівняні.

2.14. Оплата навчальних відпусток працівникам, що навчаються успішно у вечірніх та заочних закладах, а також у заочній аспірантурі.

2.15. Оплата за час вимушеного прогулу у випадках, передбачених законом.

2.16. Доплати у випадках тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку, які встановлені законом.

2.17. Оплата за роботу у вихідні та святкові дні.

2.18. Оплата за роботу в понадурочний час.

2.19. Різниця між окладами,що виплачується при тимчасовому заступництві.

2.20. Оплата простоїв, що виникли з внутрішньовиробничих причин, незалежних від працівника.

2.21. Оплата робіт за трудовими угодами.

2.22. Інші види оплати згідно з встановленим порядком.

3. Відрахування на державне соціальне страхування - за нормами від витрат на оплату праці, які включені в собівартість.

4. Відрахування на обов'язкове медичне страхування членів трудового колективу, зарпла­та яких включається в склад собівартості.

5. Амортизація основних фондів.

5.1. Амортизація основних фондів виробничого призначення.

5.2. Амортизація основних фондів невиробничого призначення.

5.3. Амортизація орендованих основних фондів.

5.4. Амортизація основних фондів (приміщень), які надані безплатно підприємствам громадського харчування, що обслуговують трудові колективи.

6. Інші витрати.

6.1. Виплати з обов'язкового страхування майна підприємства, що числиться в складі виробничих фондів.

6.2. Винагорода за винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

6.3. Плата по процентах за короткотермінові кредити банків (крім процентів за простро­чені та відстрочені позики і позики на поповнення недостачі власних обігових коштів).

6.4. Оплата робіт з сертифікації продукції.

6.5. Витрати на відрядження за встановленими нормами.

6.6. Оплата підйомних.

6.7. Плата стороннім підприємствам за пожежну та сторожову охорону.

6.8. Витрати на організований набір працівників.

589

6.9. Витрати на гарантійний ремонт та обслуговування виробів, по яких встановлено га­рантійний термін.

6.10. Оплата послуг зв'язку та обчислювальних центрів.

6.11. Плата за оренду у випадку оренди основних виробничих фондів.

6.12. Спрацювання нематеріальних активів.

6.13. Відрахування в ремонтний фонд.

Поелементний розріз класифікації використовується при розробці кошторисів та для економічної характеристики виробництва різних галузей промисловості.

Калькуляційні статті (статті витрат) — витрати комплексного характеру, що пов'язані з виконанням певних робіт та мають цільове призначення. На основі розрахунку калькуляційних статей визначаються витрати на конкретні види продукції (робіт), на конк­ретного виконавця і т.п.

Типова калькуляція включає такі статті:

1. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

2. Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (виконанням робіт, над­анням послуг), зумовлені технологією та організацією виробництва.

3. Витрати, пов'язані з використанням природно! сировини.

4. Витрати некапітального характеру, що здійснюються в ході виробничого процесу.

5. Витрати, пов'язані з винахідництвом та раціоналізацією.

6. Витрати на обслуговування виробничого процесу.

7. Витрати для забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки.

8. Витрати, пов'язані з набором робочої сили згідно з чинним законодавством.

9. Поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією основних фондів приро­доохоронного призначення.

10. Витрати, пов'язані з управлінням виробництвом.

11. Витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

12. Витрати на транспортування працівників до місця роботи і назад по маршрутах, що не обслуговуються транспортом загального призначення.

13. Додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом.

14. Виплати за невідпрацьований на виробництві час згідно з чинним законодавством.

15. Відрахування на державне соціальне страхування від витрат на оплату праці, вклю­чених в собівартість.

16. Відрахування на обов'язкове медичне страхування.

17. Витрати на обов'язкове страхування майна підприємства, що враховується в складі виробничих фондів.

18. Витрати на оплату процентів позик банків.

19. Оплата послуг банків для здійснення згідно з укладеними договорами торгово-комісійних операцій.

20. Витрати на гарантійне обслуговування та ремонт виробів, на які встановлено га­рантійний термін.

21. Витрати, пов'язані зі збутом продукції.

22. Витрати на утримання приміщень, що безплатно передаються підприємствам гро­мадського харчування для обслуговування працівників.

23. Витрати на відтворення основних виробничих фондів у формі амортизаційних відрахувань на повне відтворення.

24. Оплата спрацювання нематеріальних активів.

У загальній класифікації витрат розрізняють витрати, які залежать від роботи конкрет­ного підприємства (норми витрат ресурсів) і не залежать від підприємства (норми аморти­зації, тарифні ставки, ціни і т.д.).

590

Кошторис на геологорозвідувальні роботи — відомість, в якій системати­зовані у грошовій формі всі витрати на проведення геологорозвідувальних робіт. Він скла­дається за встановленою формою та використовується для контролю за використанням кошторисного ліміту і аналізу собівартості геологорозвідувальних робіт. Включає основні витрати, накладні витрати на планові нагромадження.

До основних витрат кошторису відносять: основну заробітну плату; додаткову заробітну плату; відрахування на соціальне страхування; вартість матеріалів, електроенергії, стисне­ного повітря, пари; амортизаційні відрахування; спрацювання малоцінних і швидкоспраць-ованих предметів; вартість послуг допоміжних виробництв і зі сторони; витрати на транс­порт; інші витрати.

Накладні витрати при складанні кошторисів враховуються в процентному відношенні від суми основних витрат.

Сума основних і накладних витрат, а також планових нагромаджень утворює кошто­рисну вартість геологорозвідувальних робіт.

Кошторисна собівартість будівництва свердловин — сума витрат, що розрахована на основі технологічних проектів за кошторисними нормативами та цінами, тобто базою для визначення кошторисної собівартості є розроблений кошторис витрат на будівництво сверд­ловин.

При розробці кошторисної документації та плануванні собівартості в бурінні застосову­ють поділ витрат на такі, що залежать від тривалості буріння, і такі,що залежать від обсягів буріння (проходки).

До витрат, що залежать від тривалості буріння, відносять заробітну плату бурової брига­ди, затрати на утримання бурового обладнання, спецтранспорт та ін. Ця група витрат ста­новить від 60 до 80 % всіх витрат на буріння.

Витрати, що залежать від обсягів, включають витрати на долота, обсадні труби, цемент, спрацювання бурильних труб та ін.

Статті витрат, які входять до складу собівартості будівництва свердловин:

1. Підготовчі роботи.

2. Монтаж і демонтаж бурового обладнання.

3. Буріння і кріплення свердловин, в тому числі:

а) матеріали;

б) труби обсадні;

в) заробітна плата основна з нарахуваннями;

г) експлуатація бурового обладнання та інструменту, в тому числі амортизація буро­вого обладнання; транспортні витрати; енергетичні витрати; послуги допоміжних вироб­ництв.

4. Випробування свердловин на продуктивність.

5. Промислово-геофізичні роботи.

6. Накладні витрати.

7. Витрати внаслідок браку.

Кошторисна вартість свердловин визначається на підставі затвердженої ціни їм проход­ки.

