Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпоры на философию.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.09.2019
Размер:
614.91 Кб
Скачать

60. Індивідуальне і суспільне буття людини. Індивід, індивідуальність, особа.

Поняття "людина" використовується, як правило, у двох зовсім різних смислах, чітке розрізнення яких вкрай необхідне для уникнення не тільки термінологічної плутанини, а й для здійснення несуперечливого теоретичного аналізу. Пояснимо це на прикладі: на питання "як народжується людина?" можна відповісти по-різному,  залежно від того, який зміст вкладається в поняття "людина". Якщо йдеться про окремого представника людства, роду "людина", то відповідь буде будуватися на знаниях у галузі біології, медицини, фізіології,  і мова йтиме про народження маляти, дитини, "одного з" людей. Якщо йдеться про народження виду "гомо сапиєнс" /"людини розумної"/ - вирізнення її з тваринного царства, вихід з природного стану і перетворення тваринного предка у щось нове, якісно відмінну істоту, яка володіє принципово новими характеристиками, які ніде раніше не зустрічалися, то в такому випадку мова йтиме про людину як про рід "людина", і відповіді на це питання містяться в галузях філософії, суспільствознавства, історії.

Термін "індивід" вживається для позначення будь-якого окремого представника людського роду, одиничного представника соціального цілого, якщо можна так сказати, - "людської особі", Індивід завади "екземплярний", він завжди - "один з...", клітина великого організму, ім’я якому - людство. Поняття "індивід" передбачає найзагальнішу і тому абстрактну характеристику, позбавлену подробиць, конкретизації, і тому потребує доповнення з допомогою понять "особистість" і "індивідуальність".

Поняття "особистість" фіксує соціальні /суспільні/ характеристики людини, особистість - це ті соціальні якості людини, які роблять її суб’єктом діяльності. Живучи в певних конкретно-історичних умовах, будучи представником певної групи, сповідуючи певну релігію, індивід є ніби живим носієм цих характеристик, їх уособленням, персоніфікацією. Поняття "особистість" дає можливість згрупувати конкретних індивідів у якісь спільності,  в основу яких покладені значущі характеристики - виконання певної соціальної функції чи соціальної ролі. Вивчаючи індивідів, що належать до якоїсь групи /робітники, бюрократія, молодь тощо/, створюють їх груповий портрет; добре знаючи груповий портрет, можна глибше пізнати людей, які належать до цієї соціальної групи. Соціолога й психологи, вивчаючи людей, створюють типології особи, без яких не можна аналізувати процеси, що відбуваються в суспільстві. Отже, особистість характеризує людей як продукт суспільних відносин, як носіїв привласнених їх у суспільстві соціальних ролей чи навіть нав’язаних їм через особливі історичні умови. Але особистість не тільки продукт, носій суспільних відносин, а й їх творець. Інакше кажучи, як суспільство творить особистість, так і особистість виступає творцем суспільства.

61 Проблема пізнання та практики.

Корінна проблема філософської теорії пізнання - з'ясувати місця і ролі суспільної практики у пізнавальному процесі. У широкому смислі під практикою розуміється вся матеріальна, прєдметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільних відносин. Діючи своїми природними й штучними знаряддями, людина діє на речі й явища об'єктивного світу, змінюючи й освоюючи їх з метою задоволення своїх потреб. Практика, однак, багатогранна, вона охоплює всі предметні форми людської життєдіяльності. Структуру її становлять: а/ праця, матеріально-виробнича діяльність /це головне, нове в практиці/; і сторична, соціально-перетворююча діяльність; в/ наукові експерименти. Будучи специфічно людського діяльністю, практика відрізняється суспільним характером: являє собою перетворюючу діяльність не індивіда чи групи людей, а людства, в цілому порогом всього його історичного розвитку.

Роль суспільної практики в пізнавальному процесі дуже різноманітна, але основними її функціями є три. По-перше, практика служить основою пізнання, вихідним пунктом і рушійною силою його розвитку. Всі наші знання прямо чи опосередковано базуються на практичній діяльності: остання стимулює рух пізнавального процесу, визначає завдання, що стоять перед ними. По-друге, практика виступає як сфера реалізації здобутих людських знань. Личина пізнає світ не самих знань, а для того, щоб використати їх в практичній діяльності. По-третє, практика є об'єктивний критерій істини: саме вона дає змогу встановити достовірність наших знань, відповідність їх об'єктивній дійсності. І хоч практика не може повністю підтвердити чи спростувати яке-небудь людське уявлення, вона разом з тим не дає перетворитися йому в "абсолют". Будучи історично обмеженою, практика невпинно розвивається. А тому неможливе для неї на одному рівні розвитку стає можливим на іншому, вищому. Важливо також підкреслити недопустимість спрощеного розуміння ролі практики, протиставлення їй теорії, сповзання на позиції так званого практицизму, ігноруючи теоретичні знання. Нині, коли зросла підносна самостійність розвитку науки, роль теорії особливо велика, адже сьогодні вона стала невід'ємним компонентом самої практичної діяльності. Діалектика взаємовідношення теорії і практики і сьогодні полягає в тому, що саме практиці, як завжди, належить примат над теорією, але й теорія не залишається пасивною по відношенню до практики: узагальнюючи результати її, теорія збагачує і спрямовує практичну діяльність людей.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.