43. Політична свідомість

Політична свідомість – специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, нац. спільнот, с-ва в цілому.

Політична свідомість безспосередньо детермінована політичним буттям, вона, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому.

Аналіз структури політичної свідомості дає можливість виділити її складові і з'ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функційних зв'язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:

— політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість); — політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп; — спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства. Різноманітність підходів до структурування політичної свідомості є свідченням складності самого феномену політичної свідомості, прагненням знайти найвідпові-днішу модель, яка відтворювала б реальний стан політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість формується і функціює в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб'єктів політики, то вона тісно пов'язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різноманітних факторів — як позитивних, так і негативних.

Реальні політичні відносини є першоджерелом формування й функціювання політичної свідомості. Тому першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, яка базується на безпосередньому практичному досвіді суб'єкта. її нерідко ототожнюють з буденною, хоч між ними й існують певні відмінності. Як і емпірична, буденна політична свідомість є сукупністю ідей і поглядів, які виникають безпосередньо з практики суб'єкта, але, крім цього, в буденну політичну свідомість входять ще ідеологічні й теоретичні елементи, що характеризують осмислення та узагальнення буденних стосунків, які значно можуть доповнювати безпосередній досвід людини.

Емпірична й буденна політична свідомість, як правило, відображають лише поверхневі процеси, не проникаючи в їхні сутнісні характеристики. І разом з тим вони є важливими для безпосередньої орієнтації людини і можуть бути джерелами теоретичної й ідеологічної свідомості.

Особливостями емпіричної й буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна вираженість через почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприймання політичних процесів і подій тощо

Важливу роль у функціюванні політичної системи суспільства відіграє політи-ко-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на підставі наукових досліджень політичних реалій і дають можливість пізнавати глибинні взаємозв'язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади. 44.політ структура, організація суспільства.політ система україни

Начало формы

Політична організація суспільства — це сукупність взаємозалежних і взаємовпливових державних, партійних організацій, громадських об'єднань, що створені та діють з метою формування і функціонування системи владарювання й упорядкованості політики або мають вплив на неї. Визначальне місце в політичній організації суспільства посідає держава як форма організації суспільного життя. Без держави немає політичної організації і політичної системи суспільства в цілому. Держава і влада її —та вісь, на якій виникає, тримається і функціонує політична система. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Поза зв'язком з державою вони не мають політичних властивостей. А тому держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства й у всій його політичній системі.Місце держави як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:

> політична організація громадянського суспільства; > носій влади в суспільстві; > представник усього населення на даній географічній території; > форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства й обов'язкові для виконання всім населенням; > джерело всього політичного в суспільстві, його стрижневий елемент; > виразник загального інтересу; > інструмент реалізації загальної волі в суспільстві; > творець загальних цілей у суспільстві; > основний стабілізатор суспільного життя; > головний суб'єкт політичного суверенітету.

У структурі політики виділяють такі основні елементи:

- політичні відносини(відносини держави і суспільства);

Пояснити політичний порядок, описати політичні реалії суспільства можливо лише на підставі вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів (політична стратифікація), механізмів соціальної мобільності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресурсів та зон впливу. Наприклад, згідно з концепцією соціальної стратифікації П.Сорокіна, сукупність соціальних статусів індивідів та соціальних груп, що складають суспільство, створює певний тривимірний соціальний простір, який має економічний, професійний та політичний вияви. - політична організація; виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та установи, які здійсн. політ. владу. Всі вони поділ на 3 види: політ організації (д-ва, політ партії, рухи), політизовані організації(народ рухи, профспілки) та неполітичні організації (об*єднання за інтересами). Визначальним елементом політ організації сус-ва,її ядром є держава. Вона здійснює управління с-вом, охороняє його економічну, соц і культ сфери. Взаємозв*язок між різними рівнями й гілками д-вної влади, між д-вою і громадянськ с-вом виконують політ партії – певні групи людей, яких єднає спільні цілі та інтереси. Вирішальну роль у політичному житті с-ва відіграють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирішення політ проблем, захист і задоволення потреб та інтересів своїх членів.

• ЗМІ - активний і самостійний елемент політич с-ми с-ва. ЗМІ являють собою розгалуджену мережу установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні і правові норми.

• Політині принципи і норми –формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей, завдань політичної с-ми.

- політична поведінка.Соціологія політики вивчає всі види політичної поведінки людей, спрямовуючи свій пошук декількома напрямами: а)дослідження рівня активності людей у конкретному соціальному середовищі під час певних політичних акцій та подій; б) дослідження спрямованості політичної активності та політичних орієнтацій населення, симпатій респондентів до політичних сил, програм, ідей; в) з’ясування причин і чинників, що формують певний тип політичної поведінки. Політична свідомість й політична культура. – є теж важливими елементами політичної с-ми, складаються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична с-ма України.

Нинішня політична система не тільки покликана забез­печити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну політичну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що:

по-перше, Україна ще не витворила власної моделі на­ціональної економіки;

по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт мо­дерних національних цінностей;

по-третє, не створено політичний механізм національ­ної консолідації;

по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не освоєні модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і мистецтва, так і в галузі науки і освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Тому пріоритетними у політиці владних структур в ца­рині формування модерної української нації повинні ста­ти проблеми її консолідації навколо цінностей громадян­ського суспільства, поєднаних з сучасною українською куль­турою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування еко­номічної, політичної, правової і культурної систем, може при­звести тільки до дискредитації національної ідеї.

Дестабілізаційні процеси, що виявляються через кон­флікти між гілками влади, політичними блоками, цен­тром і регіонами, конфесіями, а також через різку май­нову диференціацію, свідчать про низьку стабілізацій­ну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Схо­ду і Заходу. Це характеризує широкі можливості політич­ної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається дуже низь­кою здатністю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Дер­жавні органи та політичні організації часто стають заруч­никами інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в резуль­таті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Суспільству загалом і політичній системі зокрема влас­тиві певні межі, в рамках яких здійснюються суспільні пе­ретворення, успадковані від попереднього історичного роз­витку. Тяжкий вантаж колоніального і тоталітарного ми­нулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціаль­них реформ, спричинив несконсолідованість нації; відсут­ність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональ­них та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і державні пріоритети розвитку Украї­ни; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю і матеріаломісткістю, орієнтованих на господар­ський комплекс республік (особливо — Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні неефективна з огляду на збереження структури і функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової полі­тики, а також мотиваційного механізму до праці.