Обставини, що виключають злочинність діяння

ч. 1 ст. 11 КК вказує, що діяння є злочином, якщо в ньому наявні такі ознаки як суспільна небезпечність, винність, караність. За відсутності хоча б однієї з цих ознак діяння не є злочином, а особа не підлягає кримінальній відповідальності.

Перелік обставин, що виключають злочинність діяння, визначений у Розділі VIII КК. Він не є вичерпним.

До обставин, що виключають злочинність діяння належать:

1. необхідна оборона;

2. уявна оборона;

3. затримання особи, що вчинила злочин;

4. крайня необхідність;

5. фізичний або психічний примус;

6. виконання наказу чи розпорядження;

7. діяння, пов’язане з ризиком;

8. виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

а також

9. згода потерпілого на завдання шкоди;

10. виконання професійних обов’язків;

11. здійснення свого права;

12. виконання закону.

Необхідно розрізняти саме діяння та обставини, за яких воно скоюється. Діянням може заподіюватись шкода об’єктам, охоронюваним Кримінальним законом, але насправді воно не є злочином, зважаючи на обставини.

Необхідна оборона визначається ст. 36 КК.

Необхідна оборона – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Обставиною, що виключає злочинність діяння, є вчинення злочинного посягання на того, хто посягає на охоронювані об’єкти.

Ознаки:

• діяння формально підпадає під ознаки певного виду злочину;

• вказаним діянням заподіюється шкода суб’єкту, який посягає на охоронювані законом права та інтереси;

• метою діяння є захист правоохоронюваних інтересів;

• заподіяна шкода є необхідною і достатньою в конкретній обстановці для негайного відвернення, припинення посягання.

Виділяють дві групи умов правомірності діяння:

1. умови, які стосуються посягання;

2. умови, які стосуються захисту від посягання.

До першої групи належить суспільна небезпечність посягання та потреба його негайного відвернення (припинення); наявність посягання; дійсність посягання.

Посягання має досягти певного рівня суспільної небезпечності: злочин, адміністративне правопорушення, діяння вчинене особою, яка не підлягає кримінальній відповідальності.

Посягання становить активні дії.

Не можна вважати посяганням правомірні дії посадових осіб; бездіяльність.

Готування до злочину не є підставою здійснення необхідної оборони.

Якщо посягання ще не здійснюється, немає підстав для необхідної оборони.

• Необхідна оборона можлива лише за наявності посягання (загрози його здійснення).

Стан необхідної оборони припиняється

• за активного опору;

• при допомозі сторонніх осіб;

• при відмові злочинця від продовження посягання;

• при досягненні особою, яка захищається, своєї мети.

Кінцевий момент посягання визначається на підставі двох критеріїв:

• фактичне припинення посягання;

• усвідомлення особою фактичного припинення посягання.

Постанова Пленуму ВСУ №1 від 26.04.2002р. зазначає, що перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

Умови необхідної оборони, що стосуються захисту:

1. метою необхідної оборони є захист від посягання;

2. захищатися можуть не лише власні інтереси, але й інших осіб, суспільства та держави;

3. інтереси мають бути тільки правомірними;

4. заподіяння шкоди в процесі захисту має здійснюватись тому, хто посягає;

5. захист має бути своєчасним;

6. захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони.

Правомірним вважається захист, при якому шкода, що спричинюється, є достатньою для припинення (відвернення) посягання.

ч. 4 ст. 36 КК вказує, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

ч. 3 ст. 36 КК визначає перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Тишкевич називає перевищення меж необхідної оборони надмірною обороною.

Важливо, що передчасність або запізнення необхідної оборони не є перевищенням меж.

Необхідна оборона є не тільки вибачливим, а й суспільно-корисним діянням.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КК будь-яка особа має право на необхідну оборону.

ч. 5 ст. 36 КК:

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Уявна оборона є допустимим діянням.

ч. 1 ст. 37 КК: Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

ч. 2 ст. 37 КК: Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Наслідки перевищення меж захисту:

ч. 3 ст. 37 КК: Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

ч. 4 ст. 37 КК: Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Уявна оборона - соціально корисне діяння.

Затримання – дії потерпілого чи інших осіб, здійснені безпосередньо після злочинного посягання з метою доставлення її до відповідних компетентних органів державної влади.

• Обмеження свободи.

• Залякування.

• Спричинення тілесних ушкоджень.

Для здійснення затримання необхідним є дотримання умов:

• Ті, що створюють можливість затримання

• Необхідно щоб особа вчинила злочин.

Тишкевич: такий злочин, який передбачає позбавлення волі

Александров: арешт, обмеження і позбавлення волі як покарання за вчинення злочину.

Затримання може здійснюватися за умисні та необережні злочини.

• Дії по затриманню будуть правомірними, якщо очевидним є ухилення злочинця.

• Ті, що стосуються дій та обставин затримання

1. Дії повинні бути необхідними, а шкода – вимушена.

2. Для особи, яка здійснює затримання повинно бути очевидним вчинення злочинцем протиправного діяння.

3. Затримання має здійснюватися вчасно.

Деякі вчені зазначають, що таке затримання можливе через певний проміжок часу.

Суб’єктами затримання можуть бути потерпілий та інші особи.

В літературі зазначається, що можуть бути працівники правоохоронних органів (але це не зовсім правильно).

Постанова ПВСУ від 26.04.2002

Шкода може бути заподіяна лише особі, яку затримують.

Спричинення шкоди після затримання – розправа.

Важливою є мета: доставлення у відповідні органи.

Крайня необхідність.

Зіткнення законних інтересів (заподіяння шкоди одному при здійсненні іншого).

Для громадянина вчинення дій щодо крайньої необхідності є реалізацією суб’єктивного права, а для деяких посадових осіб – обов’язком.

Ст. 39 КК

Дії, вчиненні у стані крайньої необхідності визначаються вибачливими.

Правомірними вони можуть бути лише за певних умов.

• Загроза має бути безпосередньою (наявною).

• Небезпека має бути дійсною, а не уявною. Її не можливо усунути іншим способом крім заподіяння шкоди ін. охоронюваному законом інтересу.

• Дії особи можуть спрямовуватись на захист своїх або чужих законних інтересів.

• Не повинно бути перевищення меж крайньої необхідності (ч. 3 ст. 39 КК).

Позбавлення життя людини для врятування більшої кількості життів (?)

• Кожне життя має цінність!

Правомірним буде спричинення шкоди, рівноцінні тій, яка відвертається (ч.2 ст. 39 КК).

Перевищення меж крайньої необхідності можливе лиже з умислом.

Необхідна оборона: ст. 118, 124 КК.

Перевищення меж крайньої необхідності – пом’якшуюча обставина (ст. 66).

Ч.1 ст.40 КК.

Фізичний примус – насильницький вплив на особу.

Психічний примус – вплив на свідомість людини.

Метою примусу є забезпечення певної поведінки суб’єкта.

Необхідно розділяти фізичний примус внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями та примус, за якого особа мала змоги керувати своїми діями.

Якщо фізичний примус є здоланним то відповідальність визначається ст. 39 КК.

Визнання злочинного наказу не звільняє від відповідальності, але може її пом’якшувати.

Ст. 60 КУ.

Ст. 41 КК.

Законним є накази (розпорядження) віданні особою в межах її повноважень, в належному порядку, за змістом не порушують законодавство.