3. Організація методичної роботи на діагностичній основі

Методична робота планується і проводиться, як правило, на діагностичній основі. Директор і його заступники глибоко і всебічно аналізують підсумки роботи школи за попередні ро­ки, виявляють невирішені проблеми і недоліки, знайомлять­ся з елементами передового досвіду, проводять виробоничі наради з керівниками шкільних методичних об'єднань, учи­телями-методистами, керівниками творчих груп. Після цього всі вчителі заповнюють діагностичні анкети, у яких вказу­ють, що вдається добре в навчальній, виховній роботі, у спіл­куванні з учнями, що не вдається, з яких проблем потрібна методична допомога, які є труднощі. Заповнення анкети не вичерпує процесу діагностики (мало що вчитель може напи­сати про свої успіхи). Діагностична чи експертна комісія, яка складається з керівників шкіл, учителів-методистів, методистів навчально-методичного кабінету, проводить індивідуальні бе­сіди з учителями, аналізує шкільну документацію, записи відвіданих уроків і позакласних заходів, після чого звіряє, чи збігаються їхні висновки про досягнення і труднощі вчителя із записами в діагностичній анкеті; затверджує її (або не за­тверджує). Після цього складається діагностична карта успіхів, труднощів учителів, наставництва, списки охоплення вчите-

лів різними формами методичної роботи (шкільне методичне об'єднання, педагогічний практикум, педагогічна лаборато­рія, творча група, школа молодого вчителя).

Можливості вчителів, їхній творчий потенціал вивчаєть­ся в школах за допомогою психодіагностики, яка дозволяє визначити різні сторони особистості вчителя, типові форми його поведінки. Для цього застосовуються тести, рольові іг­ри, моделювання різних педагогічних ситуацій. Використан­ня діагностики значною мірою позначається на можливостях для оптимального вибору й поєднання різних форм методич­ної роботи.

4. Традиційні та нетрадиційні форми методичної роботи

В освітянській практиці на різних рівнях (державному, ре­гіональному, шкільному) набрали поширення традиційні об­ов'язкові форми навчання, методичної роботи з учителями. Незважаючи на властиві їм недоліки (фронтальність, негнуч­кість, гонитва за кількістю методичних заходів, відсутність оперативності в допомозі, закостенілість форм), система не­перервного підвищення кваліфікації вчителів була б непов­ною без них.

У сучасній школі використовуються такі традиційні фор­ми методичної роботи (зауважимо, що рада, педрада школи, інструктивні наради не завжди є формами власне методичної діяльності, але вони виконують методичні функції):

Рада школи функціонує згідно з Положенням про неї, складається з педагогів, батьків, учнів-старшокласників, зби­рається один раз на чверть для вирішення важливих для шко­ли проблем, аналізу навчально-виховного процесу в школі та діяльності окремих педагогів, а саме: стан навчально-вихов­ного процесу в школі у світлі вимог Закону «Про освіту»; стан навчальної та виховної роботи в 9-му, наприклад, класі; орга­нізація літнього відпочинку дітей та інші.

Педагогічна рада складається з педагогів, вона також іс­нує згідно з Положенням про неї, збирається 4—5 разів на рік, а в деяких навчальних закладах щомісяця. На своїх за­сіданнях педагогічна рада розглядає такі питання, як: стан трудового навчання в школі та завдання щодо його поліпшен­ня; стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з математики; про роботу методичних об'єднань у школі та шляхи її вдосконалення; естетичне виховання учнів засобами

538

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

539

навчальних дисциплін: можливості, проблеми і перспективи та багато інших.

Інструктивно-методичні наради в школі проводяться за потребою, для цього виділяється один день на тиждень (на­приклад, четвер), який називається методичним днем. Ад­міністрація школи намагається саме в цей день проводити ме­тодичну роботу з учителями. На виробничо-методичних на­радах обговорюються такі питання: стан учнівських зошитів, дотримання мовного режиму в школі, правова виховна робо­та, робота школи з батьками учнів, підготовка до предметних олімпіад та конкурсів, робота вчителів з підготовки учнів до екзаменів, організація літнього відпочинку учнів тощо.

