Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
Реферат на тему:
«Історія українського термінотворення»
З дисципліни:
Культура наукової мови
Виконала студентка
групи ОАзт - 11 -1
Лучко Ольга
м. Івано-Франківськ
2012 р.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………… .3
Основна частина
1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»….……… 4
2. Етапи розвитку……………… …………………………………………… 8
3. Відтворення термінотворення і сучасні проблеми………………… … 13
Висновки……………………………………………………………………… .16
Список використаних джерел……………………………………………… .17
Вступ
На сучасному етапі творення українська математична термінологія має свої проблеми, втрати і здобутки, перспективи і підходи розвитку. Досить важливо і актуально знати яким же чином відбувався її розвиток, які ми мали етапи термінотворення, які були перешкоди і заборони, адже тільки тоді можна осягнути всю сутність сучасних проблем і знайти шляхи їх вирішення. Українська математична термінологія – це велике термінологічне об’єднання всіх регіонів України та її діаспори, тому вона зможе ефективно обслуговувати науку і техніку тільки за умови належної стандартизації, яку можливо втілити в життя лише після глибокого аналізу принципово відмінних підходів сучасного термінотворення. Існує також думка, що в майбутньому українському термінотворенню може загрожувати американізація. Щоб зрозуміти наскільки ця загроза реальна і порівняти її з таким явищем як зросійщення, варто знати історичні етапи розвитку термінологічної лексикографії і усвідомлювати причини їх зміни одне одним.
Актуальністю даної проблеми зумовлений вибір теми реферату «Історичні етапи розвитку української математичної термінології та її сучасні проблеми».
Мета реферату: дослідити етапи розвитку української математичної термінологічної лексикографії і з’ясувати сучасні проблеми термінотворення.
Завдання реферату:
проаналізувати процес зародження математичного термінотворення;
розглянути етапи подальшого розвитку;
з’ясувати проблеми на сучасному етапі.
Основна частина
1. Зародження процесу термінотворення і його «золота доба»
Сучасна українська термінологічна лексикографія бере початок з середини XIX ст. [3] Уже в 1848р. у Львові відбувся Собор руських (українських) учених, на якому обговорювалося питання про українську наукову термінологію. Відомий український лексикограф і етнограф М. Левченко одним з перших поставив питання про створення української наукової термінології на народній основі. Велике значення для поширення української мови в Галичині й підросійській Україні мало спільне заснування наддніпрянцями і наддністрянцями Товариства імені Шевченка (1873) у Львові.
Cистематична і цілеспрямована праця над вироблянням української наукової термінології почалася після перетворення Товариства імені Шевченка у Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) — у своєрідну національну академію наук у Львові (1892) і створення Українського наукового товариства (УНТ) у Києві (1907).
Визначний природознавець, педагог і філолог І. Верхратський одним із перших почав працювати над створенням української наукової природничої термінології.
Процес українського математичного термінотворення започатковано наприкінці XIX ст. Омелян Дейницький і Теофіл Іскрицький у 1873 р. переклали з німецької мови на українську шкільний підручник Фр. Мочника з арифметики, а Євген Савицький у 1877 р. переклав, також з німецької мови, підручник Фр. Мочника з арифметики й алгебри для вищих класів середніх шкіл. Ряд оригінальних українських підручників створив П. Огоновський.
Перша в історії фахова стаття з математики, опублікована українською мовою (в перекладі з польської П. Огоновського) «Про симетричні вираження вартостей функцій mod m», належить Володимирові Левицькому (згодом — професору). Ця стаття вийшла в «Записках Наукового товариства їм. Шевченка (НТШ)», т. 4, 1894.
На загальних зборах НТШ у травні 1893 р. було утворено Математично-природописно-лікарську секцію (головою було обрано Івана Верхратського). До складу тієї секції входило троє математиків. У VII томі «Записок НТШ» (1895) В. Левицький після статті «Еліптичні функції модулові» подав «Додатки до термінології математичної», які містили 69 термінів, поданих у вигляді українсько-німецького словничка [3].
Перші українські математичні терміни було створено на взірець тогочасних німецьких і польських термінів, а також прийнятих у цих мовах назв грецького і латинського походження. В ролі українських математичних термінів (відповідників здебільшого до німецьких) часто виступали місцеві західноукраїнські слова та деякі слова зі старої української (руської) мови.
Слід сказати, що серед термінологів НТШ сформувалися два підходи: творення наукових термінів на українській народній основі й запроваджування в українську мову інтернаціональної, переважно латинської термінології.
У 1897 р. за пропозицією Михайла Гру-шевського видається окремий «Збірник» Математично-природописно-лікарської секції НТШ. Редакторами його стали І. Верхратський і В. Левицький.
У 1902 р. В. Левицький, якого академік Михайло Кравчук назвав основоположником математичної культури нашого народу, видав математичний словник. У 1910 р. у Львові Йосип Танчаковський видав словник «Руско-польска термінологія зі збіркою інших слів до шкільної і приватної науки, зладжена на підставі шкільних підручників».
