- •Поняття мпп.
- •2. Предмет мпп.
- •3. Терміни мпп
- •4. Колізія права
- •7. Приватноправові відносини з іноземним елементом.
- •8. Норми мпп.
- •9. Місце мпп в юридичній системі.
- •10. Мпп і міжнародне право.
- •11. Історія науки мпп.
- •12. Jus gentium – історичний попередник мпп.
- •13. Школа глосаторів та пост-глосаторів.
- •14. Голландська школа мпп.
- •15. Теорія Савін’ї.
- •17. Сучасна наука.
- •18. Джерела мпп.
- •19. Джерела мпп в Україні.
- •20. Закон як джерело мпп.
- •21. Торгові звичаї та узвичаєння.
- •22. Закон зарубіжної країни в області мПрП.
- •23. Міжнародний договір як джерело мпп.
- •24. Конвенція оон 1980р. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •Глава I. Сфера применения
- •Глава II. Общие положения
- •25. Принципи міжнародного комерційного договору “Унідруа”.
- •Глава 1. Общие положения
- •Статья 1.10. Определения
- •26. Інкотермс – 2000. Fob (Free on Board), cif (Cost, Insurance and Freight).
- •27. Судова практика в мпп.
- •28. Поняття колізійної норми.
- •29. Основні формули прикріплення.
- •30. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави.
- •31. Lex voluntatis – автономія волі.
- •32. Принцип найбільш тісного зв’язку.
- •33. Конфлікт кваліфікацій.
- •34. Кваліфікація lex fori.
- •35. Кваліфікація legi causa
- •36. Автономна кваліфікація.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •39. Інтерлокальні колізії.
- •40. Інтерперсональні колізії.
- •42. Взаємність у міжнародному праві.
- •44. Застереження про публічний порядок.
- •45. Імперативні норми в мпп.
- •46. Уніфікація приватного права (рецепція, проксімація, адаптація).
- •49. Фізична особа як суб’єкт мпп.
- •50. Юридичні особи як суб’єкти мпп.
- •52. Міжнародні організації.
- •53. Держава як суб’єкт мпп.
- •54. Види імунітету держави.
- •55. Власність в мпп.
- •56. Зовнішньоекономічні контракти.
- •57. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •58. “Lex mercantoria” – теорія.
- •Доктрина lex mercatoria
- •59. Спадкові відносини в мпп.
- •60. Міжнародне приватне сімейне право (коротка характеристика).
- •61. Міжнародний цивільний процес.
- •62. Документарний акредитив.
- •63. Вексель і чек.
- •64. Міжнародний комерційний арбітраж.
53. Держава як суб’єкт мпп.
Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Як зауважувалося, пі відносини з іншими державами, міжнародними організаціями, юридичними чи фізичними особами поділяються на два види. По-перше, такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжнародного торговельного права, валютних відносин, промислового, сільськогосподарського, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб — з іншого.
Для розмежування публічно- та приватно-правових відносин важливе значення має та обставина, в якій саме якості виступає держава. Так, угоди купівлі-продажу, що укладаються урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом міжнародного публічного права, а в інших — нормами приватного.
Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств (далі — СП). Вона несе відповідальністьза свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.
Різним є правове положення держави і в міжнародних (міждержавних, у т. ч. господарських) організаціях. Як суверен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям майно. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжнародно-правовий або приватно-правовий характер.
У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта міжнародного приватного права, діють уповноважені нею суб'єкти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі службові або посадові особи.
У вказаних відносинах держава є особливим суб'єктом права. Немає такого наддержавного органу, який наділив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам наділяє інших суб'єктів такими правами, але не присвоює собі статусу юридичної особи. Завдяки такій властивості, як суверенітет, держава може виступати у відносинах, що регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного. Тому навряд чи можна погодитися з теорією "розщеплення'' держави, яку поділяють чимало зарубіжних правників. Відповідно до неї держава, як суб'єкт майнових відносин, "розпадаєтаг ся" на дві особи. По-перше, коли вона діє на підставі суверенітету як суб'єкт влади. По-друге, укладаючи цивільно-правові угоди, вона втрачає властивості владного суб'єкта і прирівнюється до інших юридичних осіб.
Проте держава, як система організації влади, здійснюючи свої функції, виступає в зовнішньому обігу, в т. ч. у цивільно-правових відносинах, як суверен. Тому важливим є чітке розмежування функцій інших суб'єктів права, які діють в обігу І від імені держави, і від власного імені; розмежування статусу майна, яким вони володіють; майнової відповідальності їх та держави.