32.Засоби забезпечення зобов'язань.

Римські юристи розробили досить широку систему правових засобів забезпечення виконання зобов'язань,серед яких найголовніші:застава,завдаток,неустойка,інтерцесія.

Застава — право на чужу річ.

Завдаток— грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні — кредитору (продавцю) в момені укладення договору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання. При забезпеченні зобов'язання за завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням.

Неустойка — визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка. У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або виконання зобов'язання, або виплати неустойки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неустойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

Інтерцесія - договір між кредитором певної особи і третьою особою, яка приймала на себе борг іншої.

33.Види реальних контрактів.

Реальні контракти — це угоди, які виникали з моменту фактичної передачі речі. До них належать: позика; позичка; поклажа; договір застави.

Позика (mutuum) — реальний договір, що виникає внаслідок передачі однією особою (позикодавецем) речей, що визначені родовими ознаками, іншій особі (позичальнику) у власність із зобов'язанням повернути їй речі в тій же кількості і такого ж роду та якості в установлений строк або до вимоги.

Позичка (commodatum) — це реальний договір, за яким одна особа (комодант) передає іншій особі (комодатарію) певну річ у тимчасове безоплатне користування.

Поклажа (depositum), тобто передача на збереження — це реальний договір, за яким одна особа (поклажодавець, депонент) віддає іншій (поклажоємцю, депозитарію) на безоплатне зберігання яку-небудь рухому річ з правом повернення за першою вимогою.

Договір застави (contractus pigne raticius) — реальний договір, за яким одна особа (заставодавець) передає іншій (заставоутримувачу) річ для забезпечення боргу, але з умовою, що заставоутримувач поверне ту ж саму річ в момент сплати боргу або припинення застави. Якщо від продажу речі вторговано суму, яка перевищує борг, то надлишок заставоутримувач зобов'язаний повернути боржникові.

34.Предмет римського права.

Предметом вивчення курсу "Римське приватне право" є система правових норм стародавнього Риму, яка регулювала суспільні відносини між приватними особами, а саме:

-сукупність особистих прав, правове становище суб'єктів у майнових відносинах, можливість суб'єктів здійснювати угоди майнового характеру;

-питання правового захисту приватних прав;

-шлюбно-сімейні відносини;

-відносини, пов'язані з власністю та іншими правами на речі;

-зобов'язання суб'єктів, які виникають з різних підстав:договорів, правопорушень, нібито з договорів, нібито з правопорушень;

-коло питань, які виникають з приводу спадкування майна померлих.