64.Поняття спадкування.

Спадкування (hereditos) — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.

Спадщина (hereditas) — це сукупність прав і обов'язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Спадкодавець (defunctus) — особа, після смерті якої залишилося майно. Ним може бути лише фізична особа. Юридична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Спадкоємець (heres) — особа, до якої переходить у встановленому порядку майно померлого. Ним може бути як фізична, так і юридична особа.

65.Правовий статус жінки в Римі

У римському праві обмежено правоздатними і дієздатними були жінки. У республіканський період жінки перебували під опікою домовласника, чоловіка, найближчого родича.

Опіка над жінками встановлювалася постійно і не залежала від настання повноліття. Обов'язковість наявності опікуна при жінці визначалася, по-перше, загальним обмеженим публічно-правовим статусом осіб жіночої статі незалежно навіть від їх станового положення, по-друге, вважалася необхідною «в силу властивого жінці легковажності». Опікун зобов'язаний був бути і при заміжньої, і при незаміжньою жінці, але його призначення здійснювалося в другому випадку за особистим бажанням жінки. Опікун не мав прав ні щодо особистості жінки, ні над її майном, але брати участь тільки в здійсненні тих юридичних дій, які потребували гарантії і в його затвердження за законами. Жінки не могли займати громадських посад, не могли бути ні опікунами, піклувальниками ні. Але, у свою чергу, користувалися поруч традиційних правових привілеїв через «нерозумність підлоги»: вони могли посилатися на незнання законів, їм заборонялось відповідальність за чужі борги. У цих других ситуаціях, коли вони були потрібні але умовам цивільного обороту, і необхідно було участь і гарантія опікуна.

Вже до кінця класичного періоду жінки, що не перебувають під владою чоловіка або батька, отримали право самостійно розпоряджатися своїм майном. Вони, однак, не мали права брати на себе відповідальність по чужих боргах.

66.Види володіння

Володіння річчю - це панування над річчю.Види володіння. Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізйяли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належать, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є законним володільцем. До законних володільців прирівнювалися і похідні володільці.

Володільці, які фактично панували над річчю з наміром ставитися до неї як до своєї, проте не мали права володіти, визнавалися незаконними володільцями.

Незаконне володіння, у свою чергу, може бути двох видів: а) незаконне добросовісне; б) незаконне і недобросовісне. Добросовісне володіння грунтується на помилковій думці володільця в тому, що він справді має право володіти даною річчю. Наприклад, володілець не знає і не може знати, що він не має права володіти річчю, яку купив на ринку у злодія. Недобросовісному володільцеві, навпаки, добре відомо, що він не має права володіти річчю, але він володіє і ставиться до неї як до своєї. Прикладом недобросовісного володіння може служити володіння річчю злодія.

Різниця між добросовісним і недобросовісним володільцями мала значення у ряді правовідносин. Зокрема, тільки добросовісний володілець міг набути за давністю володіння право власності; у випадках, коли власник подав позов про повернення речі від фактичного володільця, недобросовісний володілець речі суворіше відповідав за збереження речі, за плоди від неї і прибутки, ніж добросовісний. Наприклад, добросовісний володілець зобов'язаний був по-вернути всі наявні плоди на момент пред'явлення позову і повертав одержані прибутки тільки після подання позову; недобросовісний зобов'язаний був повернути одержані прибутки, а також відповідав за ті, які він міг би одержати, але не одержав через недбале використання речі.