Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Реферат на тему:

«Історія українського термінотворення»

З дисципліни:

Культура наукової мови

Виконала студентка

групи ОАзт - 11 -1

Лучко Ольга

м. Івано-Франківськ

2012 р.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………… .3

Основна частина

1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»….……… 4

2. Етапи розвитку……………… …………………………………………… 8

3. Відтворення термінотворення і сучасні проблеми………………… … 13

Висновки……………………………………………………………………… .16

Список використаних джерел……………………………………………… .17

Вступ

На сучасному етапі творення українська математична термінологія має свої проблеми, втрати і здобутки, перспективи і підходи розвитку. Досить важливо і актуально знати яким же чином відбувався її розвиток, які ми мали етапи термінотворення, які були перешкоди і заборони, адже тільки тоді можна осягнути всю сутність сучасних проблем і знайти шляхи їх вирішення. Українська математична термінологія – це велике термінологічне об’єднання всіх регіонів України та її діаспори, тому вона зможе ефективно обслуговувати науку і техніку тільки за умови належної стандартизації, яку можливо втілити в життя лише після глибокого аналізу принципово відмінних підходів сучасного термінотворення. Існує також думка, що в майбутньому українському термінотворенню може загрожувати американізація. Щоб зрозуміти наскільки ця загроза реальна і порівняти її з таким явищем як зросійщення, варто знати історичні етапи розвитку термінологічної лексикографії і усвідомлювати причини їх зміни одне одним.

Актуальністю даної проблеми зумовлений вибір теми реферату «Історичні етапи розвитку української математичної термінології та її сучасні проблеми».

Мета реферату: дослідити етапи розвитку української математичної термінологічної лексикографії і з’ясувати сучасні проблеми термінотворення.

Завдання реферату:

• проаналізувати процес зародження математичного термінотворення;

• розглянути етапи подальшого розвитку;

• з’ясувати проблеми на сучасному етапі.

Основна частина

1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»

Сучасна українська термінологічна лексикографія бере початок з середини XIX ст. [3] Уже в 1848р. у Львові відбувся Собор руських (українських) учених, на якому обговорювалося питання про українську наукову термінологію. Відомий український лексикограф і етнограф М. Левченко одним з перших поставив питання про створення української наукової термінології на народній основі. Велике значення для поширення української мови в Галичині й підросійській Україні мало спільне заснування наддніпрянцями і наддністрянцями Товариства імені Шевченка (1873) у Львові.

Cистематична і цілеспрямована праця над вироблянням української наукової термінології почалася після перетворення Товариства імені Шевченка у Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) — у своєрідну національну академію наук у Львові (1892) і створення Українського наукового товариства (УНТ) у Києві (1907).

Визначний природознавець, педагог і філолог І. Верхратський одним із перших почав працювати над створенням української наукової природничої термінології.

Процес українського математичного термінотворення започатковано наприкінці XIX ст. Омелян Дейницький і Теофіл Іскрицький у 1873 р. переклали з німецької мови на українську шкільний підручник Фр. Мочника з арифметики, а Євген Савицький у 1877 р. переклав, також з німецької мови, підручник Фр. Мочника з арифметики й алгебри для вищих класів середніх шкіл. Ряд оригінальних україн­ських підручників створив П. Огоновський.

Перша в історії фахова стаття з математики, опублікована українською мовою (в перекладі з польської П. Огоновського) «Про симетричні вираження вартостей функцій mod m», належить Володимирові Левицькому (згодом — професору). Ця стаття вийшла в «Записках Наукового товариства їм. Шевченка (НТШ)», т. 4, 1894.

На загальних зборах НТШ у травні 1893 р. було утворено Математично-природописно-лікарську секцію (головою було обрано Івана Верхратського). До складу тієї секції входило троє математиків. У VII томі «Записок НТШ» (1895) В. Левицький після статті «Еліптичні функції модулові» подав «Додатки до термінології математичної», які містили 69 термінів, поданих у вигляді українсько-німецького словничка [3].

Перші українські математичні терміни було створено на взірець тогочасних німецьких і польських термінів, а також прийнятих у цих мовах назв грецького і латинського походження. В ролі українських математичних термінів (відповідників здебільшого до німецьких) часто виступали місцеві за­хідноукраїнські слова та деякі слова зі старої української (руської) мови.

Слід сказати, що серед термінологів НТШ сформувалися два підходи: творення наукових термінів на українській народній основі й запроваджування в українську мову інтернаціональної, переважно латинської термінології.

У 1897 р. за пропозицією Михайла Гру-шевського видається окремий «Збірник» Математично-природописно-лікарської секції НТШ. Редакторами його стали І. Верхратський і В. Левицький.

У 1902 р. В. Левицький, якого академік Михайло Кравчук назвав основоположни­ком математичної культури нашого народу, видав математичний словник. У 1910 р. у Львові Йосип Танчаковський видав словник «Руско-польска термінологія зі збіркою інших слів до шкільної і приватної науки, зладжена на підставі шкільних підручників».

