43Філософський зміст категорії буття

Проблема буття відноситься до так званих „вічних питань” філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а, отже, й світогляду, людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішується вже філософами стародавнього світу. Так, Парменідвважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому є небуття і омана. Геракліт започатковує іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта як основа світу в наочно-образній формі виражає буття як становлення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.

         Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам’ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структури, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить в буття природи, без якого не можливе існування ні людини, ні суспільства.

         Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей й суспільних процесів. Це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.

         Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і процес „самостворення” людини.

         Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об’єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одежі.

         Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

         Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне утримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе. Нарешті, людина постійно контролює проекти перетворення світу (у тому числі і саму себе) до того його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний її. Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками.

         Буття суспільства (соціального) ґрунтується на  бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.   

         Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зрозуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежать від того, скільки він засвоїв і як він їх може відтворити.

         Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне ідеальне(духовний світ окремої людини, її почуття, переживання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об’єктивоване) ідеальне – суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі форми колективної свідомості як мораль, релігія, право. Ці форми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.

44

Основні форми буття 

Основні форми буття	Структурний поділ
1. Буття речей (тіл) і процесів	1.1 Буття природи як цілого (буття «першої природи»)  1.2 Буття речей та процесів, вироблених людиною ("буття другої природи»)
2. Буття людини	2.1 Буття людини в світі речей  2.2 Специфічно людське буття
3. Буття духовного (ідеального)	3.1 Індивідуалізоване духовне буття  3.2 об'єктивувати духовне буття (внеіндівідуальное)
4. Буття соціального	4.1 Індивідуальне буття (буття окремої людини) в суспільстві і в історії  4.2 Буття суспільства

Незважаючи на те, що про природу судять люди, «перша природа» існує до, поза і незалежно від свідомості людини. У універсумі природи людина - це тільки одна з найбільш пізніх ланок у нескінченному ланцюгу єдиного буття. Для природи «бути» зовсім не означає бути сприймається людиною.  Однак безліч речей зроблені людьми. Це «друга природа», яка поєднує в собі матеріал «першої природи» і знання і працю людини, тому це вже абсолютно нова реальність - комплексна, культурно-цивілізаційна.  Аналізуючи «буття людини», його треба відрізняти від «людського буття». Буття людини - це буття його тіла як одного з множин інших природних тіл, що підкоряються законам природи. Людське буття - це буття його тіла разом з духовною істотою людини: почуттями, розумом, пристрастями, переживаннями.  Індивідуалізоване духовне буття - це свідомість і самосвідомість людини, тобто усвідомлення людиною своїх почуттів, думок, свого становища в суспільстві, і також усвідомлення свого тіла (оцінка тіла, вміння його змінити, оформити).  Буття об'єктивувати духовного передбачає сукупність ідеалів, норм, цінностей, які так чи інакше відтворюються людиною і, разом з тим, керують його поведінкою, діяльністю.  Буття соціального, або суспільне буття - це: 1) матеріальна життя людей; 2) ті умови, без яких неможливо суспільне виробництво: географічне середовище, народонаселення; 3) матеріалізація сімейних, національних та інших відносин.  Буття суспільства означає, що суспільство є носієм життєвих потреб людей і засобом їх задоволення, а також - це носій (суб'єкт) культури, творчості в усіх сферах життя суспільства. Таким чином, проблема буття - одна з найголовніших у філософії. 

45

Рух як атрибут буття. Основні хар-ки та форми руху.Рух і розвиток

Третє питання теми стосується вияснення способу та форм існування матерії. Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться в постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилась хоча б в якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. Така б нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла би виявити жодних своїх властивостей, тобто вона має бути абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним є висновок про те, що рух є невід’ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існування матерії. Рух – це зміна загалом.Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим матерія завжди існує у конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми (види) матерії. Рух взагалі – це абстракція, яка в дійсності реально не існує; реальне існування мають конкретні форми руху. При виділенні різних форм руху варто пам’ятати, що конкретні форми руху безпосередньо пов’язані з ієрархією структурних рівнів матерії.В основу виділення форм руху покладені такі основні принципи: а)субстратний, що пов’язує певну форму руху із специфічним матеріальним носієм. Кожна форма руху має свою матеріальну основу; б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.У сучасній науковій картині світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, геологічний, біологічний, соціальний. Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов’язані між собою. Їх взаємозв’язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе в знятому виді.

