8. Етатизація та деетатизація суспільного життя

Етатизм -це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад.

Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбувається за недемократичних, особливо тоталітарних, політичних режимів. За тоталітаризму централізація влади, утиск прав і свобод громадян, свавілля й волюнтаризм правлячої верхівки набувають крайніх форм. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється політичними інститутами громадянського суспільства.

Створення правової держави допускає деетатизацію соціального життя, звільнення його від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими можуть впоратися різноманітні суспільні формування. У правовій науці за тривалий період утвердилося становище про безумовний примат держави над правом, що розглядалося лише як простий інструмент державної влади. Апарат став творцем законів. Звідси і розхожі формулювання типу: держава надає громадянам широке коло прав; переконання в тому, що ці права свого роду дар держави народу. Діє тенденція ак- j тивізації громадянського суспільства, його контролю над державою, розширення впливу політичних партій і рухів, груп інтересів, посилення діяльності деяких державних органів самоврядування. І діє тенденція підвищення ролі держави - регулятивного та інтегратив- 1 ного органу всього суспільства. Прагнення держави активно втручатися в економічні, соціальні та інформаційні процеси в Україні, з допомогою податків, інвестицій, кредитів та іншої політики стимулювання виробництва, усунення диспропорції в народному господарстві. Дедалі важливіше місце в діяльності держави займає розробка стратегії планування суспільного розвитку. Формування правової держави вимагає послідовного здійснення верховенства закону в усіх сферах суспільного життя. Верховенство закону включає характеристику таких його властивостей: визнання, що саме закон покликаний регулювати статус, права, свободу та обов'язки громадян. І громадяни повинні знати і поважати закон як основу свого буття в суспільстві.

8. Життя-найвища цінність у людини:цілі, ідеали і пріоритети у політиці.

Характеризуючи соціально-політичні пріоритети людського життя, слід наголосити на його самоцінності. «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність»говориться в третій статті Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Всі люди приходять в життя вільними і рівними у своїй гідності та правах, тому й повинні діяти в дусі братерства у відносинах між собою. «Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя», - наголошується в статті 6 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права. Всі соціальні, культурні, політичні, правові норми Міжнародного Білля про права людини є основними нормативними документами на все життя людини і несуть не тільки моральне навантаження, не тільки повідомляють людям, урядам, країнам, що їм варто зробити. Вони мають юридичну силу і вказують світовій цивілізації, що вона зобов'язана неодмінно виконувати, обов'язково здійснювати в житті як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Соціально-політична проблема життя людини є ключовою світоглядною проблемою в соціально-гуманітарних науках і суспільно-політичній діяльності індивіда. Раніше чи пізніше кожна людина наближається до основного питання свого існування, місії у цьому прекрасному світі. Це питання: в чім смисл життя, яким воно має бути і заради чого варто жити? Ця проблема має соціальний, філософський, етичний, культурний, релігійний та багато інших аспектів. Об'єктивно серед них усіх, без применшення ролі і значення інших, на перший план неодмінно випливає соціально-філософська проблема сенсу життя. Це пояснюється залежністю життя однієї окремої людини від природи, від суспільства, тобто відносин між людьми, від їх наповненості духовністю, інтелектуальністю та раціональністю. В основі пошуку мети і сенсу життя людини лежить ідея цінності життя і не тільки для самої себе, але й для суспільства, для інших людей. З урахуванням суспільних і особистісних критеріїв людина визначає сенс життя і своє призначення в ньому, формує і виконує особисту життєву програму.