Собівартість продукції нафтогазовидобувного підприємства —еко­номічний показник, який характеризує його грошові та матеріальні витрати на видобуток і реалізацію нафти, супутного та природного газу.

Характерною особливістю собівартості видобутку нафти і газу є значна питома вага умовно-постійних витрат. В промисловій собівартості видобутку нафти і газу до них відносять і амортизацію свердловин та інших основних засобів, цехові і загально-промислові витрати, заробітну плату, витрати на освоєння і підготовку виробництва, на утримання і ек­сплуатацію обладнання і ін.

591

Питома вага умовно-постійних витрат в собівартості видобутку нафти становить 75-85 %, а газу — 80-90 %.

Склад витрат на видобуток нафти і газу в розрізі калькуляційних статей:

1. Енергія на видобуток нафти.

2. Допоміжні матеріали.

3. Штучна дія на пласт.

4. Заробітна плата з нарахуваннями.

5. Амортизація свердловини.

6. Збір і транспортування нафти та газу.

7. Підготовка газу.

8. Технологічна підготовка нафти.

9. Підготовка й освоєння виробництва.

10. Утримання й експлуатація обладнання.

11. Цехові витрати.

12. Загально-промислові витрати.

13. Інші виробничі витрати, в тому числі на геологорозвідувальні роботи.

14. Позавиробничі витрати.

Кошторисна собівартість будівництва трубопроводів — показник, що характеризує розмір грошових коштів, які підрядна будівельна організація отримує від за­мовника для покриття витрат на проведення будівельно-монтажних робіт.

Кошторисна вартість будівництва трубопроводів — ціна відповідного об'єкта як будівельної продукції. Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт скла­дається з прямих витрат, накладних витрат і планових нагромаджень.

До складу прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт входять:

а) витрати на будівельні матеріали, деталі та конструкції з вартістю їх доставки та зберігання;

б) основна заробітна плата робочих з нарахуваннями;

в) витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів;

г) інші витрати.

Витрати обороту — економічний показник роботи підприємств трубопроводного транспорту, що характеризує витрати на закупівлю, транспорт, затарювання, зберігання та реалізацію нафти, нафтопродуктів та газу.

Облік витрат на транспорт, зберігання і реалізацію нафти, нафтопродуктів чи газу ве­деться згідно з їх класифікацією по економічних елементах та статтях витрат.

Експлуатаційні витрати визначають на основі складення кошторису експлуатаційних витрат, який охоплює всі витрати на експлуатації об'єкта. Кошторис експлуатаційних витрат охоплює такі статті:

заробітна плата виробничого персоналу (основна і відрахування на соціальне страху­вання) ;

матеріали, реагенти; електроенергія купована; газ на власні виробничо-технічні потреби; витрати газу, нафти чи газопродуктів; амортизація основних фондів; адміністративно-управлінські витрати.

Оцінка ефективності інвестиційної діяльності. Інвестиції — майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

592

Такими цінностями можуть бути: рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування та інші матеріальні ціності); кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; майнові права, що випливають з авторських -прав, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих ноу-хау; права користу­вання землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами а також інші майнові цінності.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність в Україні регулюється двома основними законодавчими актами: Законом України "Про інвестиційну діяльність" та Законом України "Про іноземні інвестиції".

Капітальні вкладення — сукупність витрат матеріальних, трудових та грошо-вих ресурсів, спрямованих на розширене відтворення основних фондів підпри-ємств та ор­ганізацій. Розрізняють капіталовкладення прямі, сполучні та супутні.

Капітальні вкладення прямі — капітальні вкладення, які безпосередньо пов'язані з будівництвом даного підприємства, об'єкта.

Капітальні вкладення сполучні —капітальні вкладення, які пов'язані зі забез­печенням підприємства сировиною, матеріалами та іншим, необхідним для експлуатації да­ного підприємства.

Капітальні вкладення супутні — капітальні вкладення, які пов'язані тери­торіальне та функціонально з прямими (наприклад, перенесення залізничної вітки, будівництво різних комунікацій).

Капітальне будівництво — сфера матеріального виробництва, яка забезпечує розширене відтворення основних фондів, частина матеріальних вкладень, що використо­вується для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального та соціального призначення і т.п. За видами капітального будівництва розрізняють нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, відновлювальні роботи.

Нове будівництво (новобудова) — процес спорудження підприємств, будівель, споруд, що здійснюється на нових майданчиках за первісне затвердженим у вста­новленому порядку проектом.

Розширення діючого виробництва—процес будівництва другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових або розширення існуючих цехів основного виробництва, що суміщується із будівництвом нових або розширенням діючих допоміжних і обслуговуючих виробництв, господарств та комунікацій як на території господарської систе­ми, так і на прилеглих площах.

Реконструкція діючого підприємства —повне або часткове переобладнання та перебудова виробництва зі заміною морально застарілого та фізично спрацьованого об­ладнання, механізацією та автоматизацією виробництва, усуненням диспропорцій у роботі технологічних ланок і допоміжних служб, яке здійснюється за єдиним планом.

При реконструкції будівництво нових цехів основного виробництва не проводиться, але допускається при необхідності будівництво нових та розширення діючих об'єктів до­поміжного та обслуговуючого призначення. Реконструкція діючих підприємств може про­водитись і для зміни їх профілю та випуску нової продукції.

Технічне переозброєння — комплекс заходів, пов'"заних з підвищенням до су­часних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва, агрегатів і установок. Відмінність технічного переозброєння від реконструкції полягає, головним чином, в обсягах будівельно-монтажних робіт. При технічному переозброєнні частка будівельно-монтажних робіт у загальному обсязі капітальних вкладень не перевищує 8-10 %, а при реконструкції досягає 50-60 %.

593

Залежно від ступеня оновлення матеріальної бази при реконструкції та технічному пе­реозброєнні розрізняють реконструкцію малу, коли коефіцієнт заміни основних фондів не перевищує 0,2; середню — з коефіцієнтом заміни 0,2-0,4; повну, коли коефіцієнт заміни перевищує 0,4. При цьому коефіцієнт оновлення активної частини основних фондів може досягати 1,0, а пасивної частини — не перевищує 0,4-0,5.

Відновлювальні роботи — будівельно-монтажні роботи капітального характеру, пов'язані з відновленням придатності основних фондів, які були порушені внаслідок різних стихійних лих, аварій і т.п.

Економічна ефективність капітальних вкладень—показник, що харак­теризує результативність та доцільність реалізації капітальних вкладень. Визначається співвідношенням між корисним результатом від капітальних вкладень та витратами, які бу­ли спрямовані на їх реалізацію, і спричинили цей результат.

В практиці розрахунків використовують два види економічної ефективності капітальних вкладень: загальну (абсолютну) та порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень—показ­ник, що характеризує темпи приросту ефекту в натуральних одиницях, який припадає на одиницю витрат, що забезпечили цей приріст. Загальну ефективність можна оцінити двома показниками — коефіцієнтом загальної ефективності та строком її окупності.

