- •Філософія як форма суспільної свідомості та особливий тип знання. Предмет філософії.
- •Основні функції філософії.
- •Поняття світогляду, його структура, основні функції.
- •Історичні типи світогляду.
- •Специфіка співвідношення філософії з наукою, культурою, ідеологією.
- •Філософія Стародавньої Індії.
- •Філософія Стародавнього Китаю.
- •15 Гуманізм і натурфілософія епохи Відродження.
- •17Філософські погляди н. Макіавеллі.
- •20Характерні риси філософії французького Просвітництва.
- •21.Філософські ідеї ф. Вольтера, д. Дідро, ж. Ламетрі та п.-а. Гольбаха.
- •32. Філософські ідеї к. Ясперса.
- •36.Основні віхи розвитку філософської думки в Україні.
- •37.Філософія Києво-могилянскої академії
- •38.Філософська Система григорія сковороди
- •39.Вчення про ноосферу в.Вернадського
- •40.Соціально-філософські погляди м.Драгоманова, і. Франка, л.Українки
- •41.Сутність філософії позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму
- •43Філософський зміст категорії буття
- •46 Простір і час як форми буття
- •47Закон єдності і боротьби протилежностей.
- •48Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •49 Закон «Заперечення заперечення»
- •52 Єдність біологічного і соціального в людині.
- •53 Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини.
- •54 Свобода як філософська проблема і життєва цінність.
- •55 Багатовимірність свободи.
- •56 Свідомість як предмет філософського дослідження. 2)Структура свідомості.
- •57 Форми суспільної свідомості.
- •58. Свідоме, несвідоме і штучний інтелект.
- •59 Особистість як продукт культурного розвитку.
- •60. Індивідуальне і суспільне буття людини. Індивід, індивідуальність, особа.
- •61 Проблема пізнання та практики.
- •62 Єдність чуттєвого і раціонального пізнання.
- •63 Емпіричний і теоретичний рівні наукового дослідження.
- •Поняття істини у філософії. Істина як процес. Практика як критерій істини.
- •65 Предмет соціальної філософії.
- •66 Поняття суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •67 Рушійні сили історичного процесу.
- •68 Соціальна структура суспільства.
- •69 Основні ознаки інформаційного суспільства.
- •70 Культура як предмет філософського аналізу.
- •71 Гуманізація людського буття як глобальна проблема.
- •72 Філософське розуміння сучасної освіти.
- •73 Проблема цінностей у філософії.
- •74 Глобальні проблеми сучасності і майбутнє людства.
54 Свобода як філософська проблема і життєва цінність.
55 Багатовимірність свободи.
56 Свідомість як предмет філософського дослідження. 2)Структура свідомості.
Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.
Людина здійснює свій зв'язок зі світом в трьох формах — практичній, пізнавальній і духовно-практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом, як об'єктом відбувається в формі практичної діяльності (матеріально-предметного перетвореннядійсності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якої є мислення.Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об'єктивне зображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об'єктом зовнішньоїдійсності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об'єкт, на реальність «поза себе». «Яка ж користь Людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?» (Мв.,16,26). Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це —духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можнаототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивнимзначенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків,вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.
Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини додійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схемоперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.
Духовний світ людини — це не лише її розум, мислення, але йпочуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів.Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно іпереживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який проявдуховності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві формиідеального відношення до Світу — і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).
2)
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання.
Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз,усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — само оцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.