3. Грузино – абхазький конфлікт: причини, хід, наслідки.

Грузино-абхазький конфлікт є одним з найгостріших етнополітичних конфліктів на території колишнього СРСР і Кавказу. В умовах розпаду СРСР він привів до бойових дій і згодом до невирішеного замороженого конфлікту. Напруженість у відносинах між грузинським урядом і абхазькою автономією виявлялася періодично ще в радянський період. Міграційна політика, що проводилася ще при Лаврентії Берії, привела до того, що абхази стали складати меншість від чисельності населення регіону (до початку 1990-х років їх було не більше 17% від всього населення Абхазії). Формувалася міграція грузин на територію Абхазії (1937-1954 роки) шляхом підселення в абхазькі села, а також заселення грузинами грецьких сіл, що звільнилися після депортації греків з Абхазії в 1949 році. Абхазька мова (аж до 1950 року) була виключена з програми середньої школи і замінена обов'язковим вивченням грузинської мови. Масові виступи і збурення серед абхазького населення з вимогою виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР спалахували в квітні 1957 року, в квітні 1967 року і найбільші ‑ у травні і вересні 1978 року. Загострення відносин між Грузією і Абхазією почалося 18 березня 1989 року. Цього дня в селі Лихни (стародавній столиці абхазьких князів) відбувся 30 тисячні Збори абхазького народу, на яких була висунута пропозиція про вихід Абхазії з складу Грузії і відновленні її в статусі союзної республіки. 14 серпня 1992 року між Грузією і Абхазією почалися військові дії, які переросли в справжню війну із застосуванням авіації, артилерії і інших видів зброї. Початок військової фази грузино-абхазького конфлікту поклало введення до Абхазії грузинських військ під приводом звільнення захопленого звіадістамі і віце-прем'єра Грузії Александра Кавсадзе, що утримувався на території Абхазії, охорони комунікацій, в т.ч. залізниці, і інших важливих об'єктів. Основна частина грузинських військ увійшла до Абхазії з півдня, на півночі (на кордоні РФ) був висаджений десант з моря. Цей крок викликав запеклий опір абхазів, а також інших етнічних общин Абхазії. Метою грузинського уряду було встановлення контролю над частиною своєї території і збереження її цілісності. Метою абхазьких влад — розширення прав автономії і, зрештою, отримання незалежності. Політичну і матеріальну підтримку абхазькій стороні надавала Росія. З боку центрального уряду Грузії виступали Національна Гвардія, парамілітарні формування і окремі добровольці, з боку абхазького керівництва — збройні формування негрузинського населення автономії і «добровольці» (з російських республік Північного Кавказу, з бунтівної Чечні, а також російські козаки). 3 вересня 1992 року в Москві в ході зустрічі Бориса Єльцина і Едуарда Шеварднадзе (що займали у той час пости президента РФ і голови Держради Грузії) був підписаний документ, що передбачав припинення вогню, виведення грузинських військ з Абхазії, повернення біженців. Оскільки конфліктуючі сторони не виконали жодного пункту угоди, військові дії продовжилися. До жовтня 1992 року, отримавши поповнення і велику кількість сучасного озброєння, абхази взялися до наступальних дій. Було відбито місто Гагра, в боях за який велику роль зіграв так званий «абхазький батальйон». Узявши Гагру, абхази встановили контроль над стратегічно важливою територією, прилеглою до російського кордону, налагодили лінії постачання з Конфедерацією гірських народів Північного Кавказу, що підтримувала їх, і стали готуватися до наступу на Сухумі. В ході штурму Гагри (у якому, за твердженням грузинської сторони, брали участь російські танки) абхази, як стверджується, отримали в своє розпорядження близько десяти бойових машин піхоти і бронетранспортерів. Згодом, у відповідь на звинувачення Грузії в тому, що Росія забезпечувала бунтівну автономію зброєю, абхазьке керівництво стверджувало, що в бойових діях використовувалася трофейна зброя. До кінця 1992 року війна набула позиційного характеру, де жодна із сторін не могла отримати перемогу. 15 грудня 1992 року Грузія і Абхазія підписали декілька документів про припинення військових дій і виведення всіх важких озброєнь і військ з регіону військових дій. Наступив період відносного затишшя, але на початку 1993 року військові дії поновилися після абхазького наступу на Сухумі, зайнятого грузинськими військами. 27 липня 1993 року, після тривалих боїв, в Сочі було підписано Угоду про тимчасове припинення вогню, в якому Росія виступала в ролі гаранта. 16—27 вересня 1993 року розгорілася битва, що увійшла до історії конфлікту як «Битва за Сухумі». З огляду на порушення угод Росія навіть ввела формальні санкції на торгівлю з Абхазією. Грузинські війська були вимушені повністю покинути Абхазію. 14 травня 1994 року в Москві між грузинською і абхазькою сторонами за посередництва Росії було підписано Угоду про припинення вогню і роз'єднанні сил. На основі цього документа і подальшого рішення Ради голів держав СНД в зоні конфлікту з червня 1994 року розміщені Колективні сили по підтримці миру СНД, в завдання яких входить підтримка режиму невідновлення вогню. Колективні миротворчі сили, повністю укомплектовані російськими військовослужбовцями, контролюють 30 кілометрову зону безпеки в зоні грузино-абхазького конфлікту. У зоні конфлікту постійно перебувало близько трьох тисяч миротворців. Мандат терміну дії російських миротворців був визначений в шість місяців, після закінчення цього терміну Рада голів держав СНД мала приймати рішення про продовження терміну їхнього мандата. 2 квітня 2002 року був підписаний грузино-абхазький протокол, згідно з яким патрулювання верхньої частини Кодорської ущелини (територія Абхазької автономії, контрольована Грузією) було доручене російським миротворцям і військовим спостерігачам ООН.