Основні методи політології

• Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв 'язку та розвитку.

• Інституційний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).

• Соціальний. Сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.

• Емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, фокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування і т. п.

• Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.

• Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів.

• Соціально-психологічний (біхевіорестичний). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети.

• Порівняльний. Зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн.

• Політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

• Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

63. Структура і зміст політології. Методологія політичної науки.

Структура і зміст політології. На сьогодні методологічні проблеми аналізу структури і змісту політології ще недостатньо досліджені. Тому методологічний аспект проблеми загальної структури політології як науки залишається поки що одним з найменш розроблених. Для того, щоб одержати уявлення про систему політологічних знань як деякої цілісності, що містить загальну характеристику як пізнавальної об'єктивної дійсності, так і самого процесу пізнання, необхід но розглянути її хоча б у двох напрямках.

З одного боку, йдеться про співвідношення конкретно- історичного знання, що накопичується політологією, з теоретико-методологічними принципами і прийомами, на яких базуються дослідження при добуванні і нагромадженні цього знання. З іншого боку - про логіку і структуру пізнання, формування абстрагованих понять і розкриття змісту і сутності

загальноісторичного політичного процесу.

З точки зору горизонтального членування політологічної системи виділимо в ній дві основні компоненти — конкретно- історичну і теоретико- методологічну. Взаємозв'язок теоретико-пізнавальної і конкретно-історичної сторін дослідження при пізнанні політичного процесу складає саме ту проблему, вирішення якої є вихідною методологічною підставою.

Методологія політичної науки. У науковому аспекті теоретико-методологічна частина політології містить три основних компоненти: гносеологічний, теоретичний і методологічний. Успішний розвиток політології може здійснюватися лише тоді, коли вона буде спроможна вирішувати все нові і нові пізнавальні завдання. Тому цей компонент теоретико-методологічної частини системи і ставиться на перше місце. Постановка пізнавального завдання— дуже відповідальний і складний процес. До моменту постановки завдання політолог, природно, володіє вже не тільки визначеною сумою політологічних знань, але й уявляє собі стен вивчення всього політичного буття. Правильна постановки пізнавального завдання — одна з найважливіших умов її вирішення, оскільки від постановки завдання залежить напрямі їм пошуку дослідження і кінцевий його результат.

На розвиток методології політичної науки значний вилий справляє розвиток загальної науки методології як основи науково-пізнавальної, практично-перетворюючої та навчально–виховної діяльності людського суспільства. Методологія є наукою про систему методів, принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності людини та вчення про цю систему. Методологія виступає формою філософською і » мислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виокремлення в ній умов структури, принципів і зміг і у знання, а також шляхів що ведуть до істини.

Як теорія науки методологія безпосередньо пов'язана з гносеологією, яка досліджує загальні закони пізнавальної діяльності. Ґрунтуючись на них, методологія зосереджується на тих особливих суть пізнавальних проблемах, що є характер­ними для тих чи інших умов життєдіяльності людини. Як правило, методологія розвивається у сфері філософії. В сучасних умовах методологія виконує дві основні функції. У філософському аспекті вона досліджує сенс наукової діяльності та її взаємозв'язки і взаємовідносини з іншими сферами діяльності. З другого боку, - методологія виконує завдання оптимізації та раціоналізації наукової діяльності.

До проблем, що розробляються методологією відносяться такі як опис та аналіз структури етапів наукового дослідження; аналіз мови науки; визначення сфери застосування процедур і методів; аналіз пізнавальнім принципів, підходів і концепцій тощо. Особливу роль в інноваційному розвитку методології відіграє синергетика як методологія наукового пізнання на основі нового світосприйняття і світорозуміння.

В якості загального висновку слід підкреслити, що головне завдання політології - пізнання законів розвитку політичної сфери і формування високої політичної і людинознавчої компетентності політиків і всіх цивілізованих людей.