Конституційне право – галузь права, покликана врегульовувати як питання державної влади, так і питання правового статусу особи.

Лекція 2. Поняття, предмет і система конституційного права зарубіжних країн

Поняття конституційного права

Поняття КП традиційно вживається в 4х значеннях:

1. КП як суб’єктивне право, тобто як міра можливої поведінки особи.

2. КП як галузь права конкретної держави.

3. КП як наука.

4. КП як навчальна дисципліна.

Співвідношення понять КП і державне право

З формальної точки зору КП і державне право слід розглядати як синоніми, оскільки незалежно від використання одного або іншого терміну, предмет врегульованих відносин залишається одним і тим самим. Втім різниця в зазначених термінах демонструє якісні характеристики даної галузі права на певних історичних етапах. Термін КП традиційно використовується у Великій Британії, Франції, США та ін. державах. Наявність цього терміну обумовлюється тим, що в перших конституційно-правових актах відповідних держав закріплювалася можливість судового захисту прав особи. Інший термін використовувався в Німеччині, що обумовлено тим, що конституційно-правові акти Німеччини насамперед врегульовували питання організації державної влади, в той час як питання захисту прав особи не регламентувалися.

В Росії традиційно використовувався термін «державне право», що є достатньо показовим з огляду на те, що на період 18-19 ст. Росія за організацією державної влади була значно ближчою до Німеччини ніж до Англії, в якій існувала обмежена монархія, чи тим більше до Франції.

Предмет конституційного права

В юридичній літературі наявні 3 точки зору щодо предмета КП:

1. Оскільки більшість норм КП спрямовані на врегулювання організації публічної влади, то предметом КП є організація публічної влади.

2. Для відповіді на питання, що є предметом КП, необхідно з’ясувати, чи є організація публічної влади самоціллю, чи лише способом, який дозволяє забезпечити належний рівень захисту прав особи. Прихильники даної точки зору приходять до висновку, що предметом КП є саме питання конституційно-правового статусу особи.

3. Поєднання двох вищевказаних точок зору. Ця точка зору передбачає те, що метою КП є знаходження компромісу між з однієї сторони необхідним рівнем організації публічної влади, а з іншої – забезпеченням належного рівня свободи особи.

На сьогоднішній день предмет КП включає 4 спектра питань:

1. Конституційно-правовий статус особи, а також механізм його реалізації та захисту.

2. Основи суспільного ладу.

3. Організація вищих органів державної влади.

4. Організації діяльності органів місцевого самоврядування.

Під конституційним правом слід розуміти сукупність правових норм, які врегульовують відносини, пов’язані з конституційно-правовим статусом особи, організацією суспільного ладу, порядком формування, взаємодії та компетенції вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Метод правового регулювання конституційного права зарубіжних країн – самостійно (Шаповал).

Суб’єкти конституційного права зарубіжних країн – самостійно.

Система конституційного права зарубіжних країн

До основних частин КП відносять:

• Конституційно-правові норми;

• Конституційно-правові інститути;

• Конституційно-правові принципи.

Класифікація конституційно-правових норм на прикладі Конституції Росії за видом, за структурою норми (!!!) класифікувати норми.

В юридичній літературі застосовуються 2 терміни:

• Принципи конституції;

• Конституційно-правові принципи.

Під принципами конституції розуміються певні основоположні засади, які в тій чи іншій формі закріплені в межах конституції.

Під конституційно-правовими принципами розглядаються певні ідеї, які не знайшли нормативного закріплення, однак існують в межах правосвідомості.

В багатьох випадках дані терміни ототожнюються.

• Принцип верховенства права (правової держави). Для правової держави характерні наступні ознаки:

• Людина може робити все, що не заборонено і така поведінка буде правомірною.

• Права людини повинні зобов’язувати державу так само, як і норми діючого права.

• Держава може втручатися лише тоді, коли особа порушує вимоги права.

• Особа ніколи не повинна розглядатися як засіб.

• Держава є об’єднанням людей, підпорядкованих праву.

Існує 2 концепції правової держави:

1. Формально-правова держава^{Німеччина}.

2. Матеріально-правова держава^США. Закон може не виконуватися за умови, якщо його виконання призведе до порушення прав людини.

Стаття конституції Німеччини, яке врегульовує питання правової держави.

Верховенство права за концепцією Дайсі включає 3 елементи:

1. Неможливість свавільного втручання держави в життя особи (відсутність широких дискреційних повноважень у держави та її органів).

2. Юридична рівність всіх суб’єктів правовідносин.

3. Права особи повинні мати механізм їх захисту і реалізації.

Верховенство права має 2 аспекти:

• Формальний аспект:

1. Повинна існувати система правових норм;

2. Правові норми не повинні бути суперечливими;

3. Правові норми повинні бути доступними;

4. Вимога послідовності змін норм права;

• Матеріальний аспект:

1. Право повинно відповідати міжнародно-правовим стандартам прав людини.

2. Право повинно відповідати загальновизнаним принципам права (справедливості, демократизму, гуманізму тощо).

• Принцип розподілу влади. Цей принцип може розглядатися з однієї сторони як розподіл влади між гілками влади, а з іншої як розподіл влади між органами публічної влади та інститутами громадянського суспільства. Традиційно принцип розподілу влади включає в себе такі елементи:

• Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• Влади здійснюються окремими органами;

• Всі влади є рівнозначними;

• Розподіл влади є не метою, а засобом для досягнення свободи особи.

В сучасних умовах принцип розподілу влади тлумачиться з урахуванням наступних застережень:

1. Крім вказаних вище влад досить часто виділяють також як окрему владу контрольно-наглядову владу. В конституціях латиноамериканських держав як окремий вид влади розглядається т.зв. виборна влада

2. Розподіл влади здійснюється в сучасних умовах не лише між гілками влади, а й всередині кожної з гілок.

3. Влада поділяється не лише за функціональною спрямованістю, але і вертикально.

За формою закріплення принцип розподілу влади може бути здійснений або безпосередньо з тексту конституції або внаслідок застосування системного способу тлумачення положень конституції.

Відповідно до концепції системи стримувань і противаг, законодавча і виконавча влада перебувають в конкуренції між собою. Ця конкуренція забезпечується можливістю обмеження влади однієї гілки влади іншою гілкою.

Лекція 3

До елементів механізму системи стримувань і противаг за Конституцією США відносяться:

1. Право Президента застосовувати вето до прийнятих законів. В свою чергу призначення на вищі посади в органах виконавчої влади та суддів здійснюється Президентом «за порадою» та згодою Сенату.

2. Ще одним елементом системи стримувань та противаг є можливість використання процедури імпічменту Сенатом та Палатою представників відносно Президента.

3. Крім того система стримувань і противаг забезпечується різним строком повноважень вищих органів держави (Президент обирається на 4 роки, конгресмени – на 2 роки, сенатори – на 6), а також різним порядком формування цих вищих органів державної влади.

Розуміння принципу розподілу влади на європейському континенті принципову відрізняється. Саме тому дуже часто в теорії сучасного конституціоналізму застосовується поняття змішування влад: коли гілки влади не конкурують між собою, а взаємопроникають.

Принцип поділу влади в країнах з парламентарною формою правління забезпечується колегіальним характером прийняття рішень в уряді. В окремих випадках принцип поділу влади реалізується через теорію т.зв. координаційної влади, яка передбачає наявність влади, що не має самостійних владних повноважень, тобто не відноситься до законодавчої, виконавчої або судової, однак має суттєві важелі впливу на відповідні гілки влади (класичним прикладом є Італія; Україна (Президент)).

• Принцип національного (народного) суверенітету. Даний принцип означає, що єдиним джерелом влади є народ, і ніхто не має права позбавляти народ цієї влади.

В межах конституцій зарубіжних країн даний принцип втілюється двух формах:

1. В конституції безпосередньо закріплюється принцип національного (народного) суверенітету. Конституції Іспанії, Італії, Франції – на семінар.

2. Право народу на повстання. Дана формула вперше була закріплена в Декларації незалежності США і на сьогоднішній день передбачена в конституціях держав, в історії яких були періоди авторитаризму чи тоталітаризму. Положення Конституції ФРН (ст. 20?) – на семінар

Крім вищеперерахованих загальних принципів виділяють також спеціальні принципи, які притаманні для конституцій окремих держав: принцип демократичного централізму (Куба), принцип, який передбачає закріплення провідної ролі партії у суспільному житті. Дані принципи притаманні насамперед для країн соціалістичного табору.

Виділяють також одиничні принципи, властиві лише для конкретної держави (Індонезія – принцип раціоналізму тощо).

