8.2. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок).

Іменник – це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Іменники української мови, які вживаються у формі однини, мають рід – чоловічий, жіночий, середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб.

1. Іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі: батько, брат, директор, Микола, Ілля, Чаковський, Кутній. Показниками роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також закінчення прикметникового походження -ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично: аташе, рефері, рантьє, круп’є.

Назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду: хлоп’ятко, дівчатко, телятко. Іменники типу ледащо, незнайко, забудько, громило, здоровило є іменниками спільного (чоловічого і середнього) роду. Наприклад: Цей ледащо Сергій ніколи не виконує домашнього завдання з математики. Вона таке ледащо!

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням. Їх використовують для позначення осіб чоловічої і жіночої статі: банкір, президент, міністр, депутат, начальник, нотаріус, професор, заступник. Якщо відсутні мовні засоби означення статі, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш директор повернувся з відрядження. Дієслово-присудок набуває форми жіночого роду, якщо в реченні зазначається власне жіноче ім’я або прізвище, чи є займенник вона, напр.: Головний економіст Духновська О.В. підписала лист. Проте висловлення типу “наша директор сказала”, “наша професор сказала” не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).

Окрему групу становлять іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий тощо. Деякі з них можна замінити похідними іменниками типу завідувач, командувач.

Іменники спільного (чоловічого і жіночого) роду розрізняють у реченні за допомогою особових форм дієслова, займенників або загальних назв із чіткою вказівкою на рід (пан, пані), напр.: Наш лаборант виконав доручення адміністрації і Наша лаборант виконала доручення адміністрації. Депутат Сердюк перейшов у іншу фракцію, але Пані Сердюк – депутат обох скликань.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1) назви наукових ступенів і звань: доктор, кандидат, професор, доцент;

2) офіційні, адміністративні, посадові назви: прем’єр-міністр, президент, депутат, посол;

3) назви осіб за військовими спеціальностями і званнями: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

4) інші найменування соціально-оцінного типу: лауреат, бухгалтер, інспектор, консультант.

Слід пам’ятати, що офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, лікар, водій, бухгалтер, фінансист, ревізор, доцент. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (Зарахувати Калініну А.В. на посаду старшого викладача кафедри фінансів; Звільнити Іванову К.Д. з посади контролера-ревізора).

Не можна стверджувати, що в українській літературній мові взагалі відсутні співвідносні форми чоловічого і жіночого роду (студент – студентка, аспірант – аспірантка, товариш – товаришка, робітник – робітниця, митець – мисткиня).

Уживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може біти виражена іншими засобами (Успіхи українських гімнасток цілком закономірні, Виступ відомої співачки викликав неабияке зацікавлення преси).

Процес творення похідних іменників жіночого роду є доволі складним. Треба уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної співвіднесеності, напр.: секретар – секретарка, друкар – друкарка. Варто зважати на контекст уживання таких назв професій (Секретар РНБО України відвідала з офіційним візитом Сполучені Штати Америки і Секретарка Олена вчасно прийшла на роботу; Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Кравець О.М. і Зарахувати на посаду друкарки-референта Кравець О.М.).

Для виділення родостатевих протиставлень іноді використовують слова типу жінка-міністр, жінка-банкір.

Співвідносні назви осіб чоловічого і жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса -к(а): росіянин – росіянка, поляк – полячка (полька), німець – німка (німкеня), харків’янин – харків’янка.

Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу городяни, сільчани, заводчани, поштарі та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань (мешканці міста (села), робітники заводу, працівники пошти).

Сучасна тенденція родової категоризації іменників є збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв осіб чоловічого роду і поглиблюють їх розрізнення за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами - (к) а, - (ш) а, - (их) а та інші мають яскраво виражене усно-розмовне (шефиня), а іноді й просторічно-жаргонне забарвлення, порівняно з формами чоловічого роду (секретарша, директорка, касирка, повариха). Для офіційного тексту вони непридатні.

2. Іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі: сестра, Оксана, Софія, Задорожна, ткаля. Єдиним показником жіночого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати, то його слід запам’ятати разом із парадигмою відмінкових закінчень.

3. Іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком незалежно від статі: дитя, маля, хлоп’я, дівча або дитятко, малятко, хлоп’ятко, дівчатко. Залежно від них прикметникова, займенникова або дієслівна форма засвідчує це граматичне значення: веселе дівча (дівчатко); це хлоп’я (хлоп’ятко); прийшло маля (малятко).

Щоб правильно визначити рід незмінюваних та іншомовних іменників, слід знати таке:

– власні назви мають рід відповідно до загальної назви: сучасна Чилі (країна), знаменита Жорж Санд (письменниця), мальовниче Онтаріо (озеро), велике Тбілісі (місто), Огайо (штат) прийняв гостей;

– абревіатури мають рід основного слова: УПА (армія), ООН (організація), СНД (союз), НБУ (банк), ВАТ (товариство);

– незмінні іменники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, є середнього роду: метро, пальто, таксі, журі, кафе, євро, сальдо, біол., метро. Винятки становлять ті, в яких під впливом українських відповідників – родових назв змінився граматичний рід: пенальті (удар), торнадо (вітер), сулугуні (сир) – чоловічий рід; авеню (вулиця), кольрабі (капуста) – жіночий рід;

– іншомовні слова, що означають назви істот, мають рід відповідно до статі: ця міс, міледі, мадам, фрау; цей містер, денді, джентльмен, мачо.

– іншомовні слова, що означають назви тварин і птахів, – чоловічого роду: кенгуру, шимпанзе, какаду, колібрі, ківі, поні.

В українській літературній мові є іменники, що мають співвідносні форми чоловічого та жіночого роду, які вважають нормативними і використовують паралельно: клавіш – клавіша, дискет – дискета, зал – зала, хід – хода, одяг – одежа.

Часто рід іменників з нульовим закінченням визначають неправильно, плутаючи під впливом співзвучних форм російської мови

Українська мова	Російська мова
Чоловічий рід	Жіночий рід
біль	боль
Сибір	Сибирь
накип	накипь
дріб	дробь
кір	корь
рукопис	рукопись
живопис	живопись
підпис	подпись
ярмарок	ярмарка
собака	собака
тюль	тюль
мозоль	мозоль
Жіночий рід	Чоловічий рід
путь	путь

Число іменників – словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості. Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі, мають співвідносні форми однини і множини з тим самим лексичним значенням: банк – банки, студент – студенти, правило – правила, інститут – інститути, вакансія – вакансії.

Під впливом контексту зміст форм однини і множини може змінюватися, напр.: Студент зобов’язаний добре вчитися і Студент Шевченко добре вчиться; Людину пізнають у праці і Я знаю цю людину. У цих прикладах іменники у формі однини позначають як одну особу, так і узагальнену множинність осіб. Так само іменники у формі множини можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

В українській мові є іменники, що вживаються тільки в однині або тільки в множині.

Ознаки класифікації	Іменники, що вживаються лише в однині	Іменники, що вживаються лише в множині
речовинні	молоко, кисень, повітря	дріжджі, висівки, ласощі
збірні	листя, молодь, людство	фінанси, гроші, дрова
абстрактні	відповідальність, честь, горе	перемовини, лінощі, пахощі
назви дії	молотьба, сівба	жнива
власні	Київ, Дніпро, Харків	Чернівці, Суми, Карпати
відрізки часу	–	канікули, іменини, роковини
парні предмети	–	лижі, штани, ножиці

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв’язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова кошт і кошти. Кошти (множ.) – гроші, капітал, матеріальні цінності (Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла). Кошт (одн.) – використовується у стійких словосполученнях (власним коштом, невеликим коштом).

У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники зі значенням речовинності часто мають форму множини, напр.: сухі вина, технічні мастила, мінеральні води.

Відмінок – це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов’язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має формальне вираження – закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний (детальніше про використання відмінкових форм кличного відмінка див. у Темі 4).

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалізуються в мові.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами (контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата).

Застереження можуть стосуватися окремих відмінків, напр.:

1. При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний (не позичити грошей, але позичити гроші; не писати статей, але писати статті);

2. Для вираження значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату (першого квітня дві тисячі восьмого року, цього року, поточного року, але у подальші місяці року).