20. Закон як джерело мпп.

 

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами між­народного приватного права, поділяються на такі, що: 1) пов­ністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) незнач­на частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.1; "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.2; "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р.3; Кон­сульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Порядок укладання контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1995 р.4;

Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав — учасниць СНД, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р., зі змінами, передба­ченими постановами Кабінету Міністрів України від 28 жовт­ня 1994 р., від 8 грудня 1995 р., від 11 червня 1996 р.5; Поло­ження про порядок застосування обмежень імпорту товару: відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ, затверджене Ука­зом Президента України від 27 червня 1996 р.6; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, за­тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 сер­пня 1996 р.7, та ін.

Другу групу законодавства становить значна кількість юри­дичних актів, у яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують правовідносини з "іноземним елементом". В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в остан­ніх розділах кодифікованих актів. Такими є, наприклад, розділ VIII вітчизняного Цивільного кодексу ("Правоздатність іно­земних громадян та осіб без громадянства, застосування зако­нів іноземних держав і міжнародних договорів"), розділ VI Кодексу про шлюб та сім'ю України ("Застосування законо­давства України про шлюб та сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів"). У Законі України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.1 в розділі VIII ("Застава у міжнародному обороті") визначаються, зокрема, правила вибору закону щодо форми договору застави та права, застосовуваного до цього договору; правила вибору закону, який визначає захист прав заставодержателя та заставодавця на заставлене майно.

З другої половини XVIII ст. розпочався новий, особливий етап розвитку міжнародного приватного права — період законодавчого становлення цієї галузі права. Вперше регулювання колізійних проблем, які раніше розв'язувалися лише на доктринальному рівні й у судовій практиці, почали закріплюватися в актах законодавства.

Головними законодавчими актами у сфері міжнародного приватного права, прийнятими в повоєнний період, є Закон Чехословаччини про міжнародне приватне право і процес 1963 р.; Закон Польщі про міжнародне приватне право 1965 р.; Федеральний закон Австрії про міжнародне приватне право 1978 р.; Закон Угорщини про міжнародне приватне право 1979 р.; Закон Туреччини про міжнародне приватне право й міжна­родний процес 1982 р.; югославський Закон про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах 1982 р.; Федеральний закон Швейцарії про міжнародне приватне право 1987 р.; Закон Румунії про міжнародне приватне право 1992 р. та ін. У Німеччині 1986 р. набув чинності закон «Про нове регулювання міжнародно­го приватного права», у зв'язку з чим було внесено відповідні зміни до Вступного закону до Німецького цивільного уло-ження. В Італії 31 травня 1995 р. було прийнято Закон про реформування італійської системи міжнародного приват­ного права (набув чинності 2 вересня 1995 р.). У князівстві Ліхтенштейн з 1 січня 1997 р. набули чинності два закони: Закон про міжнародне приватне право й Закон про осіб і товариства, що регулюють відповідно міжнародне приват­не і корпоративне право. З 1 жовтня 1998 р. набув чинності Закон .Грузії про міжнародне приватне право. З 2 січня 1992 р. набув чинності Закон про міжнародне приватне право у штаті Луїзіана.

Інша тенденція кодифікації міжнародного приватного пра­ва — реформування норм цієї галузі, включених у цивільні кодекси низки країн. Важливими актами в цьому відношенні стали іспанський Закон 1990 р. стосовно реформи Цивіль­ного кодексу; Цивільний кодекс Ємену 1992 р., прийнятий після об'єднання республіки; нова редакція розділу ЦК Лит­ви про колізійні норми від 1994 р.; прийняті того ж року Загальні принципи ЦК Естонії, розділ 5 яких містить поло­ження щодо міжнародного приватного права; книга X ново­го ЦК канадської провінції Квебек, що набула чинності 1995 р. і є кодифікацію положень міжнародного приватного права, включаючи міжнародний цивільний процес, Цивільний кодекс Республіки Казахстан 1999 р.

Шляхом викладення норм міжнародного приватного права у цивільних кодексах пішло законодавство ряду країн, на­приклад, Сирії, Єгипту, Іраку, Алжиру, Перу та ін.

Попри певну специфіку й розбіжності в підходах до вирішення колізійних проблем, усі згадані за­кони містять як загальноприйняті колізійні правила, так і низку спеціальних колізійних норм, що регулюють визна­чення право- і дієздатності фізичних осіб, визнання особи померлою або безвісно відсутньою, правовий статус юри­дичних осіб, колізійні проблеми зобов'язального права, де­ліктних зобов'язань, права власності та інших речових прав, питання позовної давності. В законах про міжнародне при­ватне право знайшли відображення колізійні норми щодо шлюбно-сімейних відносин, спадкового права, проблеми тру­дового права. Отже, закони про міжнародне приватне право європейських та інших держав, що сприйняли континен­тальні кодифікаційні традиції, дають комплексне розв'язан­ня вузлових колізійних проблем, що виникають у цивілістичних відносинах, ускладнених іноземним елементом