- •1. Суб'єкти римського приватного права
- •4. Система римського приватного права
- •5, 12, 15, 26, 77 - Все по кодексу юстиніана
- •6. Види консенсуальних контрактів
- •8 Умови дійсності договору.
- •9. Поняття джерел римського приватного права
- •10. Ознаки юридичної особи
- •11. Вербальні та літеральні контракти
- •13. Конкубінат, контуберніум
- •14. Система цивільного процесу
- •16.Поняття володіння.
- •17.Іпотека.
- •18.Поняття цивільної правоздатності.
- •19.Особливості екстраординарного процесу.
- •20.Поняття та види зобов'язань.
- •21.Наслідки невиконання зобов'язань.
- •23.Поняття цивільної дієздатності.
- •25.Фідуціарна угода.
- •27.Легати та фідеїкоміси.
- •Vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.
- •28.Часткова дієздатність.
- •29.Особливі засоби преторського зачисту.
- •30.Спільна власність.
- •32.Засоби забезпечення зобов'язань.
- •33.Види реальних контрактів.
- •34.Предмет римського права.
- •35.Обмежена дієздатність.
- •36.Поняття позову.
- •39.Підстави виникнення зобов'язань.
- •40.Відмінність едиктів магістрів від едиктів імператора.
- •41.Види позовів
- •42.Поняття юридичної особи
- •43.Джерела пізнання римського приватного права.
- •44.Поняття сімї
- •45.Рабський пекулій
- •48.Відмінність реальних контрактів від консенсуальних
- •49.Батьківська влада
- •50.Суперфіцій
- •51Спадкування за законом
- •53.Сервітути
- •54.Система прав на чужі речі.
- •57.Відмінність речового права від зобовязального права.
- •58.Учасники і сторони процесу
- •59.Петіторний захист
- •60.Підстави припинення шлюбу
- •61. Посесорний захист
- •62.Умови вступу у шлюб
- •63.Набуття та припинення права власності.
- •64.Поняття спадкування.
- •65.Правовий статус жінки в Римі
- •66.Види володіння
- •67.Рецепція римського приватного права.
- •68.Поняття особи та суб'єкта права
- •69.Застава
- •70.Система римського права.
- •71. Поняття правосуб'єктності
- •72.Поняття делікту
- •74.Поняття квазідоговору
- •75.Спадкування за заповітом
- •76.Стипуляція
- •82.Підстави виникнення зобовёязань
- •84.Поняття і види шлюбу
- •88.Сторони в зобов'язанні.Можливість їх заміни.
- •89.Позовна давність.
- •90.Поняття і зміст права власності.
9. Поняття джерел римського приватного права
Право як воля рабовласницького стану знаходить свій об'єктивний вираз і стає державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора набуває значення закону лише за умови, коли вона виражена від імені держави та визнана загальнообов'язковою. Форми виразу волі рабовласницького стану в Стародавньому Римі протягом всієї історії римської рабовласницької держави змінювалися відповідно до соціально-економічних відносин і державного ладу Риму. В царський період основною формою права був звичай.
Звичай — це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом гриватого часу. Він був основною формою регулювання поведінки в додержавному суспільстві за умов родового ладу. Дотримання звичаїв забезпечувалось засобами громадського впливу на порушника. Звичай стає джерелом права за виникнення держави і її поділом суспільства на певні стани.В період республіки спочатку загальновизнаною формою права були постанови народних зборів, а потім едикти преторів та інших магістратів (преторське право).
Постанови народних зборів. Народні збори Стародавнього Риму вважались найвищим державним орга¬ном. Вони приймали чи відміняли закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядала апеляції і протести на рішення судових органів. Народні збори обирали всіх посадових осіб, в руках яких знаходилась виконавча влада.У Римі було три види народних зборів: куріатні, центуріатні і трибутні коміції.
Едикти магістратів. Преторське право. Те чи інше відношення до правотворчої діяльності мали едикти консулів, преторів, курульних едилів, правителів провінцій та інших магістратів. Однак найбільше проявилась правотворча діяльність преторів (як міського, так і перегрінського). Посада претора була введена в 366 р. до н.е. З 247 р. до н.е. почали обирати двох преторів: міського і перегрінського. Із збільшенням території Риму кількість преторів зростала і за часів Цезаря досягла 16. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутністю вони виконували обов'язки останніх. Поступово в їх руках зосереджується судова влада і відповідно змінюються їхні функції. Міський претор здійснює правосуддя в Римі, перегрінський вирішує майнові спори, що виникали між перегрінами або перегрінами з одного боку і римськими громадянами — з другого.Посада претора була дуже почесною.Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, яка дістала назву преторського права.
За часів принципату основною формою виразу волі рабовласників були постанови сенату — сенатус-консульти, тоді ж дістає визнання діяльність юристів.
Постанови сенату — сенатус-консульти.В період принципату вища державна, в гому числі і законодавча, влада формально належала сенату. Принцепси ще не наважувалися проголошувати себе абсолютними монархамини виголошували свою волю у формі постанов сенату. Формально сенат стає єдиним законодавчим органом. Аби воля принцепса набула значення закону, її вносили у вигляді проекту до сенату, а потім вона отримувала формальне затвердження. Сенат вибирав магістратів, навіть самого принцепса, проте це обрання носило чисто формальний характер, оскільки титул принцепса став успадковуваним. На той час сенат зберігав судову та адміністративну владу, однак його повноваження все більше обмежувалися.
Діяльність юристів. За найдавніших часів юристами були жерці — служителі храмів (понтифіки). Вони складали замкнуту касту, юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Юристи відносилися до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в основному посідали високе службове становище. Свої консультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у вигляді порад, як належить поступити в тих чи інших спірних ситуаціях.
Під час пізньої імперії (домінат) право виражається в формі волі імператорів — імператорських конституцій. Постанови (установлення) імператора дістали назву конституцій від римського слова "установляю".
Ще за часів принципату приймались конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати.