14.Тенденції розвитку цивілізації

Саме слово «цивілізація» узвичаїлося порівняно недавно (на початку XIX століття). Формування цивілізації являє собою процес, що веде до виникнення суспільств зі складними соціальними, політичними, економічними й ідеологічними інститутами. Цивілізація виступає як цілісна одиниця аналізу історичного процесу.

Карл Маркс (1818-1883) обґрунтував концепцію історичного матеріалізму (теорію формацій) і цим дав варіант універсального пояснення історичного розвитку; економічний прогрес - головний двигун суспільного розвитку; зміни в економічному базисі приводять до трансформацій у всіх надбудовних інститутах суспільства.

О. Шпенглер (1880-1936) запозичив у греків ідею циклічності розвитку цивілізації. Він розглянув сім найбільших цивілізацій (єгипетську, китайську, семітську, єврейське-арабську, грецьке-римську, західну, мексиканську) і обґрунтував висновок про те, що кожна цивілізація проходить стадії, аналогічні стадіям життєвого циклу людини, - народження, дитинство, юність, зрілість, старість і смерть. Середній життєвий цикл кожної цивілізації, по Шпенглеру, - тисяча років. Одним з перших він дав визначення культури: «Культура є єдність художнього стилю у всіх проявах життя народу», пророчив загибель - європейської культури й цивілізації (у книзі «Захід Європи»), прагнув виділити в кожній культурі «гештальт», тобто загальну форму й стиль, характерні для цієї культури.

П. Сорокін, Л. Роберт, Ф. Боас - всі вони негативно ставилися до спроб антропологів побудувати універсальну історію культур (їхня позиція була, звичайно, реакцією на теорії еволюціонізму в соціокультурній області, що поширилися наприкінці XIX століття).

А. Тойнбі є автором самого великого в XX столітті праці по історії цивілізації. Після робіт Гегеля й Маркса це найбільш значна робота в області філософії історії. Тойнбі виділив 21 цивілізацію, увів поняття «виклику й відповіді». Кожна цивілізація зіштовхується з необхідністю дати відповідь на той або інший «виклик» - стан природного середовища, демографічний тиск, війну, економічну кризу й т.д. Він застосував енвайронментальний метод до аналізу історії цивілізації (енвайронмент - середовище, що оточують умови). Факторами, що стимулюють розвиток цивілізації, є, по Тойнбі, зовнішні причини (насамперед географічне, кліматичні, екологічні), ослаблення ж і розкладання цивілізації відбуваються в силу внутрішніх причин. Цивілізація розпадається, коли для відповіді на нові «виклики» їй не вистачає творчого керівництва.

Т. Парсонс (1902-1979) обґрунтував концепцію «еволюційної універсалії». Вона базується на еволюційної моделі, що розрізняє «доісторичні» і «історичні» форми розвитку людства. Стартова стадія - примітивне суспільство, структура якого обмежується сімейними зв'язками. Передумовами подальшого соціокультурного розвитку Парсонс уважав споріднення, технологію, язик, релігію. Дві універсалії стали побудниками порушення структури соціальних зв'язків, на яких базувалася «примітивна» стадія соціокультурної еволюції: а) система суспільного поділу праці, незалежна від структур споріднення; б) система соціальної стратифікації, тобто культурно позначеного (маркірованого) закріплення стійких границь між ієрархічно впорядкованими соціокультурними групами, що становлять суспільство. На другій стадії з'являються такі універсалії, як система ринку й грошей, бюрократія, правова система, демократична асоціація.