6. Зв’язок навчання фізики з викладанням ін. Предметів. Інтегровані курси.

Взаємозв’язок між шкільними предметами має принципове педагогічне значення, він складається не з одного навчального предмету по відношенню до іншого, а з забезпеченням багатосторонніх контактів між ними з метою гармонійного розвитку мислення учнів. Здійснення між предметних зв’язків забезпечує формування цільного уявлення учнів про природу, робить їх знання більш глибокими і реальними. Очевидно, що зв’язок між навчальними предметами являється відображенням об’єктивного зв’язку між окремими науками, а також між ними і технікою, технологіями виробництва. Розрізняють 2 типи зв’язків між предметами: хронологічний і ідейний.

Зв’язок фізики і математики. Між багатьма питаннями МНФ, які можуть бути успішно розв’язані в тісному взаємозв’язку з вивченням математики важливу роль відіграють поняття функціональної залежності, граничного переходу, діями з наближеними числами. Діюча програма з математики розрахована для використання математичних знань учнів для викладання фізики.

Зв’язок фізики і хімії. В фізиці і хімії є багато спільних понять і величин. Важливим об’єктом вивчення фізики і хімії є речовина. Другим об’єктом вивчення є електронна структура речовини. Також вивчається теорія будови речовини, атома і явищ електролітичної дисоціації.

Зв’язок фізики і астрономії. Він обумовлений тим , що основний зміст шкільної астрономії складає астрофізика. По мірі її розвитку з’ясувалось, що небесні тіла і простір між ними являють собою нескінченно велику космічну лабораторію в якій створюються фізичні умови.

Зв’язок фізики і біології. При вивчені біологічних дисциплін учні використовують такі фізичні поняття як теплота, температура, світло, вологість, знайомляться з властивостями твердих, рідких і газоподібних тіл, отримують перші вміння користуватися терезами, лупою, мікроскопом.

Дидактичні і психологічні основи навчання фізики. Реалізація дидактичних принципів в процесі навчання фізики.

Організацію учбового процесу, в виборі методів навчання вчитель фізики користується дидактичними принципами. Вони складають вказівки якими повинен користуватися вчитель, щоб забезпечити викладання свого предмету. Є ряд таких принципів: принцип науковості і систематичності, наочності, активності, міцного засвоєння знань.

Принцип науковості припускає, що зміст навчального матеріалу повинен знаходитися у відповідності з станом сучасних наукових знань, а методи його вивчення у відповідності до теорії пізнання. Також припускає єдність теорії і практики. У викладанні фізики вираженням цієї єдності являється ознайомлення учнів з застосуванням фізичних явищ і законів в техніці. В реалізації принципів відіграє роль ознайомлення учнів з історією розвитку фізики.

Систематичність в навчанні досягається тим, що при вивченні деякої послідовності звертається увага на раніше вивченні знання.

Застосування принципу сприяє засвоєнню матеріалу, розвитку уваги, пам’яті, виробленню практичних навиків. Під наочністю розуміють демонстрацію технічних моделей, постановку лабораторних робіт.

Активність являється результатом інтересу, захопленості роботою. Інтерес до предмету визначається рядом факторів: змістом програм, якістю підручника, методами навчання, індивідуальними особливостями учнів.

В основі принципу лежать вимоги глибокого засвоєння знань, використання вмінь і навичок. Засвоїти знання – значить зробити їх своїм , вміти використовувати їх в подальшому навчанні. Із закономірностей процесів пам’яті і запам’ятовування слідує, що основним засобом вироблення в учнів міцних знань і навиків повинні бути вправи.