548 С.П.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

ських канікул. Заняття включають як розгляд теоретичних питань, так і аналіз уроків за темою, яка є актуальною і ви­кликає труднощі в молодих учителів. Школи вчать молодих учителів володіти собою, спілкуватися з учнями, розв'язу­вати педагогічні задачі. Щоб звільнити вчителів від загальмо-ваності, стимулювати творчість, застосовують «мозкові ата­ки», під час яких пропонується велика кількість ідей, їх наро­щування, вдосконалення. Забороняється їх критика, заохочу­ються найнеймовірніші пропозиції, вони тривають від 15 хвилин до однієї години. Приклад «мозкової атаки» в школі молодою вчителя при Департаменті соціального обслугову­вання Рівненської міської управи: група вчителів з 7—15 чо­ловік ділиться на дві підгрупи: перша — генерує ідеї, друга — оцінює їх (тут найбільш підготовлені педагоги), обирається ведучий, він створює невимушену ситуацію, заохочує гене-рування, сам висуває ідеї, ставить навідні запитання, пояс­нює, що критика ідей абсолютно недопустима, час виступу 1—2 хв., можна не раз висловлюватися. Усі ідеї — колектив­ні. Група оцінки відбирає найцінніші ідеї, допомагає їх творчо вирішити.

Кожна з форм методичної роботи виконує важливу роль у справі ознайомлення вчителя з основними досягненнями в галузі педагогіки, психології і впровадження їх у практику, сприяє підвищенню педагогічної майстерності, що впливає на успішність учнів і формування їхньої особистості. На ос­нові вивчення і педагогічного аналізу різних форм можна зробити такі висновки:

- методична робота — це взаємозумовлена і взаємодіюча складова частина єдиного процесу підвищення кваліфіка­ції педпрацівників;

- головний напрям внутрішкільної методичної роботи — навчання вчителів, вихователів, упровадження в їх прак­тику ефективних, раціональних методів і прийомів роботи;

- зміст методичної роботи школи визначається на основі діагностування, результатів педаналізу діяльності вчите­ля, рівня знань, навичок учнів;

- методична робота має бути заснована на максимальній активності, самодіяльності, взаємодопомозі педагогів і по­єднуватися з іншими формами підвищення кваліфікації;

- виправданою формою керівництва підвищенням кваліфі-кації педагогічних кадрів є педагогічна рада як спрямо­вуючий, координуючий орган, засіб обміну, узагальнен­ня й розповсюдження передового педагогічного досвіду.

Частина 4. Школознавство 549

Отже організація методичної роботи має грунтуватися на глибокому вивченні та аналізі результативності навчально-виховного процесу і рівня професійної підготовки кадрів, ко­ординуватися з підготовкою вчителів на курсах та іншими формами неперервного підвищення кваліфікації. Внутрішкіль-на методична робота має особливу цінність, яка полягає в то­му, що, сприяючи розвиткові майстерності вчителя сьогодні, вона забезпечує майбутнє школи, її професійний розвиток.

Науково-методична робота уособлює один із найголов­ніших принципів гуманітарної освіти — принцип єдності тео­рії та практики, який засвідчує, з одного боку, факт виростан­ня гуманістично-педагогічної теорії з практики, а з іншого — осмислення соціальної практики гуманітарно-педагогічною теорією.

Залучення до науково-методичної роботи в школі, мето­дичному кабінеті, інституті післядипломної освіти сприяє то­му, щоб учитель прагнув опановувати нові знання, розвивати професійно важливі якості своєї особистості, удосконалюва­ти професійну діяльність. Але найважливішим є те, що вчи­тель оволодіває методами самоаналізу та самоконтролю своєї діяльності. Це є підставою творчого підходу до навчально-ви­ховного процесу, бо дає можливість вчителеві самому узагаль­нювати свій досвід та відбирати ті наукові ідеї, що будуть най­більш ефективними в його педагогічній системі. З точки зору управління освітою, це є визначальним фактором зростання педагогічної майстерності вчителів. Науково-методична робо­та спрямована на досягнення завдань, що забезпечують ефек­тивність управління освітою на різних рівнях, а саме:

- перше — розвиток професіоналізму особистості та діяль­ності педагогічних працівників, оволодіння ними сучас­ним змістом освіти та тими методами, що забезпечують цілісний розвиток особистості учнів.