Класифікація форм руху 

Найменування класу руху	Види руху, що входять в клас
1. Рух в неживій природі	1.1 Рух елементарних частинок і полів (гравітація)  1.2 Рух атомів і молекул, що лежить в основі хімічних процесів  1.3 Рух мікроскопічних тіл (теплота, звук, кристалізація)  1.4 Рух в космічних системах (планети, зірки, галактики)
2. Рух в живій природі	2.1 Обмін речовин  2.2 Функціональні зв'язку в організмах  2.3 Процеси відображення зовнішніх умов  2.4 Внутрішньовидові та міжвидові відносини
3. Рух у суспільстві	3.1 Способи виробництва  3.2 Людська свідомість  3.3 Різноманітні форми діяльності людей

Виходячи з таблиці, можна зробити висновок, що основні форми руху такі:  - Механічна (маси, об'єкти);  - Фізична (молекули);  - Хімічна (атоми);  - Біологічна (білки);  - Соціальна (діяльність людей).  Всі форми руху пов'язані між собою. Історично нижчі форми породжують вищі, в той же час вищі форми перетворять нижчі форми руху, тому аналіз вищих форм не може бути зроблено без знання нижчих. Наприклад, фізична рух - це механіка молекул, хімічна - це фізика атомів; біологічна - це хімія білків.  Особливої ​​уваги потребує соціальна форма руху, оскільки вона не може бути зрозуміла як біологія людини, так як закони суспільного життя не пояснюються законами природи. Це принципово інша форма руху, пов'язана з усвідомленими формами діяльності людей.  Таким чином, рух - головний атрибут матерії. Форми руху дуже різноманітні і здатні до взаємних перетворень при суворому виконанні законів збереження матерії та її основних властивостей.  Найважливішими формами буття матерії є простір і час. Простір - це атрибут матерії, який характеризує її протяжність, структурність і взаємодію елементів матеріальних систем. Час - висловлює тривалість існування матерії, послідовність зміни її станів. Ці категорії - гранично загальні абстракції. В історії філософії склалися дві концепції, що розкривають суть простору і часу:  - Субстанціональна;  - Реляційна.  Згідно субстанціональної концепції, що йде від Демокріта, простір і час - це «місткості», «порожнечі», в них і розташовується світ.  Суть реляційної концепції полягає в тому, що простір і час мисляться як форми прояву єдиного буття.  У міру формування нових уявлень про природу простору і часу завдяки розвитку природознавства змінюються і уявлення про їхні властивості. Стало ясно, що в межах мікросвіту простір і час істотно відрізняються від своїх аналогів на рівні макросвіту або мега світу. Свій ритм і темп мають біологічнепростір і біологічний час, точно також специфічно соціальний простір і соціальний час.  Внаслідок цього ні субстанціональна, ні реляційна концепції не мають у своєму розпорядженні абсолютною істиною, оскільки ми маємо справу як з абсолютними характеристиками простору і часу, так і з відносними.  Тісно пов'язаною з проблемою буття виявляється проблема єдності світу. Вона полягає в тому, що світ нескінченно різноманітний у своїх кількісних і якісних проявах, і в той же час він є нескінченно мінливе ціле, нерозривне єдність усіх своїх частин.  Вирішення цієї проблеми залежить від світоглядної позиції того чи іншого філософа. Ідеалісти бачать єдність світу в його духовності, матеріалісти - у його матеріальності.  Аргументи на користь єдності світу змінювалися з розвитком науки. Теорія Канта-Лапласа, пояснювала природне походження планет з первісноїтуманності, дала підставу говорити про єдність космічних тіл Сонячної системи. Далі, закон збереження і перетворення енергії показав, що всі сили, що діють у природі, є різними формами прояву універсального руху.  Теорія клітинної будови живих організмів дозволила з'єднати воєдино все живе. Створення теорії відносності та квантової механіки зміцнило розуміння того, що світ єдиний і все в ньому взаємопов'язано.  Таким чином, оточуючий нас світ являє собою бесконесное безліч систем, в які організована матерія. Всі системи підкоряються єдиним законам розвитку.