46 Простір і час як форми буття

Рух є способом існування, матерії, а простір і час виступають формами її існування. Простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об’єкта дійсності. Доповнюючи однин одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченого світу.

         Кожне матеріальне тіло має об’ємні характеристики: довжину, ширину, висоту. Воно співіснує також з оточуючими його іншими тілами, займає своє місце в певній більш глобальній системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображаються у понятті „простір”. Отже,простір – це об’єктивна форма існування матерії, яка характеризуємісцезнаходження і співіснування об’єкта з іншими об’єктами.

Разом з тим, в дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни; окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблено поняття часу. Час – це об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує послідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність процесів. Час, отже, відображаєпроцесуальність буття.

         Простір і час мають як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об’єктивність, все загальність і нескінченність.  Разом з тим простір і час розрізняються за своїми властивостями. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану об’єктів; він є одномірним, асиметричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю.

         Простір і час, як форми існування матерія, взаємопов’язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов’язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір – це пустота, вмістилище тіл; час – це рівномірна тривалість. ХХ ст.. внесло принципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємозв’язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно-структурних особливостей об’єктів. Виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об’єкт, тим складніших властивостей є і форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.

47Закон єдності і боротьби протилежностей.

Сутність діалектичного підходу до явищ і предметів світу полягає в тому, що розвиток кожного з них відбувається не інакше як шляхом роздвоєння на протилежні сторони, властивості, тенденції і взаємодії їх. Такими сторонами, властивостями і тенденціями можуть бути нове й старе,   те що народжується й відмирає, позитивне й негативне, прогресивне і регресивне. Наявність і взаємовідношення таких протилежностей не тільки надають якісної визначеності речам, але й виступають кінцевою причиною їх виникнення, зміни і зникнення. Характеризуючи головне, найбільш істотне в процесі розвитку, діалектика розкриває його джерело, рушійну силу. Таким джерелом, такою рушійною силою розвитку вона вважає суперечності, властиві всім явищам і предметам. Не існуючи одна без одної, протилежності не нейтральні а взаємодіють між собою, тобто знаходяться як в єдності, так і "боротьбі". Єдністю протилежностей вважають їх взаємозв'язок, і покладання. "Боротьба" ж протилежностей означає їх взаємовиклключеність, зіткнення, протидію. У русі і розвитку кожної матеріальної системи виявляються нероздільність і взаємодія протилежностей. Такими притягання й відштовхування, дія і протидія, асиміляція і дисиміляція, спадковість і мінливість, виробництво й споживання. Зв'язок, взаємодія протилежностей становлять суперечності. Діалектична суперечність є взаємовідношення протилежностей. Єдність і   "боротьба" їх у суперечності органічно зв'язані: як немає єдності без "боротьби" протилежностей, так і немає їх "боротьби" без єдності. Діалектика разом з тим виходить з того, що суперечності у матеріальному світі загальні й об'єктивні. Вони властиві всім предметам і явищам, діють як у природі і суспільстві, так і в пізнавальній діяльності людини.