1 Міжн-нийподіл праці (мпп), як умови розвитку м.Е.

МПП – це спеціалізація окремих країн на вир-ві тих чи ін. товарів і їх взаємний обмін.

Фактори МПП:

1. Природно-географічний (кліматичні умови, родючість грунтів, кількість населення, вихід до моря)

2. Соціальний (демографічна ситуація, традиції країни, рівень кваліфікації людини)

3. НТП (розвиток науки, техніки, стан вир-ва)

Переваги участі в МПП:

1. Одержання країною різниці між міжн-ною і внутрішньою ціною товарів і послуг, які експортуються

2. Економія внутрішніх витрат через відмову від нац. вир-ва при викор-ні більш дешевого імпорту

МПП має 2 форми:

1. Міжн-на спеціалізація (предметна – спеціалізація на виготовлення окремих товарів; подетальна; технологічна)

2. Міжн-на кооперація – це об”єднання спеціл-них вир-тв, які спільно виготовляють окремий продукт але зберігають свою госп-ку самостійність

Найзагальнішим поняттям у цій схемі є інтернаціоналізація господарського життя. Її можна трактувати як посилення взаємозв'язку та взаємозалежності економік окремих країн, вплив міжнародних економічних відносин на національні економіки, участь країн у світовому господарстві.

Міжнародний розподіл праці, котрий став першим ступенем інтернаціоналізації, призвів до розвитку міжнародної торгівлі, що спричинило пожвавлення міжнародного руху капіталу. Таке встановлення стійких господарських зв'язків між країнами та народами, вихід процесу відтворення за межі національних кордонів стало головно головною ознакою міжнародної економічної співпраці, або інтернаціоналізації виробництва та капіталу.

Наступним етапом інтернаціоналізації господарського життя стала економічна інтеграція, розвиток якої спричинило багато факторів, серед яких найважливішими стали економічні (поглиблення міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізація капіталу, підвищення ступеню відкритості національних економік та свободи торгівлі) та науково-технологічні (розвиток транспортних та інформаційно-телекомунікаційних мереж, глобальність науково-технічного прогресу). Вагоме значення мають також політичні, соціокультурні та глобальні (демографічні, ресурсні, екологічні) фактори.

При цьому економічна інтеграція набула низку характерних властивостей, котрі відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

1. лібералізація руху товарів, а потім і факторів виробництва;

2. поглиблення взаємозв'язків національних процесів виробництва внаслідок міжнародної спеціалізації та кооперації та структурні зміни в економіці країн, що інтегруються;

3. гармонізація законодавства та економічної політики, що усуває перешкоди інтеграції на мікрорівні;

4. цілеспрямоване регулювання інтеграційного процесу за допомогою створення міждержавних та наддержавних органів управління.

Інтеграційні процеси відбуваються як у регіональному, так і у глобальному масштабах. Проте характерною рисою сучасної економічної інтеграції є саме її регіональність. А в ході глобалізації формується така система економічних відносин, котра охоплює всі без винятку сторони господарського життя усіх країн світу. Окремі ж глобалізаційні процеси можуть розвиватися як внаслідок виходу на якісно новий рівень міжнародного економічного співробітництва, так і внаслідок розповсюдження процесів економічної інтеграції з регіонального на міжнародний рівень з подальшим виходом за межі суто економічної сфери та поширення на усі процеси у суспільстві.

В цілому процес інтернаціоналізації господарського життя має поступовий незворотній характер, однак на окремих етапах він може йти начебто по спіралі, прикладом чого можуть бути коливання прихильності світової спільноти від всеохоплюючого глобалізму до регіоналізації (котра є одним з проявів економічної інтеграції) і навпаки. При цьому економічна інтеграція водночас виступає і як форма інтернаціоналізації господарського життя, і як його стадія.

4. Світовий ринок: сутність та етапи становлення.

Міжн-ий поділ праці (МПП) і міжн-на кооперація заклали основи винекнення світового ринку (СР)

Становлення СР:

1. Товарне вир-во - це форма госп-ког спілкування, про якій все, що призначено для продажу здійснюється самим вир-ком.з появою грошей виникли купці (посередники), лихварі (давали гроші під %).

2. Винекнення національних ринків - це внутрішній ринок частина якого орієнтується на іноземного покупця. Виникають види ринків.

3. Третій етап – 16-17 ст. розвиток мануфактур призводить до розширення міських ринків і ярморків до регіональних, державних, і міждержавни. Виникають міжнародні ринки - частини нац-го ринку, яка безпосередньо зв”язана із закордонними ринками.

4. Четвертий етап – епоха первісного накопичення капіталу і розвиток фабрично-заводської індустрії, які у першій половині 19 ст. привели до переростання Міжн-них ринків у СР. Формування СР закінчується на рубежі 19-20 ст.

СР – це сфера стійких товарно-грошових відносин між різними країнами, що базується на МПП та ін. факторах вир-ва. СР проявляється черз рух товарів і послуг (міжн-ну торгівлю).Основні елементи СР: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

5.Зміст процесу перетворення світового ринку у світове господарство Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва. Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX ст. у провідних країнах великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план, замість переважно торгових відносин, виробничих зв'язків, в основі яких лежав вивіз капіталу. Наприкінці XIX ст. в епоху формування крупних монополістичних об'єднань цей процес в основному завершився. Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означали кінець національної відособленості хоча б у галузі економіки. У XX ст. й особливо після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство став розвиватися в таких, зокрема, напрямах, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи. Ще однією особливістю післявоєнного етапу розвитку світового господарства стало посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредитних операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних процесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.