- друге — формування аналітико-діагностичної основи пе­дагогічної та управлінської діяльності. Аналізу підляга­ють зміни у розвитку учня, рівень його вихованості та навчальних досягнень, результативність діяльності вчи­телів, ступінь досягнення управлінських цілей.

- третє — розробка необхідної для функціонування систе­ми освіти та окремого закладу документації, до якої на­лежать концепції, програми, положення, методичні ре­комендації.

Тема З

Передовий педагогічний досвід та система роботи з ним

1. Педагогічний досвід як єдність теорії і практики.

2. Види педагогічного досвіду.

3. Критерії передового педагогічного досвіду.

1. З історії передового педагогічного досвіду та моди на нього.

2. Система роботи з передовим педагогічним досвідом:

- прогнозування та виявлення передового педагогічного досвіду;

- вивчення передового педагогічного досвіду;

- узагальнення, опис та пропаганда передового педагогічного досвіду;

- впровадження передового педагогічного досвіду.

6. Управління процесом упровадження досягнень педагогічної науки та передового педагогічного досвіду в шкільну практику.

6. Додатки:

- Анотації передового педагогічного досвіду з обласної картотеки.

- Цикл управління процесом упровадження рекомендацій науки в практику навчання й виховання в школах Рівненщини.

- Програмне засідання творчої групи Березнівської ЗОНІ № 1 з проблеми «Поліпшення стилю й методів роботи педколективу на основі диференціації навчально-виховного процесу».

- Сценарій конкурсу молодих учителів «Міс Надія».

Частина 4. Школознавство 551

План-конспект вивчення досвіду роботи класного керівника.

Література : 23,161,163,164,165,166,168,170,173,176,177.

1. Педагогічний досвід як єдність теорії і практики

Відомо, що всі теоретичні дисципліни, у тому числі психоло­гія і педагогіка вростають своїм корінням у практичний досвід. У процесі свого розвитку педагогіка неодноразово зверталася до досвіду, збагачуючи його на шляху сходження від абстракт­ного до конкретного. Педагогічна теорія виконує випереджую­чу, прогностичну функцію, будує моделі майбутнього, виро­щує новий передовий досвід. Педагогічний досвід живить науку новими фактами й ідеями, є критерієм істинності роз­роблюваних положень.

Досвід повинні вивчати всі вчені, щоб глибше проникну­ти у внутрішню суть педагогічних явищ, розкрити об'єктивні закони, яким підкоряються педагогічні дії, розробити ефек­тивні моделі майбутнього педагогічного процесу, рекоменда­ції щодо вдосконалення існуючої практики.

Досвід повинні вивчати керівники освітянських закладів — від директора, завуча до міністра, щоб підвищити ефектив­ність керівництва, зробити його більш дієвим і конкретним.

Досвід повинні вивчати всі практичні працівники, щоб краще працювати, щоб праця стала осмисленою і натхненною. В.О.Сухомлинський, звертаючись до керівників освіти, до вчителів, закликав до творчості: «Якщо ви хочете, щоб пе­дагогічна праця приносила вчителю радість, щоб повсякден­не проведення уроків не перетворилося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежину твор­чості».

Наука і передовий досвід невіддільні одне від одного. Наша вітчизняна педагогіка визнана найкращою у світі багатьма зарубіжними експертами, вона має бути храмом для вчите­лів. Коцепція розвиваючого навчання, обгрунтована Л.С.Ви-готським, стала орієнтиром для всього передового, що наро­джується сьогодні в педагогічній практиці. Теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперіна стала основою для цілеспрямованого розвитку мислення та уваги учнів. Пра­ці О.О.Смирнова, П.І.Зінченка присвячені організації запа­м'ятовування. Ідеї В.В.Давидова про змістовне узагальнення

552 С.П.Максимюк. Педагогіки. Курс лекцій

в процесі пізнання несуть у собі ще не використаний потен­ціал психічного розвитку дітей. У книгах Л.В.Занкова «Ди­дактика і життя» (1968), «Бесіди з вчителями» (1970), які на­писано яскраво, точно і емоційно, зібрано золотий запас педагогіки — запас думок і спостережень над найголовніши­ми компонентами педагогічного процесу — над учнями, учи­телями, уроками і підручниками. Нігілістичний погляд на пе­дагогіку і психологію може завдати значної шкоди розбудові школи, у всякому випадку не меншої, ніж зневажливе став­лення до передового педагогічного досвіду.

