32. Основні поняття та типи грошово-кредитної "монетарної" політики, її цільова спрямованість та місце в загальнодержавній економічній політиці.

Під ГКП розуміють комплекс взаємозв’язаних та скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій ЦБ. Цілями грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабільності, дотримання нормативно передбачених темпів інфляції, забезпечені стабільності курсу національної валюти, досягнення врівноваження платіжного балансу, створення умов для позитивних структурних зрушень, подолання кризових явищ в економіці.

Монетарна політика - одна з головних складових системи державної регулювання ринкової економіки, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.

Цілі монетарної політики поділяють на 3 групи:стратегічні (ріст ВВП, ріст рівня зайнятості, стабілізація цін, збалансування ПБ)проміжні (покращення ринкової кон’юктури для досягнення стратегічних цілей)тактичні (оперативні завдання щодо регулювання певних економічних змінних(грошової маси, % ставки, вал. курсу)

Виділяють 2 типи ГКП:

• рестрикційна (політика дорогих грошей направлена на зниження ділової активності, темпів інфляції)

• експансійна (політика дешевих грошей направлена на пожвавлення ринкової кон’юктури, ріст ВВП, зниження рівня безробіття)

Незважаючи на те, що методи монетарної політики реалізують безпосередньо в грошово-кредитній сфері її ефект не обмежений лише цією сферою, а проявляється в реальній економіці. Монетарна політика здійснює вплив на виробництво, інвестування, зайнятість.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які за­тверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:- аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;- основні завдання грошово-кредитної політики;- цільові орієнтири грошово-кредитної політики;- інструменти регулювання грошово-кредитного ринку.

Грошово-кредитна політика Національного банку України на пер­спективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі спри­ятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає не­обхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з інши­ми напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з на­прямками фіскальної політики.

33. Політика обов'язковій резервних вимог. Основні принципи її застосування в Україні та країнах з розвиненою економікою.

Політика обов'язкових резерв, вимог - один з інструментів, за допомогою якого ЦБ регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримують темпи зростання грошової маси. Дія цього методу полягає у зміні ЦБ норми, межах якої банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунку у ЦБ. Резервні вимоги використовуються ЦБ для розв'язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання обсягів грошової пропозиції, тобто як інструмент монетарної політики. Норма резервування, тобто величина співвідношення банківських резервів і депозитів визначається двома чинниками: вона залежить від норми обов’язкових резервів, яка встановлюється для банків Центральним банком та від величини надлишкових резервів. Надлишкові резерви необхідні банкам для того щоб задовольнити потреби клієнтів у готівці та бути спроможними здійснювати платежі між банками. Політика обов'язкових резервних вимог використовуються ЦБ як засіб антнциклічної або антиінфляційної політики, як інструмент регулювання банківської ліквідності. Політика резервних вимог може мати стимулювальну спрямованість. Маневруючи окремими елементами. механізму обов'язкового резервування ЦБ може стимулювати розвиток окремих видів банків, операцій, фінансових інструментів. Політик резерв, вимог не є інструментом який ЦБ в країнах із розвиненою економікою нерідко використовують. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банкам отримання джерел фінансування активних операцій. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. В Україні в умова: трансформації економіки НБУ поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економ. Із зростанням попиту на гроші НБ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності банків, дасть змогу їм інтенсивніше підтримувати реальний сектор економ.Розмір обов'язкових резервів установлюється єдиним для банків та інших фінансово-кредитних установ у процентному відношенні до загальної суми залучених коштів у національній та іноземній валютах.Для різних видів залучених коштів можуть установлювати­ся різні норми обов'язкових резервів.

Зобов'язання дотримуватися нормативів обов'язкового ре­зервування коштів у комерційних банках та інших фінансово-кредитних установах виникає з часу отримання ліцензії Націо­нального банку України на здійснення банківських операцій щодо залучення коштів юридичних і фізичних осіб І є необхід­ною умовою для здійснення цих операцій. Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи несуть відповідальність за дотримання порядку формування обов'язкових резервів згідно з цим Положенням. Зобов'язання КБ щодо третьої особи не може бути підставою для звільнення його від дотримання норми обов'язкового резервування. Нормативи обов'язкового резервування коштів установ­люються з метою обмеження дії грошового мультиплікатора та підтримання на певному рівні грошової маси в обігу.

Недотримання нормативів обов'язкового резервування кош­тів означає здійснення банком та іншою фінансово-кредитною установою несанкціонованої кредитної емісії, за яку встановлює­ться відповідна плата Національному банку України та застосову­ються заходи впливу відповідно до ст.62 Закону України «Про На­ціональний банк України». Формування обов'язкових резервів здійснюється в процент­ному відношенні до зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку - юридичної особи та іншої фінан­сово-кредитної установи, включаючи їх філії, і відповідна сума коштів обов'язкових резервів у національній валюті повинна знаходитися на кореспондентському рахунку КБ або на окремому рахунку в Національному банку України за певний період регулювання.

Покриття сум обов'язкових резервів будь-якими видами ак­тивів комерційного банку та іншої фінансово-кредитної устано­ви не допускається.Обов'язкові резерви формуються у національній грошовій одиниці. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку та іншої фінансово-кредитної установи кошти юридичних та фізичних осіб як у на­ціональній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залу­чених від інших комерційних банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. До залучених комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами коштів належать кошти депозитних, поточних, бюджетних рахунків юридичних І фізичних осіб, а також залучені кошти, що відображені на інших рахунках бух­галтерського обліку.