Визначення загальної ефективності капітальних вкладень має свої особливості для різних стадій інвестиційного процесу в нафтову та газову промисловість: геолого­розвідувальні роботи, розробка нафтових і газових родовищ, транспортування нафти і газу.

Коефіцієнт загальної (абсолютної) ефективності капітальних вкладень — показник, який використовується при розробці планів розвитку народного господарства, окремих галузей, при виборі варіантів будівництва окремих об'єктів, їх розміщення і т.п.

По народному господарству загалом розрахунок проводять за формулою

(27.42)

де — приріст річного обсягу національного доходу; К — капітальні вкладення, які сприяли цьому приросту.

По галузях народного господарства абсолютну ефективність визначають за формулою

(27.43)

де — приріст прибутку за плановий період.

Загальна економічна ефективність капітальних вкладень по окремих підприємствах, будовах і об'єктах, а також на окремі заходи

(27.44)

де — річний випуск продукції в оптових цінах підприємства; — повна собівартість річного випуску продукції; П — річний прибуток; К — капітальні вкладення на здійснення заходу.

Для підприємств, яким встановлюються показники щодо зниження собівартості, показ­ник абсолютної ефективності

(27.45)

де — собівартості продукції відповідно до і після здійснення капітальних вкладень.

594

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень у пошуки та розвідку нафтових і газових родовищ визначається за формулою»

(27.46)

де — середньорічний народногосподарський ефект, крб; а — частка ефекту стосовно геологорозвідувальної галузі, частки одиниці; — витрати на пошуки і розвідку родо­вищ, крб.

Середньорічний народногосподарський ефект від підготовки і використання запасів нафти і газу конкретного родовища визначається за формулою

(27.47)

де — кінцеві витрати на нафту і газ в районі видобування, крб, які характеризують гранично допустимий для визначеного періоду рівень витрат на видобуток 1 т нафти, 1000 м³ газу на різних родовищах, які задовольняють потребу в нафті та газі; С — собівартість видобутку 1 т нафти чи 1000 м³ газу, крб; — питомі капітальні вкладення в пошуки, розвідку і розробку родовищ, крб; — нормативний коефіцієнт порівняльної ефектив­ності капітальних вкладень; — видобувні запаси нафти і газу промислових категорій А + В + С, т; — середньорічний темп відбору запасів, частки одиниці.

Частка ефекту, що відноситься на геологорозвідувальну галузь, визначається про­порційно витратам на геологорозвідувальні роботи і розробку родовища. Витрати на геоло­горозвідувальні роботи включають в себе витрати на виявлення і підготовку структур, пошу­кове і розвідувальне буріння з елементами облаштування на розвідувальному етапі.

До показників абсолютної ефективності витрат на геологорозвідувальні роботи відносять також прирости запасів на 1 крб. витрат, на їм проходки, 1 км² площі зйомки, 1 погонний кілометр профілю.

Для геофізичних методів пошуків і розвідки загальну ефективність витрат характеризу­ють коефіцієнтом поновлення фонду підготовлених структур

(27.48)

де — число підготовлених геофізичними методами структур; — число структур, що вводяться в буріння за рік.

Абсолютну ефективність геологорозвідувальних робіт в цілому характеризує коефіцієнт поповнення відібраних запасів нафти і газу

(27.49)

де — приріст запасів нафти і газу; — видобуток нафти і газу за періодд, 1000 м³.

Загальна абсолютна економічна ефективність капітальних вкла­день в газонафтовидобувну галузь визначається за формулою

(27.50)

де — середньорічна розрахункова цінність, що одержується за рахунок введення но­вих потужностей нафти і газу, крб; — капітальні вкладення в будівництво об'єктів ви­робничого призначення, крб.

Середньорічна розрахункова цінність

(27.51)

595

де — середньорічний за період оцінки граничний норматив зведених витрат в розра­хунку на одиницю продукції; — середньорічна собівартість видобутку одиниці про­дукції з нових свердловин, крб; - середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному періоді, т.

Середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному році

(27.52)

де — річна потужність нових свердловин у рік введення їх в експлуатацію, т;. — се­редньорічний коефіцієнт зміни потужності нових свердловин, частки одиниці.

Річна потужність нових нафтогазових свердловин в рік введення їх в експлуатацію

(27.53)

де — середньодобовий дебіт нових свердловин, т/добу; — кількість нових свердло­вин, виведених у даному році з буріння і освоєння; — коефіцієнт експлуатації нових свердловин, частки одиниці.

Середньорічний коефіцієнт зміни потужності свердловин

(27.54)

де ,..., - коефіцієнти зміни потужності нових свердловин в 1-му, 2-му, 3-му t—му році експлуатації, дорівнюють коефіцієнтам зміни видобутку нафти по перехідному фонду свердловин, частки одиниці; Там — період оцінки, що звичайно приймається рівним нормативному строку амортизації видобувних свердловин (15 років), роки.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність вкладень в окре­мий трубопровід

(27.55)

де — вартість річного об'єму перекачування продукції за тарифом, крб; — собівартість річного об'єму перекачування продукції, крб; — капітальні вкладення в будівництво трубопровода, крб.

Строк окупності капітальних вкладень — показник, який характеризує час, протягом якого капітальні вкладення повертаються у вигляді додаткового прибутку (до­ходу).

Для всього народного господарства та його галузей (промисловість, будівництво, транс­порт та ін.) строк окупності визначається відношенням суми капітальних вкладень до при­росту річного обсягу національного доходу; для окремих галузей - відношенням капітальних вкладень до приросту прибутку; для окремих підприємств, будов і об'єктів - відношеннчм суми капітальних вкладень до суми прибутку або економії від зниження собівартості, одер­жаних за рахунок даних капітальних вкладень:

(27.56)

Порівняльна ефективність капітальних вкладень — показник, що ха­рактеризує економію витрат, яку можна отримати за рахунок реалізації кращого варіанту капітальних вкладень порівняно з прийнятою базою.

Визначення порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень проводиться за величиною так званих зведених витрат, що є сумою поточних витрат (собівартості) та капітальних вкладень, зведених до однакової розмірності:

596

(27.57)

де — капіталовкладення за і-им варіантом; — поточні витрати (собівартість про­дукції) за тим же варіантом. Показники К і С можуть застосовуватись як у вигляді повної суми капітальних вкладень і собівартості річного випуску продукції, так і у вигляді пито­мих капітальних вкладень і собівартості одиниці продукції.

Якщо за порівнюваними варіантами капітальні вкладення відрізняються тривалістю будівництва, розподілом їх величини по періодах, то порівняння варіантів слід проводити з врахуванням фактору часу.

Для цього використовується коефіцієнт різночасових витрат

(27.58)

де — період часу зведення, роки; — норматив для зведення різночасових витрат.

Індекс (1+ показує темп зростання витрат залежно від строку замороження капітальних вкладень.

Капітальні вкладення, зведені до поточного моменту, визначаються шляхом множення щорічних капітальних вкладень на коефіцієнт зведення

(27.59)

де — капітальні вкладення в поточному році будівництва; — роки будівництва 1, 2, З ...; Т — строк будівництва в цілому.

