3. Політичні ідеї мислителей античної греції

Політичні ідеї античності також виростали з міфологічних уявлень. В їх розвитку можна виділити три основних періоди.. Ранній період (IX—VI ст. до н.е.) – період становлення старогрецької державності, коли відбувається відхід від міфології і раціоналізація політичних уявлень (Гомер, Гесіод, "сім мудреців"), формується філософський підхід до проблем держави (Піфагор, піфагорійці, Геракліт).

Другий період (V - перша половина IV ст. до н. е.) - період розквіту старогрецької держави і філософії - включає вчення Демокрита, софістів, Сократа, Платона і Аристотеля, в яких відображені уявлення про державу та її форми.

Третій період (друга половина IV - II ст. до н. е.) - період занепаду старогрецької державності, коли грецькі поліси підпадають під владу Македонії, а потім Риму (Епікур, стоїки, Полібій).

Найбільш цікавим і плодотворним є другий період, коли були розроблені надзвичайно цікаві і цілісні для того часу концепції політичного життя, вплив яких на подальший розвиток політичної думки важко переоцінити. Особливе місце серед цих концепцій посідають вчення Платона та Арістотеля.

Платон розподіляв суспільство на три верстви і бачив його як своєрідну піраміду: на вершині – мудреці - правителі, далі - воїни, що охороняють і підтримують порядок, внизу - ремісники та землероби. Кожний стан громадян має займатися тим, на що здатний. Раби взагалі в цю систему устрою не входять, вони знаходяться ще нижче. Шукаючи ідеальну форму устрою держави, всі державні форми Платон розділяв на дві групи: правильні та неправильні. До правильної форми Платон відносив свою ідеальну державу рабовласницької республіки (аристократію) та монархію, тому що вони законні і їх діяльність спрямована на досягнення у суспільстві благ та злагоди. Будучи прибічником аристократії, Платон, надавав важливе значення ролі саме цієї верстви суспільства. Виродження ідеальної аристократії приводить до появи тимократії як панування благородних і честолюбних воїнів, які борються за честь і славу.

Неправильними формами політичного устрою держави виступають: тимократія (військова держава), олігархія, тиранія і демократія.

Ідеальною державою, за Платоном, керує невелика кількість людей, але на відміну від олігархії це є люди, здатні управляти державою завдяки природним здібностям i внаслідок багаторічної попередньої підготовки. Основний принцип такої держави – справедливість, коли кожному громадянину надається особливе заняття i особливе становище, справедливість згуртовує рiзнорiднi і різноманітні частини держави в єдине ціле на принципах єдності i гармонії.

У Аристотеля наука про політику тісно пов’язана з етикою, наукове розуміння політики передбачає знання про моральність і чесноти. Він розглядає державу як складну організацію, що виникла із природного, властивого вільним людям спілкування (“спілкування подібних одне одному людей з метою якомога кращого існування”). Серед функцій держави Аристотель виділяє забезпечення безпеки громадян, регуляцію суспільного життя та досягнення щасливого життя. В державу, в якості рівноправних громадян, входять тільки вільні члени спільноти, до того ж зазначає, що це мали б бути досить забезпечені люди, які б мали досить часу для того, щоб думати, обговорювати справи, філософствувати, тобто вести “блаженне життя”. Громадянин, за Аристотелем, це той, хто володіє сукупністю громадянських прав, захищає поліс, бере участь в управлінні, в суді.

Що стосується форм правління, то Аристотель виводить їх з кількості владарюючих (один, декілька, більшість) і виділяє три правильних форми - монархію, аристократію і політію – і три неправильні /відповідно/ - тиранію, олігархію і демократію. Найкращою формою Аристотель вважає політію як правління більшості в інтересах загального блага і користі. Політія – “середня” форма держави, і “середній” елемент є в ній домінуючим: біля влади – середні прошарки, у власності – середні статки, в поведінці – поміркованість. “Держава, що складається з “середніх” людей буде мати і найкращий державний лад”. На чолі всього Аристотель ставить закон. У книзі “Політика” він також описує механізми і умови переходу від однієї форми правління до іншої.

Відносячи демократію до неправильних форм правління, що з часом набирає форм охлократії (влади натовпу), Аристотель все ж висловлював досить слушні думки з приводу її соціальної основи, виборності правителів, виборчого права.

На відміну від Платона, Аристотель не шукав ідеальних форм і розумів, що жодна не є ідеальною. Він обґрунтовував свою типологію, спираючись на реальні процеси і реальну соціальну структуру, аналізував можливості змішаних форм, чим вніс суттєвий вклад в подальший розвиток політичної науки.