2. Етапи розвитку

У зв'язку з русифікаторським курсом в УСРР у 1931 р. ліквідовано Інститут укра­їнської наукової мови і ряд мовознавчих інституцій Історико-філологічного відділу УАН. На їхній базі в 1931 р. було засновано в Києві Інститут мовознавства ВУАН (з 1945 р. — ім. О. Потебні). Одним з головних завдань новоствореного Інституту було викривання «націоналістичного шкідництва» в АН. Йому було передано й видання термінологічних матеріалів. Свою наукову роботу під проводом уже згадуваного Наума Кагановича (1931 — 1937) Інститут мовознавства ВУАН почав неперебірливою критикою наукових праць репресованих попередніх керівників і укладених співробітниками ІУНМ словників. Зокрема, радянське офіційне мовознавство засудило і визнало шкідливими для розвитку української науки «українізаційні» тенденції, які нібито були за своєю суттю націоналістичні й реакційні, відштовхували від російської термінології. Національну українську наукову термінологію почали класифікувати як «хуторянську».

Після знищення четвертого тому академічного загального «Російсько-україн­ського словника» (як і заборони раніше виданих томів), а також вилучення термі­нологічних словників ІУНМ в українській термінології утворилася порожнеча. Щоб заповнити її, в 1934— 1935 рр. було видано два математичні шкільні словники. У 1934 р. Інститут мовознавства ВУАН видав спеціальний «Математичний термінологічний бюлетень» (Дріпов Д., Сабалдир П. «Проти націоналізму в математичній термінології»), [2] у якому замість нібито вигаданих націоналістами і петлюрівцями українських термінів утверджувались у директивному порядку терміни «інтернаціонального походження» і спільні з російськими. У науковій і навчальній математичній літературі майже всі українські національні математичні терміни остаточно було замінено на прийняті в російській термінології «ін­тернаціональні терміни» або кальки з російських. У 1937 р. Інститут мовознавства АН УРСР видав загальний «Російсько-український словник», в яко­му в українській частині було багато слів, живцем узятих з російської мови. Цим було започатковано стрімкий процес зросійщування української наукової мови. В ділянці освіти почалася деукраїнізація шкіл і вищих навчальних закладів. У великих містах школи ставали двомовними, а згодом — одномовними російськими.

Для перегляду роботи «на мовному фронті» 25 квітня 1933 р. при Наркомосі було створено Комісію під головуванням А. Хвилі. В 1933 р. було здійснено перехід на новий правопис, якого прилюдно не обговорювали. Правопис іншомовних слів замінено на російський. Там, де українські терміни мали по дві форми, перевагу надано формі, ближчій до російської мови. Цілком усунено літеру ґ, що змінило написання багатьох наукових термінів, зокрема математичних. Після ліквідації Інституту української наукової мови в 1931 р. та репресування у 1937 р. М. Кравчука процес українського термінотворення, зокрема математичного, припинився зовсім. Робота зі створення української математичної й природничої термінології класифікувалася як «петлюрівщина» і «націоналістичний ухил». Після виходу термінологічних бюлетенів результати багаторічної наукової та пошукової праці українських лексикографів було перекреслено, а словники ІУНМ сховано в спецвідділи бібліотек. Провідних українських термінологів було знищено. Після виходу «Математичного термінологічного бюлетеня» [2] (було виправлено, деукраїнізовано, зросійщено, зінтернаціоналізовано більшість термінів) справжня українська математична термінологія стала недоступною для користувачів.

Процес вільного від політичного втручання українського наукового термінотво­рення в 1930-і рр. тривав в основному лише за кордоном в Українському Вільному університеті та в Українському Високому педагогічному інституті у Празі й Українській господарській академії в Подебрадах. Наукові видання УГА значно збагатили українську науково-технічну літературу і розвинули українську наукову мову в природничих науках. Зокрема, УГА видала математичний словник. Проблеми української наукової термінології обговорювалися на І (1926) і II (1932) Українських наукових з'їздах у Празі. На ці з'їзди було запрошено і вчених з радянської України, однак, на жаль, Українська академія вирішила не брати в них участі.