Процес математичного термінотворення активізувався в 1917 р. особливо після утворення Української Народної Республіки. Зокрема, в 1917 р. Українське товариство шкільної освіти розробило програму з арифметики і математичної термінології. У Києві при Департаменті професійної освіти в 1918 р. було створено технічно-термінологічну комісію. До її складу входила й секція з виробляння української математичної термінології, головою якої було обрано Михайла Кравчука, а секретарем — Федора Калиновича. Спеціальну термінологічну комісію було створено в 1918 р. при київському Науковому товаристві. При Міністерстві освіти у 1918 р. було створено правописну комісію (І. Огієнко, А. Кримський, Є. Тимченко). «Найголовніші правила українського правопису» Міністерство освіти затвердило 24 травня 1918 р [3]. У 1919 р. було створено Правописно-термінологічну комісію при Українській академії наук. Тоді ж у Львові при Математично-природописно-лікарській секції НТШ організовано (на пропозицію Київської термінологічної комісії) Термінологічну комісію на чолі з В. Левицьким.
У 1921 р., після об'єднання Українського наукового товариства з Академією наук, було створено Інститут української наукової мови (ІУНМ) ВУАН (перша назва — Інститут наукової мови), який мав математичну секцію.
В 20-і рр. тісно співпрацювали Всеукраїнська академія наук (ВУАН) і НТШ. Теоретичні засади й основні напрями термінотворення, вироблені в ІУНМ, в основному збігалися з принципами НТШ, а в дечому були логічним продовженням їх. Так, за спільною редакцією київської і львівської комісій у 1926 р. вийшли 2-а і 3-я частини «Математичного словника». Цю співпрацю можна розглядати як початок творення соборної національної української математичної термінології. Спроба створити національну математичну термінологію на винятково українському мовному фунті дала змогу значною мірою усталити й уніфікувати математичну термінологію на західноукраїнських землях й у Великій Україні, хоч до остаточного усталення спільної української термінології було ще дуже далеко.
Слід відзначити, що від 1918 до 1933 р. вийшли друком 10 словників з математики і механіки, 9 — з фізики, 4 — з хімії, а загалом до 1933 р. було видано 83 термінологічні словники з різних ділянок знань. За цей короткий час набула розквіту лексикографічна робота. Співробітники ІУНМ зібрали 2 млн карток слів української мови. В ці роки (період «українізації») на основі народної мови по суті було створено національну математичну термінологію.
Представниками пуристичної школи в термінології були О. Синявський, М. Судима, М. Наконечний, О. Курило. Процес українського термінотворення в той час відбувався не лише в радянській Україні, він продовжувався, долаючи заборони, і на західноукраїнських землях. Так, зокрема, в 1923 р. у Львові на II Загальному з'їзді українських інженерів і техніків Микола Чайковський виступив з рефератом «Завдання української наукової й технічної термінології», а в 1924 р. він опублікував «Систематичний словник української математичної термінології».
Особливо великий внесок у створення й уніфікацію української математичної термінології належить уже згадуваним математикам М. Кравчукові та М. Чайковському. Вони перші почали викладати математику українською мовою у Київському й Кам'янець-Подільському університетах.
У творення математичної термінології значний внесок зробили співробітники Інституту української наукової мови та Фізико-математичного відділу
Академії. Зокрема співробітник Інституту української наукової мови ВУАН Ф. Калинович у 1925 р. видав «Словник математичної термінології. Проект, ч. 1. Термінологія чистої математики», а В. Дубровський — «Російсько-український технічний словник» (1925 і 1926). Термінологічна комісія Одеської науково-дослідчої кафедри математики видала «Російсько-український словничок математичної термінології та фразеології. Алгебра».
Хоч українська математична термінологія творилася на різних українських етнічних територіях, що належали до різних держав, при вироблянні її виявилася єдність учених усіх українських земель. До початку 30-х рр. XX ст. було створено науково обгрунтовану українську національну математичну термінологію, що відповідала світовому рівню і мала потенційні можливості для дальшого розвитку.
Слід сказати, що всі словники ІУНМ мали підзаголовок «Проект». Передбачалося широке обговорення їх і доопрацювання. На жаль, більша частина напрацьованого тоді матеріалу не пройшла апробації у фаховому мовленні. Зрозуміло, що критика цих словників виконувала відповідне політичне замовлення: кожний словник « . має бути відповідний до загальної мовної політики радянської влади».
Нормальний природний процес творення української математичної термінології було перервано на початку 1930-х рр., після припинення процесу так званої українізації. У зв'язку з процесом вигаданої більшовицьким режимом СВУ (1930) багатьох українських термінологів і працівників ІУНМ було звинувачено в націоналізмі, вісьмох заарештовано й фізично знищено (серед них — керівник ІУНМ Григорій Холодний, якого звинуватили в «термінологічному саботажі», співробітники Г. Голоскевич, В. Дубровський, М. Кривенюк, та ін.). Математика і термінолога М. Чайковського було заарештовано і звинувачено за сфабрикованими справами СВУ та УВО (1933). Мовознавець Наум Каганович (вихованець Харківського Інституту народної освіти) започаткував на початку 1930-х рр. гостру кампанію проти українського мовознавства 1920-х рр. [3]