Методичні об'єднання вчителів (шкільні та міжшкільні), у профтехучилищах вони називаються методичні комісії та обласні методичні секції, які працюють згідно з річним пла­ном роботи та відповідних інструкцій. На засіданнях пред­метних комісій заслуховуються і обговорюються доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання; робиться огляд новітньої фахової літератури; обговорюються книги, статті з журналів і газет на актуальні теми; організовується взаємо-відвідування уроків; проводяться і обговорюються відкриті уроки, використання наочності в навчальному процесі, за­стосування ТЗН та комп'ютерів; організовуються консульта­ції для молодих учителів; заслуховуються звіти вчителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти.

Крім названих традиційних форм методичної роботи, у школах ще проводяться предметні тижні, семінари-практи-куми, конференції, міжпредметні конференції, психолого-педагогічні семінари, конкурси педагогічної майстерності, індивідуальні методичні консультації, методичні виставки, оформлення методичних кабінетів або куточків, школи пере­дового досвіду, випуск методичного бюлетеня, дні інформа­ції, співбесіди керівників з учителями про підсумки роботи протягом навчального року, наставництво, стажування, кур­сова перепідготовка, самоосвіта.

Самоосвіта — це традиційна форма методичної роботи вчителя. У 60—70 роки вчителі писали поширені плани само­освіти на рік, потім на півріччя (бо зрозуміло, що на рік пе­редбачити хоча б нову літературу неможливо), пізніше напи­сання планів самоосвіти було відмінено, тому що масова методична робота з учителями сприяла самоосвіті.

Індивідуальна самоосвіта — це систематичне вивчення новинок психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, районних, міжшкільних, обласних (в ПТО)

методоб'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань (проводяться один раз на два-три роки на рівні держави; один раз на рік — на рівні району, області; один раз на рік під час зимових канікул на рівні школи, ПТУ). Учителі методично розробляють проблеми вдосконалення навчання та вихован­ня, проводять експериментальні дослідження, готують допо­віді, виступають на радіо, телебаченні; у школах влаштову­ють огляди педагогічної літератури і методичних журналів, збірників тощо.

Схема мотиваційного управління в системі самоосвіти

Мотивація трудової діяльності педагога на всіх ступенях ос­віти складається з чотирьох блоків, які сьогодні реалізуються недостатньо: матеріальна зацікавленість, суть праці, стосун­ки в колективі, самореалізація у творчості.

Ця мотиваційна модель має характер класичної і підхо­дить для нормальних умов функціонування суспільства або для періоду виходу суспільства з кризи. Вона діє і в період кризи, але ефективність її буде неповною.

Мотив як внутрішній збудник активності індивідів і со­ціальних спільнот слід відрізняти від зовнішніх збудників — стимулів. Стимулювання здійснюється через накази, розпо­рядження, заохочення, погрози, санкції.

Матеріальна зацікавленість буде тоді, коли оплата праці буде відповідати трудовому внеску. Зрівняльний принцип нара­хування заробітної плати за кількістю відпрацьованих годин без урахування якості праці, її кінцевих результатів — голов­на причина того, що матеріальна зацікавленість ще ніколи в нашій країні не була задіяна як важіль впливу на активність вихователів, учителів, викладачів.

540

С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

Частина 4. Школознавство

541

Суть педагогічної праці набуває зараз конкретних обри­сів. Співпраця з учнями, досягнення реальних і видимих ре­зультатів робить працю вчителя набагато привабливішою, ніж це було досі.

Стосунки в колективі: посилюються стосунки колекти-візму у зв'язку із спільними інтересами щодо підвищення кінцевих результатів; оцінка результатів праці кожного педа­гога сприяє задоволенню потреби в повазі з боку інших; ви­никають стосунки змагальності між членами педагогічного колективу у зв'язку з розвитком соціального порівняння до­сягнень кожного.