З великими труднощами продовжувався процес українського математичного тер­мінотворення у Львові. Польський уряд ще менше, ніж австро-угорський, сприяв розвитку української освіти. Міністерство освіти Польщі після 1932 р. перестало видавати підручники українською мовою. У відповідь на орієнтацію галицьких укладачів математичних словників на термінологію, вживану в Радянській Україні, польські урядові кола роблять спроби наблизити галицьку (в основному шкільну математичну термінологію) до польської. Це дуже посилило термінологічні розбіжності і призвело до руйнування вже наміченої загальноукраїнської математичної термінології і більш-менш усталених раніше спільних для всіх українських земель термінологічних норм. Українську наукову термінологію на основі принципів ІУНМ і НТШ розробляла й діаспора в Америці — УТЦА (Український термінологічний центр в Америці); НДТУК (Науково-дослідче товариство української термінології) та в низка інших наукових інституцій. Зокрема, Український науковий інститут Гарвардського університету в 1979 р. проводив сесію, присвячену історії української термінології. В Канаді в 1990 р. видано «Українсько-англійський словник комп'ютерної термінології і англо-українські аудіо-візуальні терміни» (укладачі: П. Фединський, Т. Городиська, Т. Кінен, Р. Робін).

Короткочасне відродження термінологічної лексикографії в радянській Україні припало на кінець 1950-х і першу половину 1960-х рр. — у період так званої хрущовської відлиги.

Враховуючи гостру потребу в двомовних термінологічних російсько-українських словниках, Президія АН УРСР утворила у 1957 р. спеціальну комісію під головуванням математика академіка И. Штокала для видавання термінологічних словників (було заплановано видати 18 російсько-українських словників; видано 16, але жодного українсько-російського). У 1960 р. серед словників з різних галузей було видано й «Російсько-український математичний словник». Виданий у 1961 р. «Український правопис» було зорієнтовано на російський, написання ук­раїнських наукових термінів залежало від російської орфографії; мовна політика була продовженням політики «зливання націй».

Починаючи з середини 1960-х рр., процес українського термінотворення в при­родничих науках загальмувався і після виходу в 1973 р. україномовної «Енциклопедії кібернетики» (до речі, першої у світі енциклопедії кібернетики) майже припинився.

Почався тотальний процес зросійщування вищої школи і науки. У 1970-х рр. переведено на видавання російською мовою всі спеціалізовані журнали АН УРСР із природничих і технічних наук. Як результат зросійщування й двомовності ви­кладання математики й інформатики у школах і вищих навчальних закладах утворилася своєрідна «українсько-російська» мова і відповідна їй математична термінологія.

Зокрема, правопис узаконював низку спільних з російською мовою граматичних форм. Так, наприклад, узаконено дві паралельні форми багатьох числівників (п'яти і п'ятьох; десяти і десятьох), причому на першому місці почали подавати ту форму, яка спільна з російською, хоч попередні правописні словники, за нормами українського правопису Всеукраїнської академії наук 1929 р., давали тільки одну: п'ятьох; десятьох. Якщо міжнародний термін використовувався і в російській, і в українській мовах, але в трохи різному графічному поданні, то правопис українського терміна замінювався російським.

Значних змін зазнала українська термінологія і на словотвірному рівні. Зокрема, до наукової термінології було введено велику кількість активних дієприкметників теперішнього часу на -уч(ий), -юч(ий), які є характернішими для російської мови і не вельми характерними для української. Властивими українській мові поняттями призначеності чи здатності виконувати дію є прикметники на -альний чи -івний. В українській науковій термінології активні дієприкметники теперішнього часу описують лише ситуативну властивість процесу, а не сам термін. В українську наукову лексику впроваджували російські словотвірні моделі з усіма притаманними їм недоліками.

Якщо в 1920-х рр. (і раніше) українська термінологія калькувала назви, як прави­ло, з мови-джерела, то тепер калькування відбувається лише через мову-посередницю — російську. З української термінології вилучено ті запозичення, яких немає в російській. Українська математична термінологія почала формуватися на російськомовній основі в умовах ізоляції від інтернаціональних процесів термінотворення. Внаслідок цього українська наукова термінологія втрачала свій національний характер і перетворювалася на копію російської.

Останнім часом у фахову мову вводять англійські мовні конструкції. В майбутньо­му, може, навіть у недалекому, американізація національної, української мови й освіти може стати ще загрозливішою, ніж недавнє зросійщування.

Однобічна вимушена орієнтація на метрополії (Росію, Австрію, Польщу); перервність, особливо в 1930-х рр., традицій щодо засад випрацювання наукової термінології; творення міфу про «передову» радянську науку і обмежування в розвитку наших національних традицій не дозволили сформувати справжню українську математичну термінологію. Процес відтворювання і розвитку української математичної термінології почався лише після прийняття в 1989 р. Закону про мови в УРСР і особливо після прого­лошення в 1991 р. незалежності України. Проте процес очищання української наукової термінології від нав'язаних нам чужих термінів просувається дуже повільно, а це затримує усталювання її.