27. Міжнародний біль про права людини

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами й діалектами мов. Міжнародний білль про права людини включає: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до нього.

Права людини вже знайшли своє відображення в Статуті Ліги Націй, який обумовив серед усього іншого створення Міжнародної організації праці. В 1945 році на Конференції в Сан-Франциско, де розроблявся Статут Організації Об’єднаних Націй, була внесена пропозиція включити в нього Декларацію основних прав людини, але вона не була розглянута. В Статуті прямо говориться про "заохочення і розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без різниці щодо раси, статі, мови і релігії". В цілому ідея прийняття "Міжнародного білля про права людини" достатньо чітко відображена в Статуті.

Основні поняття Декларації: 1) що право на свободу і рівність є невід’ємним правом людини, якого вона не може бути позбавлена, 2) що, оскільки людина має розум і совість, вона відрізняється від інших істот на Землі і саме тому має право на певні права і свободи, якими не користуються інші істоти.

У Загальній декларації прав людини проголошується, що права, викладені в цьому документі, можуть бути обмежені у відповідності до закону, але тільки до тих пір, поки це є сумісним з природою вказаних прав і виключно з метою забезпечення гідного визнання і поважання прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку, а також сприяння загальному добробуту в демократичному суспільстві. АЛЕ здійснення деяких прав ні в якім разі не може бути припинене або обмежене навіть за надзвичайного стану. Такими правами є право на життя, свободу від катувань від рабства і підневільного стану, право на захист від позбавлення волі за невиплату боргу, свободи від зворотньої сили кримінального законодавства, право на визнання правосуб’єктності, свободи думки, совісті і релігії.

Значення і вплив Декларації : Загальна декларація прав людини, що розглядається "як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави", стала критерієм для визначення ступеня поваги і дотримання міжнародних норм, що стосуються прав людини.

З 1948 року вона була і правомірно залишається найбільш важливою і всеохоплюючою із усіх декларацій ООН, а також основним джерелом, яке надихає національні і міжнародні зусилля, спрямовані на заохочення і захист прав людини і основних свобод. У ній визначено напрямок усієї наступної діяльності в галузі прав людини, і вона є філософською основою для багатьох інших обов’язкових міжнародних документів, спрямованих на захист проголошених нею прав і свобод.

28. Нації і етнічні групи як суб’єкти соціально-політичного життя

До етнонаціональних спільнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, національна група. Етноси і нації — це суб'єкти політики за таких умов:

— на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

— під час визначення національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

— у міжнародних відносинах;

— у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Етнос — давньогрецький термін, що означає "народ", "плем'я". "Етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільностей, вони є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав. Поняття "етнос" застосовують для означення історичних спільнот різного ступеня консолідації, що належать до однієї культури, але зовсім не обов'язково усвідомлюють себе як політичну єдність. Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи — в межах однієї державності, у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Стереотип поведінки є підґрунтям етнічної традиції, яка охоплює культурні й світоглядні засади, форми співжиття і господарства — неповторні за особливостями в кожному етносі.

Загальна ознака динамічного стану будь-якого етносу — здатність нової популяції до так званого "наднапруження", яке виявляється або у перетворенні природи, або у міграціях, або у підвищеній інтелектуальній, військовій, організаційно-державній, торговельній та іншій діяльностях або при виникненні чи розпаді великих поліетнічних державних утворень.

Етнічна група — це частина якогось етносу, котра через різні обставини (зміна кордонів, еміграція, депортація тощо) відірвалася від нього, опинилася в "чужій країні" і, перебуваючи в іншому етнічному середовищі, зберігає свої особливості й часто діє як організована спільнота.

Відповідно є багато визначень нації:

— французькі політологи вважали, що нація — це насамперед спільність історичної долі;

— марксисти вважали, що нація — історично сформована стійка спільність людей, котра виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що виявляється у спільності культури;

Нація – це історична форма соц спільності, що хар- ся спільністю деяких матер. та дух. рис.

Нації та інші етнічні групи є важливими суб'єктами політики. Стосунки між ними в одній державі називаються національними. Вони мають політичний характер, оскільки пов'язані з інститутом влади.

29. національна держава тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей, тощо.

Концепція національної держави тісно пов'язана з розвитком націоналізму в Європі 17-18 ст, колоніалізмом та національно-визвольними рухами 19 - пер пол 20 ст. У 20 ст нац. держави стали домінуючими формами державної організації більшості світу; вони замінили династичні і класові держави середньовіччя.

Національним державам часто протиставляються наднаціональні утворення імперського-інтегрального типу такі як імерії минулого СРСР, Британська імперія так і сучасні — ЄС тощо. Наприкінці 20 ст пророкувався занепад національних держав, проте розвал СРСР довів протилежне. В більшісті міжнародних організацій, таких як ООН, саме національна держава виступає основною політичною одиницею в усіх міжнародних процесах.

Нинішню державу Україна автор розглядає як космополітичну, що в нашій реальності означає домінування в ідеології і практиці політичного класу свободи від моральних обмежень та обов’язків, які витікають з національної ідеї як засади політико-правового та соціального устрою. Вбачаючи в космополітизмі держави загрозу перспективі української нації, автор підтримує ідею перетворення нинішньої держави на національну.