При необхідності капітальні вкладення можна звести до моменту закінчення будівництва (до початку експлуатації об'єкта). Для цього користуються формулою

(27.60)

При розрахунках порівняльної економічної ефективності слід враховувати, що вкладені кошти дають ефект не зразу, а тільки після закінчення строку будівництва, тобто на певний час вони виключаються із народногосподарського обігу.

Загальну суму коштів, виключених з обігу в період будівництва, можна визначити за формулою

(27.61)

Втрати від заморожування нефункціонуючих капітальних вкладень за період (час) будівництва

(27.62)

Лаг — розрив у часі між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту, тоб­то лаг — це середній термін, протягом якого 1крб. капітальних вкладень знаходиться у не­завершеному будівництві. Цей показник визначається за формулою

597

(27.63)

Порівняльна ефективність капітальних вкладень у геолого­розвідувальні роботи. Вибір найбільш раціональних методів (методик) геолого­розвідувальних робіт здійснюється на основі викладених критеріїв порівняльної економічної ефективності.

Якщо порівняльні методи при зіставленні результативності значно відрізняються за строками виконання, їх економічна оцінка повинна проводитись з врахуванням фактору часу за формулою

(27.64)

де — зведені витрати, необхідні для здійснення робіт даним методом і за допомогою да­ної методики; і — відповідно поточні витрати і капіталовкладення по і-му варіанту; Т— тривалість розвідувальних робіт; — роки проведення розвідувальних робіт ( = 1, 2, З, ...0.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень у видобуток нафти і газу. Визначення найбільш доцільного варіанту розробки нафтового родовища здійснюється на основі максимуму розрахункової грошової оцінки (Е_пв) за формулою

(27.65)

де Т — період експлуатації нафтового родовища до економічно вигідної межі розробки, ро­ки; — кінцеві витрати на нафту в -му році; — видобуток нафти в _t-му році, т; — експлуатаційні витрати (без амортизаційних відрахувань на реновацію) в _t-му році, крб.

Вибір найбільш доцільного варіанту розробки газового родовища здійснюється на основі мінімуму інтегральних зведених витрат з врахуванням їх різночасовості

(27.66)

де Т — основний період розробки газового родовища, роки; — експлуатаційні витрати на видобуток газу в -му році, крб; — нагромаджені капітальні вкладення в _t-му році, крб.

Оцінка ефективності іноваційних заходів. Іноваційна діяльність — одна з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Вона охоплює: випуск і розповсюд­ження принципово нових видів техніки і технології; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; реалізацію довго­термінових науково-технічних програм з великим строком окупності; прогресивні міжгалузеві структурні зміни; розробку та впровадження нової ресурсозаощаджуючої тех­нології, призначеної для поліпшення соціально-екологічного становища.

598

Нова техніка — вперше реалізовані у народному господарстві результати на-укових досліджень і прикладних розробок, які містять винаходи та інші науково-технічні досягнен­ня, а також нові або удосконалені технологічні процеси (техно-логічні прийоми) виробницт­ва, знаряддя і предмети праці, способи організації виробництва та праці, що забезпечують поліпшення техніко-економічних показників виробництва або розв'язання соціальних, еко­логічних та інших задач.

Ефективність іновацій оцінюється шляхом розрахунку та порівняння показників еко­номії, економічного ефекту та економічної ефективності.

Економія — збереження матеріальних, трудових та фінансових ресурсів на вироб­ництво продукції, виконання робіт чи надання послуг в результаті здійснення іновацій. Аб­солютна економія показує скорочення фактичних витрат матеріальних ресурсів, фінансових коштів та витрат праці на виробництво порівняно з досягну-тою раніше величи­ною цих витрат на порівняний обсяг продукції (робіт, послуг).

Відносна економія являє собою скорочення витрат відповідних ресурсів порівняно з можливими їх витратами за діючими нормами і нормативами на виробництво фактичного обсягу продукції. При розрахунках економії розрізняють умовно-річну економію, перехідну економію та економію до кінця року.

Економічний ефект — сумарна економія всіх виробничих ресурсів (живої праці, капітальних вкладень, інших ресурсів, а також часу), яку одержує виробництво в резуль­таті запровадження науково-технічних заходів, що проявляється остаточно у збільшенні національного доходу.

Утворення економічного ефекту від впровадження заходів науково-технічного прогресу на підприємствах нафто-газового комплексу досягається при:

а) розробці й експлуатації нафтових і газових родовищ за рахунок додаткового видо­бутку нафти, що може бути досягнений в результаті оптимізації режиму розробки об'єктів і свердловин; застосування методів впливу на привибійну зону свердловин; вико­ристання різних способів підтримання тиску: скорочення витрат часу на проведення підземних і капітальних ремонтів свердловин; підвищення якості ремонтів; збільшення міжремонтного періоду роботи свердловин та іншого нафтопромислового обладнання; вдосконалення процесів збору, підготовки і транспортування нафти, газу і води; скоро­чення втрат в результаті корозії; зниження витрат енергії, матеріалів, палива; зниження трудомісткості продукції; підвищення фондовіддачі; зниження капіталомісткості нафто­газовидобувного виробництва і т.д.;

б) будівництві нафтових і газових свердловин за рахунок скорочення часу вежомонтаж-них робіт; скорочення часу буріння, кріплення свердловин, їх випробування і освоєння; підвищення якості будівництва свердловин; економії матеріалів, палива, енергії; скорочення потреби в буровому обладнанні; збільшення міжремонтних періодів роботи обладнання; підвищення продуктивності праці бурових бригад; підвищення фондовіддачі; зниження капіталомісткості бурових робіт і т.д.;

в) проведенні геофізичних досліджень свердловин за рахунок підвищення якості, надійності та продуктивності геофізичної апаратури; вдосконалення техно-логії геофізичних досліджень; вдосконалення методик інтерпретації геофізичних досліджень; скорочення вит­рат матеріальних ресурсів; оптимізації режимів буріння свердловин; підвищення якості роз­криття продуктивних пластів і т.д.;

г) магістральному транспортуванні нафти і газу за рахунок скорочення витрат електро­енергії внаслідок використання нових технологій перекачування нафти і газу; використання продуктивніших перекачувальних агрегатів; зменшення втрат нафти і газу при перекачу­ванні; скорочення чисельності персоналу в результаті підвищення рівня автоматизації і уп­равління процесом перекачування; збільшення строку служби лінійної частини магістральних нафто- і газопроводів за рахунок антикорозійних заходів; підвищення

599

надійності магістральних нафтопроводів внаслідок використання нових матеріалів і облад­нання; підвищення пропускної здатності магістральних нафтогазопроводів; зниження вит­рат на матеріали, паливо, енергію і т.д.

В практиці розрахунків визначають економічний ефект трьох видів: очікуваний, плано­вий та фактичний.

Очікуваний економічний ефект —г показник, що визначається на стадії нау­ково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт і використовується для обгрунту­вання вибору найбільш ефективного варіанту створення нової техніки.

