11.2 Поведінкові теорії лідерства

У системі діяльності вироблено три способи висування лідерів:

• боротьба в ієрархічній систе­мі;

• заняття лідерської позиції за старшинством наступності, святості;

• вибори.

Отже, існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявля­ється активно, здійснює стимулювання зміни по­ведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його доміну­вання різне, залежно від типу буття.

Кожний типів буття характеризується властивою йому особливістю:

•  природний — природною основою поведінки людини;

•  життєдіяльнісний — індивідуальною фор­мою вияву потреб і мотивів людини, домінуван­ня виявляється у формі «хто сильніший, той і має рацію»;

•  соціодинамічний — поява в людини мети, групи у процесі узгодження й подолання кон­фліктної взаємодії, спричиненої різними потре­бами людей у їхній життєдіяльності; спостеріга­ється первинне відчуження мети, нормуються процеси взаємодії; дотримання норми дає змогу досягати мети незалежно від середовища й складних обставин; чиниться втручання в чуже життя в межах домовленості: узгодження персо­ніфіковане й не передбачає делегування повнова­жень й «включення» критеріїв; рішення прийма­ється за змістом, а не за значенням;

•  соціокультурний — залучення критеріїв у процесі узгодження й корекції спільної діяльнос­ті; виникають вищі складові, перехід до керів­ництва на основі ідеалів, цінностей (мотиви пе­ретворюються в ідеали, а потреби — у цінності); виділяється цільовий «Я»-образ, вмикаються ме­ханізми свідомості, самосвідомості, волі й само­визначення, що дає змогу втримувати «образ» мети при її досягненні; є можливість домінуван­ня, захоплення, переконання партнерів у процесі критеріально забезпеченої комунікації, примусу до адекватності, надається особливе значення критеріям узгодження;

•  діяльнісний — використання механізмів, спричинених соціокультурною динамікою й під­порядкованих нормам перетворення чого-не­будь; прояв лідерської позиції й управлінського типу діяльності уможливлює реалізацію органі­заційної функції; людина в позиції керівника від­ходить від логіки узгодження соціодинамічного й соціокультурного типів; нові норми для керів­ника й виконавців дають можливість лідерові ви­явитися; керівник відповідає вимогам діяльності; лідер з'являється, якщо через суб'єктивну включеність самовизначається на користь логіки ді­яльності; самовизначення лідера базується на ос­нові соціокультурної і культурної самовизначе-ності;

•  культурний — відповідне самовизначення лі­дера, коли його світогляд позначений цілісним самовизначенням у країні, універсумі, системі цінностей, ідеалів в управлінській ієрархії; вико­ристовується культура мислення рефлексивного типу, апарат організованого й організуючого мис­лення з урахуванням логічних форм; реальність сприймається через різні рівні абстрактності, ін­тегральні погляди, що змістовно відповідають су­ті буття, онтології; професіоналізм пов'язаний із культурою мислення, а дії набувають невипадко-вого характеру;

•  духовний — пірамідальність мислення люди­ни, коли на вершині розміщено універсальні, важливі для онтології суспільства, культури цін­ності, а в бачення суті буття уплетено мудрість; рефлексивна самоорганізація здійснюється у ви­користанні онтології, а встановлення мети базу­ється на законах того буття, де перебуває люди­на; рівень якості рефлексії залежить від критері-ального забезпечення.

Якщо людина, через особливості індивидульної поведінки не «вписується» у групове існуван­ня, не відповідає вимогам колективу, суспільства, вона все ж завдяки соціалізації може «набути» механізму вписування, що дає змогу їй реалізо­вувати свої індивідуальні потреби, інтереси. Це часто спостерігаємо в політиці, управлінні, науці, культурі. Це – «невписування» по суті. У соціо-культурному і діяльнісному бутті потреби й мо­тиви забезпечують механізми встановлення ме­ти, вирішення завдань і проблем. Домінування в життєдіяльності, соціодинаміці й соціокультурній динаміці визначається моральністю й ети­кою, породженням духовних потреб.

Появу лідера можна чекати в діяльнісному ти­пі буття, з яким співвідносне керування, органі­зованість, і де можлива суб'єктивна включеність у діяльність персоналу, громадян у суспільстві. Однак для реалізації лідер повинен стати адек­ватним до типу буття, управлінської позиції в ієрархічній кооперації. Лідерові варто інтегру­ватися в діяльнісне буття, надихаючи людей. Йому необхідно враховувати тип буття, що ха­рактеризується різними цілями, ідеалами й цін­ностями, в якому перебуває його оточення, інак­ше він буде зазнавати труднощів в узгодженні спільних дій. Наприклад, якщо послідовники лідера перебувають у соціодинаміці, а лідер — у соціокультурній динаміці, то він надає значеня критеріям, а вони (послідовники) перебувають в іншій логіці дій. Поки послідовники не «прозріють», лідерові не дадуть приймати відповідні рішення.