Нормативи обов'язкового резервування від суми залучених коштів установлюються Правлінням Національного банку України, виходячи із стану виконання грошово-кредитної полі­тики чи ситуації на грошово-кредитному ринку.

Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що знаходяться на кореспондентському рахунку комерційного бан­ку або на окремому рахунку в Національному банку України, не нараховуються.

34.Вкладення банків у державні цінні папери. Облік операцій за вкладеннями в боргові цінні папери, які рефінансуються НБУ.Банки розвинутих країн значну частину доходів одержують від вкладень своїх власних і залучених коштів у державні цінні папери. Державні цінні папери можуть випускатися для:

• погашення раніше розміщених державних позик;

• забезпечення касового виконання державного бюджету;

• фінансування цільових програм, що здій­снюються місцевими органами влади

Емітентами державних цінних паперів є уряд чи інші урядові структури. Агентами із розповсюдження цих паперів найчастіше виступають центральні банки.

Основні види державних цінних паперів такі: Казначейські векселі - короткострокові цінні папери на пред'явника, що випускаються Казна­чейством на термін до одного року для ефективного касового виконання держбюджету; Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх влас­никами коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Державні облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і підтвер­джують зобов'язання емітента відшкодувати влас­никові номінальну вартість паперів у передбачений у них термін з виплатою фіксованого доходу, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Первинне розміщення боргових зобов'язань держави може здійснюватися трьома способами:

• відкритого продажу;

• індивідуального продажу;

• шляхом аукціону.

Україна, як і більшість ринкових держав світу, обрала аукціонну форму розміщення своїх державних цінних паперів.

Придбання облігацій на первинному ринку за власні кошти та за дорученням і за кошти клієнтів може здійснюватися комерційними банками за умови:

• наявності дозволу Державної комісії з ЦП та фондового ринку на здійснення діяльності з випуску та обігу ЦП;

• виконання встановлених ек.норма­тивів та задовільного фінансового стану;

• наявності договору з НБУ як депозитарієм державних ЦП про депозитарне обслуговування облігацій;

• наявності договору з клієнтами на придбання облігацій на аукціоні та відкриття клієнтам рахунків у ЦП.

Комерційні банки, що бажають придбати облі­гації, надсилають в аукціонний комітет НБУ заявки двох типів:

1) конкурентні (з конкурентною пропозицією) – у заявках банки встановлюють кількість облігацій за фіксованими цінами;

2) неконкурентні (з неконкурентними пропозиціями) - у заявках банки встановлюють кількість облігацій за середньозваженими цінами, що встанов­ляться під час проведення аукціону.

У день проведення аукціону заявки, що надійшли від комерційних банків, відкриваються і формується аналітична інформація, яка характеризує склад пропозицій щодо придбання ОВДП. На підставі даних відповідних аналітичних таблиць аукціонний комітет ухвалює рішення щодо допущення заявок комерційних банків до участі в аукціоні і характеризує можливі варіанти встановлення ціни відсікання при продажу облігацій та середньо­зваженої ціни торгів, за якою задовольняються неконкурентні заявки. Заявки, що за ціновими умовами нижчі за ціну відсікання, не задовольняються.

Депозитний сертифікат Національного банку України - ще один із монетарних інструментів НБУ, який є його борговим зобов'язанням у бездокументарній формі, що засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.

Рішення щодо доцільності здійснення первинного розміщення сертифікатів Національного банку України шляхом проведення аукціонів НБУ приймає залежно від стану загальної ліквідності банківської системи та кон'юнктури грошово-кредитного ринку. Операції з розміщення сертифікатів НБУ здій­снюються на договірній основі виключно з банками - юридичними особами, які уклали з НБУ угоди про участь у депозитних аукціонах на відповідний рік.

До участі в цих аукціонах допускаються банки, які не мають заборгованості за кредитами НБУ, забезпечують формування резерву для відшко­дування можливих втрат за кредитними операціями, своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів. Право власності банку на серти­фікат НБУ виникає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних сертифікатів на рахунки в цінних паперах власників у депозитарії. При цьому банкам видається витяг із цих рахунків. Погашення сертифікатів здійснюється Націо­нальним банком України в безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондентський рахунок комер­ційного банку номінальної вартості сертифіката та процентного доходу за ним на дату погашення. Облік операцій за вкладеннями в боргові цінні папери, які рефінансуються НБУ. Облік ведеться в 14 групі плану рахунків в розрізі видів ЦП, емітентів і відношення до портфеля ЦП.

Облік ДЦП(боргових):

придбання акцій та інших цінних паперів: Дт 141,142 Кт 1200

куплено боргові ЦП з дисконтом: Дт 141,142 - на суму номіналу Кт 1200 на суму придбання Кт 1416, 1426 – на суму дисконту

куплено боргові ЦП з премією: Дт 141,142 – на суму номіналу Дт 1417,1427 – на суму премії Кт 1200 – на суму придбання

переоцінка: у разі збільшення вартості: Дт рахунок переоцінки (1415) Кт 6393 - на суму дооцінки

у разі зменшення вартості: Дт 6393 Кт рахунок переоцінки (1415) - на суму уцінки

Нарахування доходів: амортизація дисконту Дт 1416 Кт 6050, амортизація премії – Дт 6050 Кт 1417

нарахування доходів: Дт 1418 Кт 6050

Отримання доходів (дивідендів): Дт 1200 Кт 1418