Даними для розрахунку є перспективній план роботи підприємства, нормативна доку-ментація.техніко-економічна характеристика кращої техніки аналогічного призначен­ня, встановлена за патентами, ліцензіями та іншими джерелами вітчизняної та зарубіжної інформації.

Плановий економічний ефект — показник, що визначається на стадії підготовки виробництва та випуску перших промислових зразків. Даними для розрахунків є нормативні, проектні та планові показники.

Фактичний економічний ефект визначається після впровадження наукового заходу науково-технічного прогресу у виробництво. Даними для розрахунків на цій стадії є звітні дані про фактичні витрати, обсяги виробництва та якісні показники, які одержані в результаті запровадження заходу.

Рішення про доцільність запровадження конкретного заходу приймається на основі оцінки економічного ефекту, що визначасті,ся на річний обсяг виробництва, і використання нововведення в розрахунковому році.

Розрахунковий рік — перший рік після закінчення планового (нормативного) строку впровадження нововведення у виробництво. Як правило, це другий або третій рік серійного випуску нової техніки або використання нової технології.

Економічна ефективність — відносний показник, що характеризує результа­тивність та доцільність використання нововведень і визначається співвідношенням між ко­рисним результатом (ефектом) та витратами на його одержання. Па практиці широко ви­користовується метод порівняльної оцінки економічної ефективності. Порівняльна ефек­тивність показує економію витрат, яку одержують при реалізації кращого варіанту нової техніки порівняно з технікою, що використовувалась до цього.

Показник економічного ефекту визначається як перевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за весь строк здійснення заходу:

(27.67)

де — економічний ефект заходів ІГГП за розрахунковий період; — вартісна оцінка результатів здійснення заходів за розрахунковий період; — вартісна оцінка витрат на здійснення заходу І1ТП за розрахунковий період.

При вартісній оцінці результатів і витрат заходу можливі два оснновних випадки:

а) використання заходу дає змогу одержати додатковий видобуток нафти, газу і про­дуктів їх переробки. При цьому вартісна оцінка результатів представляє собою оцінку ви­робленої продукції в оптових цінах;

б) використання заходу змінює економічні показники існуючого виробництва. В цьому випадку вартісна оцінка результатів при постійних обсягах кінцевої продукції виражається в зміні витрат на її виробництво. При різних обсягах кінцевої продукції вартісна оцінка ре­зультатів повинна, крім зміни витрат, враховувати зміни обсягу продукції в оптових цінах.

Вартісна оцінка результатів визначається як сума основних і супутніх результатів

(27.68)

600

Вартісна оцінка основних результатів заходів визначається:

а) для нових засобів праці тривалого користування, якщо їх застосування дає змогу одержати продукцію, виробництво якої вже існуючими способами було неможливе:

(27.69)

де — ціна одиниці продукції, що виробляється за допомогою нових засобів праці в _t-му році; — обсяг застосування нових засобів праці в t-му році; — продуктивність засобів праці в t-му році;

б) для нових предметів праці, якщо їх використання дає змогу одержати продукцію, ви­робництво якої вже існуючими способами було неможливе:

(27.70)

де — витрати предметів праці на одиницю продукції, що виробляється з їх використан­ням в t-му році;

в) для нових предметів і засобів праці довготривалого використання, користування яких в обсязі Аt змінює економічні показники існуючого виробництва продукції

(27.71)

де - зміни обсягу продукції, що випускається в t-му році; — зміни капітальних вкладень, пов'язаних з використанням нових предметів і засобів праці в t-му році; зміни поточних витрат на виробництво продукції в /-му році.

Вартісна оцінка супутних результатів включає додаткові економічні результати в різних галузях народного господарства, а також економічні оцінки соціальних і екологічних наслідків реалізації заходів НТП.

Соціальні й екологічні результати здійснюваних заходів визначаються за величиною відхилення їх соціальних й екологічних показників від встановлених в централізованому порядку нормативів

(27.72)

де — вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів здійснення заходів у t-му році; — величина окремого результату (в натуральному вимірі) з врахуванням масшта­бу його впровадження в t-му році; — вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році; п — кількість показників, що враховуються.

Розрахунок вартісної оцінки різночасових результатів і витрат проводиться з обов'язко­вим їх зведенням до єдиного для всіх варіантів заходів моменту часу - розрахункового року.

Для зведення різночасових витрат і результатів до розрахункового року використовують коефіцієнт зведення

(27.73)

де — норматив зведення різночасових витрат і результатів, чисельно рівний нормативу ефективності капітальних вкладень =0,1; — розрахунковий рік; — рік, витрати і результати котрого зводяться до розрахункового року.

Тоді вартісна оцінка результатів за розрахунковий період визначається так:

(27.74)

601

де — вартісна оцінка результатів в ґ-му році розрахункового періоду; — початковий рік розрахункового періоду (початковим роком вважається рік початку фінансування робіт зі здійснення заходів, включаючи проведення наукових досліджень); — кінцевий рік розрахункового періоду. Визначається нормативними строками служби створюваних засобів праці (з врахуванням їх морального старіння).

Витрати на реалізацію заходів НТП за розрахунковий період включають витрати при виробництві і при використанні продукції і без врахування витрат на її придбання

(27.75)

Витрати на виробництво (використання) продукції розраховуються однаково

(27.76)

де — величина витрат усіх ресурсів в t-му році (включаючи витрати на одержання су-путних результатів); — поточні витрати при виробництві (використанні) продукції в t-му році без врахування амортизаційних відрахувань на реновацію; - одночасові вит­рати при виробництві (використанні) продукції в t-му році; — залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів в t-му році.

Поточні витрати — витрати підприємства, які пов'язані з його виробничою діяльністю - виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

До складу поточних витрат включаються витрати, які визначаються згідно з прийнятим в галузях порядком калькулювання собівартості продукції.

На ранніх стадіях розробки і проектування нової техніки, коли відсутня конкретна звітна і нормативна інформація, для розрахунків поточних витрат у виробництві можуть ви­користовуватись різні укрупнені методи калькулювання (метод питомих показників, агре­гатний, бальний метод та ін.). При цьому в розрахунках слід враховувати структуру витрат і нормативи, що використовуються при виробництві аналогічної продукції на діючих підприємствах з передовою технологією і оснащених прогресивним обладнанням.