Самореалізація у творчості і вільний час. Реалізація мо­тиваційних можливостей трьох попередніх блоків не може не збудити у педагога прагнення шукати і знаходити нові способи роботи з учнями з метою динаміки досягнення цілей. Наслідком такої зацікавленості може стати скорочення тер­мінів засвоєння учнями програмних дисциплін порівняно з нормативними термінами, індивідуалізація навчання, загаль­не скорочення періоду знаходження учня на даному ступені освіти та інші. Поряд з ефектом самореалізації у творчості спрацьовує стимулююча сила вивільненого в педагога часу, який він використає на власний розсуд. На базі вимірювання результатів праці вчителів через оцінку рівня знань ( умінь, навичок ), рівня творчого, морального і фізичного розвитку учнів виникає нова сфера мотиваційного впливу, викори­стання якої постійно активізує діяльність учителів, виховате­лів, викладачів.

Вимоги до організації самоосвіти: зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога, систематичність і послідов­ність самоосвіти, постійне вдосконалення її змісту і форм, ба­гатоплановий підхід до вивчення проблеми, гласність і наоч­ність результатів самоосвіти, створення в школі відповідних умов для самоосвіти (вільний від уроків день, наявність педа­гогічного або методичного кабінету, своєчасна інформація з бібліотеки про новинки педлітератури тощо), доступ до мате­ріалів про передовий педагогічний досвід, завершеність са­моосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, виступи, участь у педраді, конференції і тощо).

Відкриті уроки мають на меті підвищити майстерність усіх учителів. Основні завдання: втілення в практику роботи всіх учителів передового педагогічного досвіду і досягнень педагогічної науки, спрямованих на вирішення поставлених перед національною школою завдань. Потрібно досягти, щоб відкриті уроки були корисними. Для цього керівники шкіл,

ПТУ, методисти, досвідчені вчителі повинні готувати відкриті уроки, надавати вчителям консультації та методичну допомо­гу. Як приклад, можна навести Ростовську Всесоюзну конфе­ренцію (Росія, м. Ростов-на-Дону) з розвиваючого навчання. Вона проводилася в 1980 p., а готувалася 1,5 року. Почалася конференція з того, що близько 1000 педагогів-учасників конференції відвідали уроки проблемно-розвиваючого ха­рактеру, яких усього було проведено 75, і проходили вони в школах і ПТУ м. Ростов-на-Дону (Росія) та в райцентрах. Тіль­ки після того, як учасники конференції побачили своїми очи­ма ефективність проблемно-розвиваючого виду навчання та вивчили матеріали багаточисленних стендів, після обговорен­ня відвіданих уроків, на яких були присутні міністри освіти, їхні заступники, академіки, учені-педагоги (вони 1,5 року го­тували ці уроки), відбулося пленарне засідання конференції, потім секційна робота (з предметів), а потім були прийняті реко­мендації із впровадження проблемно-розвиваючого навчання.

Вимоги до аналізу й обговорення відкритих уроків: ціле­спрямованість обговорення, науковість аналізу, принципо­вість, поєднана з доброзичливістю під час висловлення кри­тичних зауважень, поєднання аналізу уроку з висновками і рекомендаціями, підбиття підсумків відкритого уроку ква­ліфікованими спеціалістами.

Проведення відкритих уроків, а ще краще — їх систе­ми — найефективніша форма методичного вдосконалення вчителів (навіть тоді, коли урок готує і проводить і не дуже досвідчений учитель).

Нетрадиційні форми методичної роботи у 90-х роках так розповсюдилися і набрали такої масовості, що їх можна класифікувати:

1. За методикою колективної творчості — це ярмарки педа­ гогічної творчості, фестивалі педагогічних ідей і знахідок, панорами методичних ідей, педагогічні розсипи, клуби творчих педагогів, методичні турніри і вернісажі, творчі портрети і лабораторії, школи педмайстерності.

2. Форми, які ненав'язливо спрямовують педагогів на ак­ тивну діяльність, — це ділові ігри ( педагогічні консиліу­ ми, посиденьки, методичні ринги, методичні аукціони), мозкова атака, конкурс "Кращий учитель року" тощо.

