94.Державне управління малими та середніми підприємствами: об’єкти, суб’єкти, завдання, інструменти та методи.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

1) підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

2) підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

3) перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:

- податково-бюджетна система (фіскальна);- цінове регулювання;- кредитно-грошове регулювання;- зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Основними завданнями державної політики розвитку малого підприємництва є:

- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів малого підприємництва ;- залучення суб'єктів малого підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; - удосконалення структури малого підприємництва; - створення конкурентного середовища; - підвищення технологічного рівня виробництва малих підприємств; - заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; - створення нових робочих місць, зменшення безробіття; - сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; - формування соціального прошарку власників і підприємців.

До суб'єктів малого підприємництва слід відносити зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб — підприємців, які займаються підприємницькою діяльністю, а також юридичних осіб — малі підприємства будь-якої організаційно-правової форми (крім акціонерних товариств та об'єднань підприємців).

56. Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.

Культура є специфічним видом людської діяльності. Ця cпeцифiка пoлягає, у тoму, щo пpи упpавлiннi дуxoвними пpoцecами життя cуcпiльcтва, упpавлiнcький вплив нe є бeзпocepeдньo cпpямoваний на oб'єкт упpавлiння, а на cтвopeння умoв для cамopoзвитку та cамoopганiзацiї дуxoвнoгo життя.

Соціально-культурне будівництво, яке структурно поділяється на галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я й соціального захисту, фізичної культури та спорту, є важливою складовою багатогранної діяльності Української держави.

Характерною особливістю соціально-культурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян. Законодавство у цій сфері покликано забезпечити естетичне й моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних потреб. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві.

У структурно-функціональному плані соціально-культурне будівництво можна охарактеризувати як систему, що об'єднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це — діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання й виховання, підготовка й перепідготовка кадрів для народного господарства тощо.

Однією із основ розвитку кожної держави, звичайно, є ідеологія. В свою чергу, ідеологія – це сукупність різноманітних поглядів, таких як: політичні, правові, релігійні, філософські та інші. Дехто ж розглядає ідеологію, як сукупність ідей, гасел та концепцій.

Ідеологія, також, є підґрунтям для формування суспільно-політичних рухів. Таким чином, вона може відображати не тільки інтереси держави в цілому, а й деякої окремої групи людей, яка має свою точку зору на перебіг подій, що відбуваються у суспільному та політичному житті.

ідеологія – це явище суспільного життя. Роль ідеології полягає в тому, що вона змінюється з приходом нової влади, нових лідерів, та людей, які мають неабиякий вплив на різні інститути управління. Ідеологія регулює суспільну поведінку, яка є вигідною на певному проміжку часу. Це можна побачити на прикладах, які представлені вище. Будь-яка ідеологія має властивість недовготривалої дії, тому що інтереси суспільства змінюється, прогресує наука, а разом з цим керуватися одніми і тими ж принципами нерозумно.

Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.