Капітальні вкладення — одноразові витрати виробників та споживачів нової техніки, які охоплюють поряд з безпосередніми капітальними вкладеннями й інші передви-робничі одноразові витрати, необхідні для створення і використання техніки незалежно від джерел їх фінансування. До таких витрат у загальному випадку належать: витрати на нау­ково-дослідницькі, дослідно-конструкторські та проектні роботи, включаючи випробування (в лабораторіях і на полігонах) і доробку дослідних зразків (тільки у варіанті нової техніки); витрати на будівництво об'єктів, що пов'язані з розробкою, освоєнням випуску і впровад­женням нової техніки; витрати на придбання обладнання (за прейскурантом чи договором), включаючи витрати на його доставку; витрати на спеціальне (нестандартне) обладнання, виготовлене силами розробників нової техніки; витрати на доставку, монтажно-демонтажні роботи, наладку і освоєння обладнання; витрати на придбання апаратури, обладнання і тех­нологічної оснастки при вартості понад 5000000 крб за одиницю і строком служби понад один рік; витрати на реконструкцію будівель і споруд, що пов'язані з розробкою, освоєнням випуску і впровадженням'нової техніки, а також витрати на розширення виробничих площ; Витрати на суміжних дільницях виробництва, що виникають у зв'язку з впровадженням но­вої техніки; приріст обігових фондів, що пов'язані зі створенням і використанням нової техніки (при вивільненні обігових фондів ця частина витрат враховується з протилежним знаком); виробництво і реалізація продукції на сторону (результатів роботи нової техніки) в період освоєння виробництва, що передував розрахунковому року; збиток (зі знаком плюс), прибуток (зі знаком мінус); витрати на технічні заходи й установки для захисту навколиш-

602

нього середовища і забезпечення безпечних умов праці; витрати на створення соціальної інфраструктури у випадках, коли це пов'язано з додатковими витратами; витрати для підготовки експлуатаційних кадрів.

Передвиробничі витрати — частина одноразових витрат, що пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва, організацією робіт для випуску нової продукції, за­провадженням прогресивної технології, освоєнням нових підприємств, виробництв цехів та агрегатів (пускові витрати). Сюди належать також витрати на підготовчі роботи у видо­бувній промисловості та ін.

Передвиробничі витрати враховуються повністю в складі одноразових витрат у тих ви­падках, коли результати передвиробничої роботи використовуються для розробки й впро­вадження даного заходу на ІІТП. Якщо результати передвиробничої роботи використову­ються при реалізації й інших заходів НТП, то на даний захід слід відносити тільки частину псрсдвиробничих витрат, що встановлюється експертним шляхом.

Залишкова вартість основних фондів — та частина вартості основних фондів, яку ще не віднесено на витрати для виготовлення продукції,виконання роботи чи надання послуг.

Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між початковою вартістю основних фондів і величиною амортизаційних відрахувань для них на кінець роз­рахункового періоду. Для основних фондів, які вибувають в році, беруть їх ліквідаційну вартість.

Для заходів НТП, що характеризуються стабільністю техніко-економічних показників (обсяги виробництва, показники якості і результати) по роках розрахункового періоду, роз­рахунок економічного ефекту проводиться за формулою

(27.77)

де — незмінна по роках розрахункового Періоду вартісна оцінка результатів НТП, включаючи основні і супутні результати; , — незмінні по роках розрахункового періоду витрати на реалізацію заходів ПТП

(27.78)

де С — річні поточні витрати при використанні продукції (без врахування амортизаційних відрахувань на реновацію); — норма рсиовації продукції, що визначається з врахуван­ням фактору часу; — норматив зведення рівночасових витрат і результатів ( =0,1); К — одноразові витрати при використанні продукції (у випадку їх розподілу в часі вони проводяться до розрахункового року).

Розрахунок за цією формулою слід проводити в тому випадку, коли на стадії ТЕО невідома динаміка результатів і витрат, а також для порівняння варіантів при умові збігання у часі початку виробництва. В решті випадків слід користуватись формулою (27.62).

При виборі ліпшого заходу з різних варіантів таким вважається варіант, для якого вели­чина економічного ефекту максимальна або при умові рівності корисного результату витра­ти на його реалізацію мінімальні.

Оцінка ефективності використання матеріальних та трудових ресурсів. Оцінка ефективності використання основних фондів. Для повної та всебічної оцінки ефективності використання основних фондів можна рекомендувати три групи показників: узагальнюючі, часткові та показники стану і структури основних фондів. До узагальнюю­чих показників належать: фондовіддача, фондомісткість, фондорентабельність; часткові (аналітичні) включають коефіцієнти: змінності, екстенсивного, інтенсивного використання. Показники стану та структури характеризують склад, структуру та фізичний стан основ­них фондів.

603

Фондовіддача — показник ефективності використання основних фон дії), що харак­теризує випуск продукції на 1 крб. основних фондів за певний період часу

(27.79)

де Q — обсяг продукції (робіт) у вартісному обчисленні: в нафтогазовидобувних підпри­ємствах — товарна (валова) продукція, в бурових — вартість спорудження свердловин в кошторисній оцінці; — середньорічна вартість основних виробничих фондів.

В окремих випадках, коли випущена продукція (виконані роботи) є однорідними і порівняльними, фондовіддачу можна визначити і н натуральному инразі.

При детальному аналізі фондовіддачі в нафтогазовидобувній промисловості її величина може бути виражена:

а) у бурінні

(27.80)

б) у видобутку нафти і газу

(27.81)

де — питома кошторисна вартість робіт будівництва свердловин у розрахунку на одну бурову установку; — коефіцієнт обертання бурових установок; — середня балансо­ва вартість бурового обладнання в розрахунку на одну установку в роботі; — вартість інших основних фондів у розрахунку на одну установку в роботі; — середньодобовий дебіт однієї свердловини; — коефіцієнт використання фонду свердловини; п -кількість свердловин, що числяться в експлуатаційному фонді.

Фондомісткість — показник, що характеризує потребу в основних виробничих фон­дах для забезпечення виробництва одиниці продукції (нафтогазовидобуток) або виконання одиниці обсяіу робіт (буріння):

(27.82)

Фоидооснащепість — сиецефічний показник ефективності використання основ­них фондів в бурових підприємствах, що показує потребу в основних виробничих фондах для виконання одиниці обсягу будівельно-монтажних та бурових робіт власними силами. Визначається за формулою

(27.83)

де — балансова вартість основних виробничих фондів; — кошторисна вартість робіт з будівництва свердловин або будівельно-монтажних робіт, що виконується власни­ми силами.

Фондорснтабел ьпість — показник, що характеризує ефективність використання основних фондів за величиною одержаного дохо;гу (прибутку)

(27.84)

де Д — величина одержаного доходу.

Коефіцієнт екстенсивного використання парку бурових установок — показник, що характеризує ступінь виробничоїч) використання бурових установок на ос­новних роботах

604

(27.85)

де — календарний час перебування БУ відповідно в процесі буріння, кріплення, випробування; Т — календарний час БУ в господарстві, тобто в бурінні, кріпленні, випробовуванні, монтажі, демонтажі, пересуванні, ремонті, резерві.

Коефіцієнт експлуатації діючого фонду свердловин — показник, що характеризує рівень використання діючого фонду свердловин в часі

або (27.86)

де — кількість годин роботи (чиста експлуатація та нагромадження рідини) свердловин в процесі експлуатації; — календарний час перебування свердловин діючого фонду в експлуатації; — відповідно кількість свсрдловино-місяців, відроблених та перебуваючих в експлуатації діючого фонду.

Коефіцієнт використання фонду свердловин —показник, що характери­зує рівень виробничого використання всього експлуатаційною фонду свердловин

або (27.87)

де — відповідно календарний час і свсрдловино-місяці календарні по всьому експлуатаційному фонду свердловин.

