1.Питома вага мбк від загального обсягу зобов’язань банку:
Оптимальне значення
цього коефіцієнта має бути 0,25—0,40.
Даний коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат. Значення коефіцієнта 0,40 забезпечує мінімізацію ризику стійкості.
2. Питома вага мбк, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:
Оптимальне значення
даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35.
Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного капіталу.
Значення даного
коефіцієнта не повинне перевищувати
6 разів СК
Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій, пов’язаних з їх розміщенням. Для цього використовується такий коефіцієнт:
Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів Національним банком зараз не регулюється. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінювання рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:
Коефіцієнт отримання МБК (КотрМБК):
МБКо — загальна
сума отриманих банком міжбанківських
позик, у тому числі депозитів; ЦК —
загальна сума залучених централізованих
коштів; К — капітал банку. Орієнтовне
значення цього коефіцієнта — 300 %.
Коефіцієнт надання міжбанківських позик (Кнад):
МБКн
— загальна сума наданих комерційним
банком міжбанківських позик;
Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 200 %.
Завершальним етапом аналізу міжбанківських кредитів є обґрунтування ефективності та доцільності використання цього виду ресурсів. Для оцінювання доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з цінними паперами.
Вартість ресурсів визначається у процентах і розраховується за формулою:
Для оцінювання обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів також важливо зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених коштів. Якщо ці кошти банку мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною і скороченими строками, то це приноситиме банку певний дохід.
22. Необхідність, основні напрями та методи банківського моніторингу кредитних операцій. Аналіз кредитного портфеля за рівнем ризику.
Кредитний моніторинг — це контроль банку впродовж усього процесу кредитування. Попередній моніторинг здійснюється ще до терміну видавання кредиту, оперативний моніторинг передбачає періодичний аналіз кредитного досьє позичальника, форм забезпечення кредиту, перегляд кредитного портфеля банку (оцінку виданих кредитів), зовнішні аудиторські перевірки.
У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних кредитів і розроблення заходів із ліквідації заборгованості.
З огляду на важливість моніторингу створюються в банках окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів.
Кредитний моніторинг можна розділити також на внутрішній та зовнішній.
Внутрішньобанківський моніторинг характерний тим, що тут контроль здійснюється, переважно, за документами, які відповідають тому чи іншому етапові процесу кредитування, при цьому оцінюється ступінь кредитного ризику.
До зовнішнього моніторингу належать зустрічні перевірки руху товарів, придбаних за рахунок кредитних коштів; зустрічі та переговори з позичальниками, які допустили прострочення платежів, телефонні дзвінки, листування, інспекційні перевірки на місцях, зустрічі та переговори із поручителями позичальників.
Кредитний моніторинг за цільовим використанням кредиту розпочинається тоді, коли позичальник подає платіжне доручення на перерахування кредитних коштів. Усі реквізити платіжного доручення звіряють з умовами кредитного договору - це попередній контроль за цільовим призначенням кредиту.
Оперативний контроль за цільовим використанням кредиту розпочинається після одержання позичальником об'єкта кредиту.
Важливий напрям банківського кредитного моніторингу - оцінювання стану його забезпечення. Такий контроль також розподіляють на попередній і поточний.
Кредитні операції є одними з найбільш ризикованих із усіх банківських операцій.
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено порядок формування І використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків.
Кредитний ризик - це можливе падіння прибутку банку і навіть втрата частини його акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг
За ступенем ризику кредити класифікуються на 5 груп (коефіцієнт резервування):
1) стандартні кредити (1%);
2) кредити під контролем (5%);
3) субстандартні кредити (20%);
4) сумнівні кредити (50%);
5) безнадійні кредити (100%).
Банки створюють і формують резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно. У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.
Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника кредити слід віднести до таких категорій:
клас «А» ─ фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, і є можливість утримувати її на високому рівні надалі;
клас «Б» ─ фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою;
клас «В» ─ фінансова діяльність задовільна, але одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника;
клас «Г» ─ фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року;
клас «Д» ─ фінансова діяльність незадовільна і збиткова, ймовірності виконання зобов'язань позичальником практично немає.
Відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції .
На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування: