- •Поняття мпп.
- •2. Предмет мпп.
- •3. Терміни мпп
- •4. Колізія права
- •7. Приватноправові відносини з іноземним елементом.
- •8. Норми мпп.
- •9. Місце мпп в юридичній системі.
- •10. Мпп і міжнародне право.
- •11. Історія науки мпп.
- •12. Jus gentium – історичний попередник мпп.
- •13. Школа глосаторів та пост-глосаторів.
- •14. Голландська школа мпп.
- •15. Теорія Савін’ї.
- •17. Сучасна наука.
- •18. Джерела мпп.
- •19. Джерела мпп в Україні.
- •20. Закон як джерело мпп.
- •21. Торгові звичаї та узвичаєння.
- •22. Закон зарубіжної країни в області мПрП.
- •23. Міжнародний договір як джерело мпп.
- •24. Конвенція оон 1980р. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •Глава I. Сфера применения
- •Глава II. Общие положения
- •25. Принципи міжнародного комерційного договору “Унідруа”.
- •Глава 1. Общие положения
- •Статья 1.10. Определения
- •26. Інкотермс – 2000. Fob (Free on Board), cif (Cost, Insurance and Freight).
- •27. Судова практика в мпп.
- •28. Поняття колізійної норми.
- •29. Основні формули прикріплення.
- •30. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави.
- •31. Lex voluntatis – автономія волі.
- •32. Принцип найбільш тісного зв’язку.
- •33. Конфлікт кваліфікацій.
- •34. Кваліфікація lex fori.
- •35. Кваліфікація legi causa
- •36. Автономна кваліфікація.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •39. Інтерлокальні колізії.
- •40. Інтерперсональні колізії.
- •42. Взаємність у міжнародному праві.
- •44. Застереження про публічний порядок.
- •45. Імперативні норми в мпп.
- •46. Уніфікація приватного права (рецепція, проксімація, адаптація).
- •49. Фізична особа як суб’єкт мпп.
- •50. Юридичні особи як суб’єкти мпп.
- •52. Міжнародні організації.
- •53. Держава як суб’єкт мпп.
- •54. Види імунітету держави.
- •55. Власність в мпп.
- •56. Зовнішньоекономічні контракти.
- •57. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •58. “Lex mercantoria” – теорія.
- •Доктрина lex mercatoria
- •59. Спадкові відносини в мпп.
- •60. Міжнародне приватне сімейне право (коротка характеристика).
- •61. Міжнародний цивільний процес.
- •62. Документарний акредитив.
- •63. Вексель і чек.
- •64. Міжнародний комерційний арбітраж.
9. Місце мпп в юридичній системі.
Щодо природи норм міжнародного приватного права та його місця у системі права іс-нують такі погляди:
1. Міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права.
2. Міжнародного приватного права немає, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців.
3. Міжнародне приватне право - це поєднання внутрішнього законодавства і міжна-родного публічного права.
4. Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий пред-мет і притаманні лише йому правові способи регулювання (колізійні та матеріально-правові норми).
Навчальний курс "Міжнародне приватне право" традиційно складається з двох час-тин: загальної й особливої, або теоретичної та практичної.
У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загаль-них понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, авто-номія волі, зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, "кульгаючі" правовідносини, застереження про публічний порядок, цивільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб та ін.). Особлива частина охоплює такі питання:
o право власності іноземців;
o деліктні зобов'язання;
o зовнішньоекономічні угоди;
o міжнародні перевезення вантажів і пасажирів;
o міжнародні кредитно-розрахункові відносини;
o патентне право;
o авторське право;
o трудові відносини;
o сімейне право;
o спадкове право;
o міжнародний цивільний процес;
o міжнародний комерційний арбітраж. Система міжнародного приватного права як на-ука охоплює також питання історичного розвитку доктрини цього права, його теорій та концепцій, визначає способи вирішення його проблем. Міжнародне приватне право розвивається у тісному взаємозв'язку з порівняльним правознавством.
Німецькі правники розуміють міжнародне приватне право передусім як колізійне. Ан-глосаксонці до складу міжнародного приватного права включають і конфлікт юрисдикцій (це видно з наведеної статті з "Правничого словника Блека"). Правники окремих країн розуміють міжнародне приватне право як галузь, що охоплює колізійні норми, конфлікт юрисдикцій і правове становище іноземців. Французькі правники, крім зазначеного, у межах міжнародно-го приватного права розглядають окремі питання публічного права (французьке громадянст-во, в'їзд і перебування іноземців тощо).
10. Мпп і міжнародне право.
Міжнародне публічне право — це галузь права, яка регулює відносини між державами, міждержавними організаціями, державоподібними утвореннями, націями, що борються за незалежність. Міжнародне публічне право є сферою політики. Суб'єктами цієї галузі права є носії влади. Вони, зокрема, оголошують війну і мир, змінюють державні кордони, приймають до громадянства іноземців, подають один одному допомогу або, навпаки, "перекривають кисень". Останнє в 1999 р. наочно було продемонстровано стосовно Югославії. Свого часу Мао Цзедун говорив: "Гвинтівка породжує владу!" Там, де гвинтівка і влада — царина публічного права, у тому числі міжнародного.
Міжнародне приватне право стосується цивільно-правових відносин передусім між організаціями і громадянами (особами без громадянства) різних країн. Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у міжнародному житті з участю осіб різної державної належності. Такі відносини невладні, неполітичні і не потребують застосування зазначеної гвинтівки. Цивільні правові відносини — це передусім майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав. Суб'єктом у майнових відносинах є іноземна сторона (наприклад, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, іноземна організація, іноземна держава). Суб'єкти майнових відносин можуть належати до однієї держави, але об'єкт, у зв'язку з яким виникли відповідні відносини, перебуває за кордоном. Виникнення, зміна та припинення майнових відносин можуть бути пов'язані з юридичним фактом за кордоном (спричинення шкоди, укладення договору, смерть спадкодавця тощо).
Міжнародного приватного права не буває без іноземного елемента, а цивільно-правові відносини без іноземного елемента трапляються Скажімо, тоді, коли їх сторонами є фізичні та юридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними. Кажуть, що вони ускладнюються іноземним елементом.
Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжнародні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом. Розрізняють три види іноземного елемента:
• суб'єкт;
• об'єкт;
• юридичний факт.
Суб'єктами є учасники правовідносин. Об'єкти — це те, на що спрямовані дії суб'єктів (наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт певною мірою нагадує іскру. Так само, як іскра, потрапляючи у циліндр двигуна внутрішнього згоряння, змушує його працювати, юридичний факт породжує правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт породжує як міжнародні, так і національні невладні правовідносини.
Наприклад, у ст. 196 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС України) зафіксовано: "Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні". Це означає, що коли з полігамної мусульманської держави до України переселиться громадянин з усіма чотирма дружинами, то їх як дружин визнаватиме моногамна Україна.
Держава — суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб'єктом міжнародного приватного права.
Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.
У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі. Між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом немає "китайської стіни" хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законодавство країн, які беруть участь у договорі. У цьому посібнику наведено чимало таких прикладів.
Міжнародне публічне право навіть за найвигадливішої фантазії не можна уявити без міжнародного договору бодай в усній формі. Міжнародне приватне право, навпаки, можна уявити без міжнародного договору. У такому разі певна держава автоматично створювала б як колізійні, так і матеріально-правові норми для регулювання правовідносин з іноземним елементом.
Міжнародне приватне право стоїть на двох опорах — колізійних і матеріально-правових нормах. Міжнародне приватне право започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законодавство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійного права вважають італійських постглосаторів XIV ст. Бартола і Бальда. Глосаторами називають коментаторів текстів римського права. Такі коментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси — це тлумачення понять. Тому й нині тлумачні словники інколи називають глосаріями.
Правник із США Дж. Сторі (1779-1845) у 1834 р. запровадив у вжиток поняття "міжнародне приватне право". У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казанського університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши "Основания частной международной юрисдикции".
У Великій Британії поняття "міжнародне приватне право" дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомого "Правничого словника Блека" (Black's Law Dictionary) міститься нотатка "міжнародне приватне право" (International Private Law) досить стислого змісту: "Назва, що використовується деякими літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається "конфлікт закону" (conflict of law)".
У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це "несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов'язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосовується до прав і обов'язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встановлює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внутрішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи".
"Оксфордський правничий словник" (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю "Приватне міжнародне право" такого змісту: "Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності контракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено правила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи мають вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном).
Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнародним правом".
Потрібно пояснити, що Римська конвенція — це Конвенція Європейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов'язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).
Далі пропонуємо цитату з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта "Приватне міжнародне право", опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: "Причиною наявності приватного міжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загальносвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кожним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому цивілізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права".
Зазначимо, що під поняттям "муніципальна система права" англійські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжнародному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне.
На с. 5 цитованої книги зазначається: "Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тісно пов'язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи".
Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосаксонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. Тут порозумілися дві провідні системи права сучасного світу. До речі, вислів "міжнародне приватне право" можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника "міжнародне приватне право" можна було б назвати "міжнародним цивільним правом". Але англосакси не використовують поняття "цивільне право". Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common law), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва "міжнародне приватне право" вписується у компромісний принцип "ні вашим, ні нашим".
До речі, назву "конфлікт законів" (conflict of laws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав. Термін "конфлікт законів" запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 1835-1922). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії — трактат "Конфлікт законів".