Коефіцієнт інтенсивного використання парку бурових установок — показник, що характеризує рівень використання потенційної потужності БУ

або (27.88)

де - планова або фактична комерційна швидкість буріння; - плановий (фактичний) обсяг буріння; — максимальний обсяг буріння при даних умовах; - технічна (нормативна) швидкість буріння.

Коефіцієнт інтенсивного використання свердловин —показник, що ха­рактеризує напруженість використання нафтопромислового обладнання

(27.89)

де — фактичний і плановий видобуток нафти і газу за відповідний період часу.

Дляхарактеристики стану основних фонді» можна використати загальноприйняті по­казники: коефіцієнти оновлення, вибуття, зміни, спрацювання, приросту, придатності ос­новних фондів.

Головні напрямки підвищення ефективності використання основних фондів:

на геологорозвідувальних роботах - ліквідація сезонності геологорозвідувальних робіт; збільшення тривалості польового періоду І-еологорозвідувальних робіт та геофізичних партій; підвищення питомої ваги діючого обладнання; скорочення планових та ліквідація непланових простоїв обладнання та ін.;

в бурінні — удосконалення обладнання та інструмента; спрощення та полеішення кон­струкції свердловин; удосконалення способів буріння; підвищення ефективності роботи доліт; скорочення непродуктивних нитрат часу в процесі буріння і випробування; скорочен­ня тривалості циклу спорудження свер;іловин; удосконалення організації ремонтного об­слуговування і т.п.;

605

в нафтогазовидобутку — продовження часу роботи свердловин; збільшення міжремонтного періоду; удосконалення ремонтного обслуговування, продуктивності роботи свердловин; скорочення втрат нафти і газу та ін.;

в трубопровідному транспорті — збільшення часу роботи обладнання;поліпшення вико­ристання пропускної здатності трубопроводів; підвищення технічного рівня системи транс­порту та зберігання нафти і газу; широке використання централізованих поставок пафто-вантажів; ліквідація зайвого обладнання і надлімітних запасів резервного обладнання і т.п.

Оцінка ефективності використання обігових коштів. Для оцінки рівня ефективності використання обігових коштів можна рекомендувати такі показники: тривалість одного обігу, коефіцієнт обіговості, коефіцієнт завантаження обігових коштів.

Тривалість одного обігу охоплює час від першої фази - придбання ма­теріальних ресурсів, до останньої - реалізація готової продукції і визначається за формула­ми:

або (27.90)

де — середній залишок обігових коштів (фондів) на певний момент, що визначається залежно від конкретних умов за відомими формулами середньоарифметичної або ссред-ньохронологічної; — тривалість планового періоду в днях; — обсяг реалізації (нафтогазовидобутку) або обсяг в бурінні, визначається сумою від здачі робіт з будівництва свердловин; — коефіцієнт обіговості обігових коштів.

Тривалість обігу обігових коштів можна визначити для всіх їх загалом та окремо для нормованих і ненормованих, а також по окремих елементах.

Коефіцієнт обіговості обігових коштів —показник, що характеризує ви­користання їх в часі і визначається за формулою

(27.91)

Даний показник показує кількість реалізованої продукції, що припадає на 1 крб. обігових коштів. Його називають ще прям им коефіцієнтом обіговості.

Коефіцієнт завантаження коштів в обіговості —показник, що характе­ризує кількість обігових коштів, що припадає на 1 крб. реалізованої продукції. За своїм змістом він обернений до показника обіговості і називається оберненим ко­ефіцієнтом обіговості:

(27.92)

Для визначення показника обіговості окремих елементів обігових коштів можна вико­ристовувати формулу

(27.93)

де — середній залишок по /-му елементу обігових коштів (на практиці доцільно брати величину виробничих запасів); — витрати по даному елементу обігових коштів за період

Обіговість обігових коштів по окремих елементах можна визначити і за дещо мо­дернізованою формулою (27.93)

606

(27.94)

і тоді чого не забезпечує формула (26.92).

Економічний ефект від прискорення обігу обігових коштів проявляється в їх вивільненні. Слід розрізняти відносне та абсолютне вивільнення.

Відносне вивільнення полягає в тому, що при прискоренні обіговості обігових коштів потреба в них зменшується

(27.95)

де — потреба в обігових коштах у плановому періоді, що визначається за обіговістю їх у звітному періоді; — потреба в обігових коштах у плановому періоді, що визначена за їх обігом в плановому періоді

(27.96) (27.97)

де — обсяг реалізації продукції в плановому періоді; і — коефіцієнти обігу відповідно в звітному і плановому періодах.

Абсолютне вивільнення —вивільнення коштів з обії'у в результаті прискорення їх обіговості порівняно з минулим періодом

(27.98)

де - фактична величина обігових коштів у звітному періоді.

Основні напрямки прискорення обіговості обігових коштів у будівництві свердловин: скорочення циклу будівництва свердловин, зокрема за рахунок ліквідації простоїв між еле­ментами циклу та всередині них; підвищення ефективності використання обігових коштів (використання дешевих матеріалів, їх повне використання, спрощення конструкції та іп.); ліквідація наднормативних запасів матеріалів на складах тощо.

В нафтогазовидобувних підприємствах: запровадження прогресивних способів розроб­ки; запровадження вторинних способів розробки родовищ; запровадження вторинних ме­тодів видобутку нафти; механізація ремонтних робіт; збільшення міжремонтних періодів ро­боти свердловин, механізація і телемеханізація видобутку та ін.

Оцінка ефективності використання трудових ресурсів. Головним критерієм оцінки ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці.

Продуктивність праці - показник результативності, доцільності діяльності лю­дей в процесі виробництва матеріальних благ. Вона вимірюється виробітком або тру­домісткістю.

Виробіток — кількість продукції (обсяг робіт), що виробляється робітником за оди­ницю часу. Залежно від прийнятої системи вимірювання продукції виробіток може виража­тись в натуральних (тонах палива, метрах проходки і т.п.), вартісних (валовій продукції, кошторисній вартості виконаних робіт) або трудових показниках.

Виробіток у вартісних одиницях

В = (27.99)

де Q — обсяг випущеної валової продукції (виконаних бурових робіт в кошторисній вар­тості); - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

607

Аналогічно визначається виробіток в натуральних одиницях

В = (27.100)

де — обсяг випущеної продукції в прийнятих одиницях виміру (тонни видобутої наф­ти і газу, метри проходки, тонно-кілометри транспортної роботи і т.п.).

При аналізі продуктивності праці в нафтогазовидобувних підприємствах формула (26.100) може бути записана у вигляді:

(27.101)

де — середньодобовий дебіт діючих свердловин; — коефіцієнт експлуатації свердло­вин; — календарний час роботи свердловин; — кількість свердловин. В бурових підприємствах формулу (27.100) можна зобразити у вигляді

В = (27.102)

де — комерційна швидкість буріння; — час буріння, верстато-місяці.

Натуральні показники доцільно використовувати тільки тоді, коли умови роботи, ви­роблена продукція якісно однорідні. Якщо ця умова не дотримується, слід використову­вати умовні одиниці: для польових досліджень - умовні точки, для промислових - умовні операції, для бурових робіт - умовні метри, для видобувних підприємств - умовне паливо і т.п.

