25.Фідуціарна угода.

фідуціарна угода- (лат. - такий, що укладається на віру, від — акт, що грунтується на довір'ї, впевненість, надійність) — одна з форм застави за римським правом, її сутність полягала в тому, що боржник (заставодавець, фідуціант) передавав кредитору (заставодержателю, фідуціарію) замість одержаних у позику грошей яку-небудь річ (предмет застави) у власність. Якщо боржник не міг у зазначений строк погасити борг, то предмет залишався у власності кредитора. При виплаті боргу в строк обов'язок кредитора повернути заставу боржнику був лише моральним, оскільки згідно з умовами договору кредитор ставав власником застави з усіма наслідками, що з цього випливали. Повернення застави при виконанні у строк зобов'язання боржником було справою сумління кредитора. Звідси і назва цієї форми застави — угода з кредитором, яка спирається на довіру останньому. Така форма застави була досить обтяжлива для боржника, адже він втрачав право власності на предмет застави. Тому кабальні умови не могли сприяти її розвитку. Претор, практика почала шукати шляхи вдосконалення застави. Претори стали надавати заставодавцям право порушувати позови проти недобросовісних кредиторів. Якщо заставодавець вигравав позов проти заставодержателя, то останній піддавався інфамії.

27.Легати та фідеїкоміси.

Першою історичною формою відписів були легати. За цивільним правом легати не відділялися від заповіту і могли бути зроблені тільки у заповіті.

За своєю формою і за своїми діями усі легати цивільного права поділялися на чотири види.

-легат віндикаційний. Звичайно цей легат встановлювався за допомогою слів і містив розпорядження про передачу певної речі або сервітуту. Особа-легатарій

одержувала річ під час прийняття спадкоємцем спадщини або право на сервітут і могла у випадку затримки пред'явити тут же віндикаційний позов, від

чого сам легат дістав свою назву.

-легат дамнаційний. За цим легатом легатарію надавалося тільки право вимагати від спадкоємця виконання волі спадкодавця (наприклад, купити якусь цінну

річ за певну суму і передати іншому). Для захисту свого права легатарій мав тільки особистий позов до спадкоємця.

-легат престаційний. Самими римськими юристами цей легат трактувався по-різному. Сабініанці вважали, що за цим легатом одному з декількох спадкоємців

давалася певна річ додатково до спадкової частки. Прокульянці, навпаки, вважали, що цей легат є лише різновидом першого легату, тобто legatum per

Vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.

Legatum sinendi modo - легат неперешкоджаючий. За цим легатом спадкоємець зобов'язувався тільки дозволити (не перешкоджати) легатарію взяти

відписану йому річ. Цей легат є певним різновидом другого легату.

Слід зазначити, що легати, як і заповіти, підлягали суворому формалізму. Найменша помилка у виборі належної форми легату призводила до його недійсності.

фідєїкоміси. Зародком цієї форми відписів стали різноманітні неформальні, словесні або письмові прохання особи, яка помирає, до спадкоємця передати щось іншій особі. Таке прохання з юридичного погляду для спадкоємця було зовсім не обов'язковим, а лише справою його совісті,однак уже з часів Августа імператори стали доручати магістратам, а згодом і фідеїскомісним преторам стежити за тим, щоб такі фідєїкоміси були виконані.

На відміну від легатів фідеїкоміс міг бути покладений не тільки на спадкоємця за заповітом, але й за законом. Фідеїкоміс міг бути зроблений до і після заповіту у вигляді доповнення до нього. Спочатку не вимагалося для його виконання будь-яких формальностей. Але, як правило, фідєїкоміси складалися у письмовій формі на ім'я спадкоємця.З появою фідеїкомісів стало можливим відписувати всю спадщину. У такому випадку постає універсальний фідеїкоміс.

Фідеїкоміарій мав зобов'язальне право вимагати від спадкоємця видачі спадщини, хоч останній залишався спадквємцем, і, отже, ніс відповідальність за борги спадкодавця.