89. Форми, інститути і тенденції розвитку демократії. Р. Даль про розвиток демократії.

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії - це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами. Здійснюється у двох формах: Пряма - представницька демократія. Непряма - безпосередня демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах чи певних соціальних груп (парламенти, органи місцевого самоврядування) 2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом.

3. Юридичне (конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах.

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії. Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення. За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії: структурні (сесії парламентів, депутатські комісії, народні контролери) і функціональні (депутатські запити,накази виборців)

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:

імперативні (мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян: референдум конституційний та законодавчий, вибори, накази виборців), консультативні (мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян: референдум консультативний, всенародне обговорення законопроектів, мітинги, анкетування)

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу. Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю свободно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно-пропорційною).

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум - засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення. Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя - безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення: конституційний, законодавчі, консультативний.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення: обов'язковий, факультативний.

Предметом референдуму можуть бути питання: що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні (міжнародні-правові питання); що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині (адміністративно-правові питання).

За територією проведення референдум може бути: загальнонаціональним, місцевим.

Аналіз політичної теорії, теорії демократії засвідчує утвердження позитивної взаємозалежності між стійкістю, цілісністю демократичного процесу, з одного боку, і здатністю людей формувати громадські асоціації, що гуртують їх навколо спільних цілей та активно залучають до вирішення суспільно-політичних проблем, – з іншого. Як зауважує Р. Даль, демократія вимагає свободи вираження, необхідної для ефективної участі вполітичному житті. Щоб прислухатися до думки інших, зрозуміти її, потрібно, перш за все, цю думку почути. „Для того, аби стати компетентними в питаннях суспільного устрою, громадяни повинні мати можливість виражати свої погляди, вчитися одне у одного, брати участь у дискусіях, знати висновки експертів, міркування претендентів на політичні посади, а також думки людей, чиїм оцінкам вони довіряють, одержувати інформацію й з інших джерел”. неодмінною умовою формування громадянського суспільства, його розвитку та функціонування є альтернативні джерела інформації, джерела, непідконтрольні урядові та які не служать інтересам якоїсь однієї групи

Відомий американський політолог Р. Даль зазначає, що хоч участь громадян у суспільних справах тут була дуже високою, важко з певністю стверджувати про ступінь суспільної зацікавленості та участі у народних зборах різних суспільних прошарків. Неоднаковим був, очевидно, і їхній вплив на прийняття рішень. Політика була жорстокою грою, у якій гору часто брали особисті амбіції, родинні й товариські інтереси, а незгодних піддавали десятилітньому остракізмові. Є підстави думати, що збори відвідувала лише меншість громадян, а бідняки не мали на них істотного впливу. Окрім цього, саме громадянство було дуже обмеженим. Навіть за часів найвищого розквіту демократії правами участі у народних зборах користувалися щонайбільше 40-50 тис. громадян, у той час коли в Афінах налічувалося 340-350 тис. мешканців. Жінки, раби і чужоземці були позбавлені права участі у суспільних справах. Та все ж це був перший досвід інституціалізованого, заснованого на законі, демократичного правління, до того ж узагальненого теоретично. Тому він став важливим загальнолюдським здобутком, вихідним пунктом аналізу феномену демократії.