Трудомісткість — кількість робочого часу, що витрачається на виробництво оди­ниці продукції, виконання одиниці роботи. В практичних розрахунках використовують по­казники трудомісткості одиниці продукції, трудомісткості обслуговуванні! виробництва, трудомісткості управління та ін.

При виконанні робіт в різних організаційно-тсхіїічіїих та гірничо-технологічних умовах як натуральні, так і умовні показники не завжди дають бажані результати (в них не врахо­вуються ряд безметражних робіт, послуг і робіт виробничого призначення), тому варто ви­користовувати показники трудомісткості обслуговування одиниці обладнання у вигляді пи­томої чисельності працівників на одну НУ и роботі, на одну свердловину діючого фонду, на одинГПАі т.п.:

(27.103)

де — кількість БУ в роботі.

Крім перелічених показників залежно від мети проведення економічних розрахунків для оцінки продуктивності праці можна використовувати і такі показники: вироблена про­дукція, виконані роботи у вартісних одиницях (валова, товарна продукція, кошторисна вартість робіт) в розрахунку на одного працівника основного виробництва, на одного . робітника промислово-виробничої групи, на одного робітника основного виробництва; пи­тома чисельність на один свсрдлоїшпо-місяць ШП1У), на один верстато-місяць (УБР); ви­роблена продукція в натуральних одиницях (валовий видобуток нафти і газу, пробурений метраж, перекачане паливо і т.д.) на одного робітника иромислово-виробничої групи, на одного робітника основного виробництва та ін.

Резервна продуктивність праці —кількісно виражені певні можливості праці за рахунок тих чи інших факторів або всієї їх сукупності.

608

Шляхи підвищення продуктивності праці —групи споріднених факторів, що визначають основні напрямки, за якими мас відбутися скорочення витрат праці на ви­робництво порівнюваних обсягів продукції (робіт). Таких напрямів два: економія живої праці та економія витрат минулої (зречевленої) праці.

Основні напрямки підвищення ефективності використання трудових ресурсів:

в бурінні - технічне удосконалення способів буріння, оснащення нормальним рядом БУ, стійкими долотами, трубами, хімреагентами; удосконалення технології буріння, опробуван-ня і закінчення свердловин; удосконалення організації праці та виробництва; створення без­печних умов праці та ін.;

в нафтогазовидобутку — застосування різних методів інтенсифікації видобутку нафти і газу; запровадження нової техніки і технології; поліпшення використання фонду свердло­вин; механізація, автоматизація і телеуправління процесами; поліпшення організації праці й управління виробництвом тощо;

в трубопровідному транспорті - використання ГПА підвищеної потужності; оптимізація діаметрів трубопроводів; запровадження засобів інформатики; підвищення енерго - і нафто-озброєності виробництва, рівня спеціалізації та кооперування та ін.

Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів. Уза­гальнюючим показником використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів є показник матеріаломісткості. Серед інших виділяють перш за все узагальнюючі, що харак­теризують сумарне використання всієї сукупності матеріалів та паливно-енергетичних ре­сурсів, та часткові, що характеризують рівень використання окремих їх видів. Серед групи узагальнюючих показників доцільно виділити дві підірупи: показники матеріаломісткості продукції (робіт) та показники матеріаломісткості виробництва.

Показники матеріаломісткості продукції (робіт) - показники, що характеризують кількість матеріальних ресурсів у тих чи інших видах продукції- Вони визначаються вели­чиною матеріальних витрат у розрахунку на одиницю вартості продукції (робіт). В умовах стабільних цін та стабільної рентабельності продукції для оцінки ефективності використан­ня матеріальних ресурсів можна обмежитись показниками матеріаломісткості продукції. В умовах ринкової економіки, коли ціни формуються під впливом попиту і пропозицій, коли рівень рентабельності може значно коливатись, доцільно використовувати показники ма­теріаломісткості виробництва.

Матеріаломісткість виробництва — група показників, що характеризують кількість матеріальних ресурсів, які витрачаються на виготовлення продукції, виконання робіт; визначаються питомою вагою вартості використаних матеріальних ресурсів у собівартості виробництва.

Залежно від складу матеріальних витрат, що беруться до розрахунку, розрізняють пря­му та повну матеріаломісткість. Коефіцієнт прямої матеріаломісткості продукції (видобутку нафти, спорудження свердловин) можна записати у вигляді

(27.104)

Аналогічно визначається і коефіцієнт матеріаломісткості виробництва

(27.105)

де — вартість використання матеріалів; — вартість використання енергії різних видів; — вартість використання палива; Q — обсяг випущеної валової продукції (вико­нання бурових робіт в кошторисній оцінці); — повна собівартість продукції (робіт).

У наведених формулах під вартістю використаних матеріалів слід розуміти витрати всіх основних і допоміжних матеріалів, а також напівфабрикатів і запасних частин.

609

З аналітичною метою визначають коефіцієнт повної або часткової матеріаломісткості продукції та виробництва:

(27.106)

(27.107)

де А — амортизаційні відрахування; 3 — спрацювання малоцінного інвентаря і інструменту (бурильних труб, бурового інструменту, ДВЗ); — вартість послуг до­поміжного виробництва (ремонт, транспорт); — матеріальні витрати в комплексних статтях (будівельно-монтажні роботи, промислово-геофізичні дослідження та ін.).

З метою деталізації оцінки ефективності використання матеріальних та паливно-енер­гетичних ресурсів слід використовувати систему часткових показників, що характеризують використання окремих їх нидів у вигляді питомої матеріаломісткості на прийнятий вимірник (на 1 крб.продукціїабо робіт, на І м проходки, на І т видобутої нафти і т.п.).

У загальному вигляді коефіцієнт матеріаломісткості продукції виробництва можна виз­начити за формулами:

(27.108)

Аналогічно можна знайти показники металомісткості, енергомісткосгі та ефективність використання інших видів ресурсів (цементу, хімреагентів і т.п.). Якщо ціни змінюються, то витрати на матеріальні ресурси слід коригувати на величину зміни ціни або використову­вати натуральні показники.

Коефіцієнти питомих витрат окремих видів матеріалів, палива, енергії тощо визнача­ють за формулою

(27.109)

де - витрати відповідного виду матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів в прий­нятих натуральних одиницях; — обсяг випущеної продукції в прийнятих одиницях виміру (тонн видобутої нафти, метрів проходки та ін.).

В окремих випадках можна використати показник витрат енергії або палива на 1 год роботи обладнання (бурової установки, І-азового компресора, верстата-качалки та ін.).

Основні напрями підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємствах нафтогазового комплексу: прискорення науково-технічного прогресу; поліпшення роботи в галузі наукового нормування матеріальних ресурсів; раціоналізація галузевого матеріально-технічного постачання; удосконалення методів розподілу'ресурсів; поліпшення матеріального стимулювання економії; використання вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів, управління матеріальними запасами та рссурсозаощаджсння вза­галі.