Процес математичного термінотворення активізувався в 1917 р. особливо після утворення Української Народної Республіки. Зокрема, в 1917 р. Українське товариство шкільної освіти розробило програму з арифметики і математичної термінології. У Києві при Департаменті професійної освіти в 1918 р. було створено технічно-термінологічну комісію. До її складу входила й секція з виробляння української математичної термінології, головою якої було обрано Михайла Кравчука, а секретарем — Федора Калиновича. Спеціальну терміно­логічну комісію було створено в 1918 р. при київському Науковому товаристві. При Міністерстві освіти у 1918 р. було створено правописну комісію (І. Огієнко, А. Кримський, Є. Тимченко). «Найголовніші правила українського правопису» Міністерство освіти затвердило 24 травня 1918 р [3]. У 1919 р. було створено Правописно-термінологічну комісію при Українській академії наук. Тоді ж у Львові при Математично-природописно-лікарській секції НТШ організовано (на пропозицію Київської термінологічної комісії) Термінологічну комісію на чолі з В. Левицьким.

У 1921 р., після об'єднання Українського наукового товариства з Академією наук, було створено Інститут української наукової мови (ІУНМ) ВУАН (перша назва — Інститут наукової мови), який мав математичну секцію.

В 20-і рр. тісно співпрацювали Всеукраїнська академія наук (ВУАН) і НТШ. Те­оретичні засади й основні напрями термінотворення, вироблені в ІУНМ, в основ­ному збігалися з принципами НТШ, а в дечому були логічним продовженням їх. Так, за спільною редакцією київської і львівської комісій у 1926 р. вийшли 2-а і 3-я частини «Математичного словника». Цю співпрацю можна розглядати як початок творення соборної національної української математичної термінології. Спроба створити національну математичну термінологію на винятково україн­ському мовному фунті дала змогу значною мірою усталити й уніфікувати математичну термінологію на західноукраїнських землях й у Великій Україні, хоч до остаточного усталення спільної української термінології було ще дуже далеко.

Слід відзначити, що від 1918 до 1933 р. вийшли друком 10 словників з математи­ки і механіки, 9 — з фізики, 4 — з хімії, а загалом до 1933 р. було видано 83 термі­нологічні словники з різних ділянок знань. За цей короткий час набула розквіту лексикографічна робота. Співробітники ІУНМ зібрали 2 млн карток слів української мови. В ці роки (період «українізації») на основі народної мови по суті було створено національну математичну термінологію.

Представниками пуристичної школи в термінології були О. Синявський, М. Судима, М. Наконечний, О. Курило. Процес українського термінотворення в той час відбувався не лише в радянській Україні, він продовжувався, долаючи за­борони, і на західноукраїнських землях. Так, зокрема, в 1923 р. у Львові на II За­гальному з'їзді українських інженерів і техніків Микола Чайковський виступив з ре­фератом «Завдання української наукової й технічної термінології», а в 1924 р. він опублікував «Систематичний словник української математичної термінології».

Особливо великий внесок у створення й уніфікацію української математичної тер­мінології належить уже згадуваним математикам М. Кравчукові та М. Чайковському. Вони перші почали викладати математику українською мовою у Київському й Кам'янець-Подільському університетах.

У творення математичної термінології значний внесок зробили співробітники Інс­титуту української наукової мови та Фізико-математичного відділу

Академії. Зокрема співробітник Інституту української наукової мови ВУАН Ф. Калинович у 1925 р. видав «Словник математичної термінології. Проект, ч. 1. Термінологія чистої математики», а В. Дубровський — «Російсько-український технічний словник» (1925 і 1926). Термінологічна комісія Одеської науково-дослідчої кафедри математики видала «Російсько-український словничок математичної термінології та фразеології. Алгебра».

Хоч українська математична термінологія творилася на різних українських ет­нічних територіях, що належали до різних держав, при вироблянні її виявилася єдність учених усіх українських земель. До початку 30-х рр. XX ст. було створено науково обгрунтовану українську національну математичну термінологію, що відповідала світовому рівню і мала потенційні можливості для дальшого розвитку.

Слід сказати, що всі словники ІУНМ мали підзаголовок «Проект». Передбачалося широке обговорення їх і доопрацювання. На жаль, більша частина напрацьова­ного тоді матеріалу не пройшла апробації у фаховому мовленні. Зрозуміло, що критика цих словників виконувала відповідне політичне замовлення: кожний словник « . має бути відповідний до загальної мовної політики радянської влади».

Нормальний природний процес творення української математичної термінології було перервано на початку 1930-х рр., після припинення процесу так званої укра­їнізації. У зв'язку з процесом вигаданої більшовицьким режимом СВУ (1930) багатьох українських термінологів і працівників ІУНМ було звинувачено в націоналізмі, вісьмох заарештовано й фізично знищено (серед них — керівник ІУНМ Григорій Холодний, якого звинуватили в «термінологічному саботажі», співробітники Г. Голоскевич, В. Дубровський, М. Кривенюк, та ін.). Математика і термінолога М. Чайковського було заарештовано і звинувачено за сфабрикова­ними справами СВУ та УВО (1933). Мовознавець Наум Каганович (вихованець Харківського Інституту народної освіти) започаткував на початку 1930-х рр. гостру кампанію проти українського мовознавства 1920-х рр. [3]