2. Види педагогічного досвіду

Видатний педагог К.Д.Ушинський, поставивши питання: «Що таке педагогічний досвід?», дає на нього таку відповідь: «Біль­ша чи менша кількість фактів виховання, пережитих вихова­телем. Але, звичайно, якщо ці факти залишаються лише фак­тами, то вони не дають досвідченості. Вони повинні справити враження на розум вихователя, класифікуватися в ньому за своїми характерними особливостями, узагальнитися, стати думкою, і вже ця думка, а не факт стане правилом виховної діяльності педагога»..., і потім він виділяє головну ознаку пере­дового педагогічного досвіду — наявність у ньому певної педа­гогічної ідеї, «думки», яка і підлягає передачі іншим учителям: «...передається думка, виведена з досвіду, а не сам досвід».

У сучасній педагогічній науці немає однозначного підхо­ду до визначення понять «педагогічний досвід», « передовий досвід», «новаційний досвід» — це основні види досвіду, дамо їх визначення.

Досвід — це вміння, які формуються в діяльності, це по­хідна від знань і практики.

Педагогічний досвід — це сукупність знань, умінь і нави­чок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи.

Педагогічний досвід накопичується у конкретній діяль­ності педагога під впливом специфіки навчального закладу, стилю діяльності педколективу, особистісних якостей учите­ля, він формується на основі педагогічних знань, є критерієм істинності науково-методичних рекомендацій, засобом пере­несення теоретичних положень у практику. Масовий педаго­гічний досвід відбиває те, що є в повсякденній практиці.

Передовий педагогічний досвід відображає те, чого можна досягти в навчанні і вихованні і за яких умов. Передовий педа­гогічний досвід — це висока майстерність учителя і високі пе-

Частина 4. Школознавство 553

дагогічні результати. Передовий педагогічний досвід — це оригінальний за змістом, логікою, методами і прийомами зра­зок педагогічної діяльності, що дає кращі результати порівня­но з масовою практикою; це рубіж, на який потрібно вивести масову практику. У ньому творчо відбиваються досягнення, ви­сновки і рекомендації педагогічної науки, реалізуються виявлені закономірності, синтезуючись з особистим досвідом педагога. Передовий досвід, пов'язаний з науковими рекомендаціями, дає високий педагогічний ефект, викликає інтерес у громадсько­сті, впливає на масову практику. Так, у 80-х роках немало вчите­лів добре вивчили теорію проблемного навчання, познайомили­ся з передовим досвідом, творчо поєднавши його зі своїм педагогічним досвідом, стилем роботи, стали успішно розвивати пізнавальну активність і самостійність учнів і згодом самі стали передавати власний досвід через показ уроків, читання допо­відей, повідомлень іншим педагогам (особливо після Всесоюзної конференції 1980 р. в Ростові-на-Дону).

Новаторський педагогічний досвід — явище рідкісніше. Це педагогічні відкриття і винаходи, досвід утілення в життя оригінальних ідей, методів, прийомів навчання і виховання. У новаторському досвіді проявляються закономірності, ще невідомі педагогічній науці. Досвід педагога-новатора вима­гає від керівників шкіл, ПТУ, працівників методичних служб, учених ретельної уваги, глибокого вивчення і обгрунтування, бо цей досвід, як правило, несе на собі прогностичні функції, випереджує передову практику.

Наприклад, у книзі «Педагогічний пошук» описано досвід новаторів: В.Ф.Шаталов — донецький учитель-новатор 80-х років, викладаючи математику, поєднував цілісний крупно-блочний підхід до вивчення матеріалу з його поелементним опрацюванням, розвивав творче мислення учнів за допомо­гою сигнальних опорних конспектів. Він на уроці ставив оцінку кожному учневі за весь обсяг матеріалу при мінімаль­них затратах часу. Шаталов у своїх книжках «Куди і як щезли трійки» (1979), «Педагогічна проза» (1980), «Точка опори» (1987), «Експеримент продовжується» (1989) та інших дово­дить, що головне призначення його уроків — виховання. Мето­дика навчання дітей за Шаталовим заснована на виховному підході. Стимулом для навчання є не оцінка, а бажання роз­в'язувати задачі, інтерес до навчання, усвідомлення обов'яз­ку, відповідальності, самоповага, самооцінка. Демократиза­ція навчання у В.Ф.Шаталова проявляється таким чином: самостійну роботу пишуть усі, а оцінки в журнал виставляю­ться лише за згодою учня (можна переробити завдання). Взаємовідносини «учитель-учень», «учень-колектив-учень»