Тема: Джерела конституційного права зарубіжних країн

Всі джерела КПЗК поділяються на формалізовані і неформалізовані:

1. Формалізовані – ті джерела, які є наслідком спеціалізованого правотворчого процесу. До таких джерел відносяться конституції, закони, акти органів виконавчої влади, регламенти парламентів (палат парламентів), статути адміністративно-територіальних одиниць, акти органів конституційного контролю, судові прецеденти.

2. Неформалізовані – ті джерела, які виникають в результаті практичної діяльності вищих органів державної влади. До них відносять: конституційно-правові звичаї та конституційно-правові угоди.

• Закони поділяються на:

1. Конституційні

2. Органічні

3. Звичайні

Термін «конституційний закон» в КПЗК вживається в 3х значеннях:

• Конституційний закон – це закон, який вносить зміни до тексту конституції, при цьому такий закон може як безпосередньо «включатися» в текст конституції, так і бути додатком до тексту конституції, що не змінює юридичну силу такого закону. Юридична сила таких конституційних законів є такою самою, як і конституції, а порядок їх прийняття є аналогічним до порядку прийняття самих конституцій. Це формулювання як правило існує на доктринальному рівні, але іноді визначення такого конституційного закону є в тексті конституції (ФРН).

• В окремих випадках конституційними називають закони, які є самою конституцією за умови відсутності конституції як єдиного кодифікованого акту. Так наприклад конституційними називаються закони Швеції:

1. Акт про престолонаслідування.

2. Акт про форму правління.

3. Акт про свободу друку.

• Конституційними називаються закони, які визначені в межах самої конституції. Їхня особливість полягає в тому, що за своєю юридичною силою такі конституційні закони є нижчими за нормами самої конституції, однак вищими ніж інші види законів. Для цих законів є характерним особливий порядок їх прийняття, що засвідчує їхню більшу юридичну силу. В Росії – в конституції передбачена можливість прийняття конституційних зоконів, порядок прийняття яких відрізняється від звичайного (кваліфікована більшість – ¾, 2/3). Часто конституційні закони потребують затвердження референдумом (в Румунії). В окремих випадках відносно таких законів президент не може застосувати право вето (наприклад в Росії).

Органічні закони. Особливість цього виду законів полягає в тому, що вони приймаються на основі бланкетних (відсильних) норм конституції. За своєю юридичною силою такі закони не відрізняються від звичайних законів, однак процедура їх прийняття в більшості випадків ускладнена. Перелік питань, який врегульовується органічними законами в різних державах є різним, але загалом органічними законами врегульовуються питання виборчого права, питання судоустрою тощо.

Слід відзначити, що вперше поняття органічного закону було введено в Конституції Франції 1958 р. Особливістю органічних законів у Франції є те, що такі закони після прийняття їх парламентом направляються на перевірку до Конституційної Ради Франції – органу конституційного контролю,і лише після того, як буде здійснена відповідна перевірка, закон підписується президентом і оприлюднюється. Досвід Франції був сприйнятий Португалією – Конституція Франції, положення щодо органічних законів – на семінар

Звичайні закони. Ці закони є джерелами КПЗК лише в тій мірі, в якій врегульовують конституційно-правові відносини.

Регламенти парламентів (палат парламентів). Такі нормативно-правові акти врегульовують питання внутрішньої організації діяльності парламенту (палат парламенту). Їх принципова особливість полягає в тому, що такі акти не потребують підписання президентом, а значить вони підписуються спікером парламенту або однієї з палат. Такі акти приймаються більшістю від складу парламенту. В окремих випадках регламент законодавчого органу відправляється на перевірку до органу конституційного контролю (класичним прикладом в цьому відношенні є Франція).

Акти органів виконавчої влади:

• Акти Глави держави

• Акти уряду

В сучасних умовах в багатьох випадках акти органів виконавчої влади мають юридичну силу закону.

Акти президента. Такі акти можуть мати юридичну силу законів внаслідок:

1. Безпосереднього змісту норм конституції (наприклад – Італія, декрети президента мають юридичну силу закону).

2. Акти президента мають юридичну силу законів на підставі здійснення ним делегованих повноважень.

3. Юридичну силу законів можуть також мати акти правотворчості уряду. Ордонанси за Конституцією Франції – на семінар.

Статути автономних утворень. Такі статути приймаються або місцевим парламентом адміністративно-територіальної одиниці, або місцевим референдумом, однак в будь-якому випадку вони потребують затвердження загальнонаціональним парламентом. Юридична сила таких статутів є такою самою як юридична сила акту, яким затверджується відповідний статут. В Іспанії статути автономних утворень затверджуються органічними законами, а в Італії – конституційними.