57. Позадоговірні зобов’язання в мпп.

 

У галузі недоговірних зобов'язань, тобто зобов'я­зань, що виникають з односторонніх дій (ведення чужих справ без доручення, безпідставне збагачення) або внаслідок запо­діяння шкоди, законодавство переважної більшості країн, які кодифікували або планують кодифікувати норми МПрП, виходить з принципу застосування закону країни, де мала місце неправомірна дія, внаслідок якої виникло зобов'язання. Таку позицію втілено в законах про МПрП Австрії (ст. 46 -незаконне збагачення; ст. 47 — ведення чужих справ без дору­чення; ст. 48 - заподіяння шкоди), Румунії (ст. 104), Туреч­чини (ч. І ст. 25), Цивільному кодексі Греції (ст. 26), Цивіль­ному кодексі Перу (ч. І ст. 2098), ЗПЦП КНР (ст. 146).

Проте слід зазначити, що в сучасних законодавчих актах з МПрП спостерігаються численні винятки з правила lex loci delicti commissi. Вони викликані насамперед наполегливою доктринальною критикою цього принципу. На думку бага­тьох науковців, він є надто жорстким і ускладнює пошук справедливого вирішення колізійної проблеми. Протягом останніх десятиліть XX ст. в законах про МПрП багатьох держав були закріплені істотні відхилення від принципу lex loci delicti commissi у бік принципу тісного зв'язку, чому не в останню чергу сприяли ідеї американських теоретиків міжнародного приватного права та перегляд колізійних за­сад у сфері деліктів у другій редакції Restatement (1971). На­приклад, застереження про застосування закону держави, з яким сторони мають тісніший зв'язок, містить ст. 48 авст­рійського закону про МПрП.

Багато законів приписують (у випадках, коли сторони в деліктних правовідносинах мають спільне громадянство або доміцилій) керуватися цим спільним законом сторін (ч. І ст. 133 швейцарського Закону про МПрП; ст. 146 ЗПЦП КНР тощо).

У доктрині й практиці міжнародного приватного права широко обговорювалося питання про те, як кваліфікувати поняття locus delicti: як місце, де була вчинена дія, що завда­ла шкоди, чи як місце настання наслідків такої шкоди. Ні наука, ні практика різних країн не дають на це питання одно­значної відповіді. Водночас у провідних кодифікаціях МПрП спостерігається поєднання двох вказаних підходів, причому вибір з-поміж них може залежати і від волі судді, і від волі потерпілої сторони. Наприклад, ч. 2 ст. 133 швейцарського Закону передбачає: коли винна та потерпіла сторони не ма­ють доміцилію в одній державі, підлягає застосуванню право держави, де мала місце незаконна дія. Проте, якщо наслідки настали в іншій державі, то застосовується право цієї держа­ви, якщо винна сторона повинна була передбачити настання там вказаних наслідків. У такому випадку має місце вказівка на обидві можливі категорії locus delicti, причому встанов­лення належної прив'язки залежить від суду. Іншу ситуацію маємо у ст. 62 італійського Закону про МПрП 1995 р., яка приписує керуватися у справах про деліктну відповідальність законом країни виникнення збитків, але із застереженням, що потерпіла сторона має право вимагати застосування за­кону країни, де мала місце дія, яка спричинила збитки.

Слід звернути увагу на такий нетиповий підхід до вирішен­ня колізій у сфері деліктів, як запровадження принципу авто­номії волі. Одним з небагатьох прикладів у цьому відношенні є ст. 133 швейцарського закону, де зазначається, що в будь-який час після настання події, яка завдала шкоди, сторони можуть домовитися про застосування закону суду. Ця норма цікава не лише тим, що відходить від класичних правил регу­лювання колізій у деліктних зобов'язаннях. Вона є унікаль­ним прикладом односторонньої колізійної норми, що грун­тується на критерії автономії волі (можливість вибору права обмежується тут одним-єдиним правопорядком - lex fori).

Проект ЦК України (ст. 1593) в питаннях застосування права щодо наслідків заподіяння шкоди виходить з принци­пу закону місця, де присутня обставина, яка дала підставу вимагати відшкодування збитків. При цьому, як і за швей­царським законом, сторони мають право вибрати закон суду. Істотним є також положення ч. З ст. 1593 проекту кодексу, за яким іноземне право не застосовується, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодуван­ня збитків, не є протиправною згідно з законодавством Ук­раїни.