3. Форми, які посилюють наукову спрямованість роботи, — це проблемні семінари, творчі групи, творчі наукові дис­ кусії, навчальні семінари з методикою педдосліджень, кон­ сультації з науковцями, авторські школи майстерності, педагогічні колективні справи, педагогічний турнір з ак-

542 С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

туальної наукової теми, громадський науково-дослідний інститут, творчі лабораторії.

4. Форми, що посилюють практичну спрямованість роботи, — це консультації-практикуми, навчальні семінари, школи педагога-початківця, педагогічне представництво тощо.

5. Форми, які поєднують традиційну роботу з дозвіллям, — це мала академія народної педагогіки, педагогічні посидень­ ки, вечорниці, урок-панорама, презентації педагогічної новинки, педагогічний портрет творчого колетиву тощо. Найбільшого поширення набули такі нетрадиційні фор­ ми методичної роботи з учителями, як: методичні фестивалі; панорамні та нестандартні уроки; семінари-супутники; мето­ дичні діалоги, ринги, мости, мозкові атаки; методичні аукціо- ни; педагогічні консиліуми і тренінги; методичні посиденьки; педагогічні КВК; проблемні столи; психолого-педагогічні дис­ кусії; педагогічні турніри тощо (див. таблицю 6).

5. Передовий досвід використання активних форм методичної роботи

Нестандартна педагогічна рада (Каноницька школа Волиди-мирецького району) — це своєрідний учительський семінар, тут заздалегідь вивішується оголошення про педраду, пропо­нуються питання для обговорення, кожне з яких пронизане педагогічною ідеєю, спираючись на яку вчитель має змогу проаналізувати свій досвід або досвід колег. Наприклад, для підготовки педради-семінару на тему «Стимулювання пози­тивного ставлення до навчання, розвиток інтересу до нав­чання» педагогам була запропонована така програма з пос­тулатів і питань:

1. Любов до дітей — обов'язкова умова педагогічної культу­ ри. Сердечність, доброзичливість, теплота у ставленні до дітей є результатом тривалої роботи педагога над самови­ хованням почуттів. Чи займаєтеся ви самовихованням таких почуттів і як це впливає на проведення уроків і по- закласних заходів?

2. Необхідно постійно формувати в учнів позитивні навич­ ки поведінки, боротися проти шкідливих навичок. А як ви формуєте позитивні навички, як це впливає на прове­ дення уроків і позакласної роботи з учнями?

3. Із захопленням учень вчиться лише тоді, коли він сфор­ мує найважливіші вміння і навички, за допомогою яких

Частина 4. школознавство 543

здобуватиме нові знання. Як ви розвиваєте в учнів інте­рес до навчання? Якими формами, прийомами, засобами навчання ви користуєтеся? Що вам заважає?

4. Особистість учителя — найважливіша запорука навчан­ ня, виховання й розвитку учнів. Як ви своєю особистістю стимулюєте позитивне ставлення учнів до навчання?

5. Основою будь-якої розумової педагогічної діяльності є знання дітей, джерела впливу на них. Як ви вивчаєте ін­ тереси, вікові особливості, організацію сімейного вихо­ вання дітей?

6. Пізнавальний інтерес дітей розвивається на уроці за до­ помогою методів, прийомів, засобів. Які методи розвитку пізнавального інтересу вам відомі? Які з них ви викори­ стовуєте?

7. Справжня педагогічна творчість можлива тільки на нау­ ковій основі. Книги яких педагогів-дидактиків, психоло­ гів про розвиток інтересу до навчання ви читали? Які ре­ комендації вчених втілюєте у своїй практиці? Розкажіть про них колегам.

Керівники Каноницької школи спробували перетворити педагогічну раду на одну з форм збагачення кожного вчителя методикою педагогічного аналізу.В основу такої методики поклали формулу: конкретна постановка мети — опора на ініціативу — самостійність і творчість кожного члена колек­тиву — підвищення вимогливості до нього — перевірка вико­нання. Це дало змогу максимально використати творчий по­тенціал кожного в колективній діяльності.