- •1. Суб'єкти римського приватного права
- •4. Система римського приватного права
- •5, 12, 15, 26, 77 - Все по кодексу юстиніана
- •6. Види консенсуальних контрактів
- •8 Умови дійсності договору.
- •9. Поняття джерел римського приватного права
- •10. Ознаки юридичної особи
- •11. Вербальні та літеральні контракти
- •13. Конкубінат, контуберніум
- •14. Система цивільного процесу
- •16.Поняття володіння.
- •17.Іпотека.
- •18.Поняття цивільної правоздатності.
- •19.Особливості екстраординарного процесу.
- •20.Поняття та види зобов'язань.
- •21.Наслідки невиконання зобов'язань.
- •23.Поняття цивільної дієздатності.
- •25.Фідуціарна угода.
- •27.Легати та фідеїкоміси.
- •Vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.
- •28.Часткова дієздатність.
- •29.Особливі засоби преторського зачисту.
- •30.Спільна власність.
- •32.Засоби забезпечення зобов'язань.
- •33.Види реальних контрактів.
- •34.Предмет римського права.
- •35.Обмежена дієздатність.
- •36.Поняття позову.
- •39.Підстави виникнення зобов'язань.
- •40.Відмінність едиктів магістрів від едиктів імператора.
- •41.Види позовів
- •42.Поняття юридичної особи
- •43.Джерела пізнання римського приватного права.
- •44.Поняття сімї
- •45.Рабський пекулій
- •48.Відмінність реальних контрактів від консенсуальних
- •49.Батьківська влада
- •50.Суперфіцій
- •51Спадкування за законом
- •53.Сервітути
- •54.Система прав на чужі речі.
- •57.Відмінність речового права від зобовязального права.
- •58.Учасники і сторони процесу
- •59.Петіторний захист
- •60.Підстави припинення шлюбу
- •61. Посесорний захист
- •62.Умови вступу у шлюб
- •63.Набуття та припинення права власності.
- •64.Поняття спадкування.
- •65.Правовий статус жінки в Римі
- •66.Види володіння
- •67.Рецепція римського приватного права.
- •68.Поняття особи та суб'єкта права
- •69.Застава
- •70.Система римського права.
- •71. Поняття правосуб'єктності
- •72.Поняття делікту
- •74.Поняття квазідоговору
- •75.Спадкування за заповітом
- •76.Стипуляція
- •82.Підстави виникнення зобовёязань
- •84.Поняття і види шлюбу
- •88.Сторони в зобов'язанні.Можливість їх заміни.
- •89.Позовна давність.
- •90.Поняття і зміст права власності.
69.Застава
До реальної групи контрактів римське приватне право відно сило чотири контракти: позику, позичку, схов, заставу.Договір застави укладався у випадках, коли застава супроводжувалася передачею речі заставодержцю. Ранні форми римської застави — фідуціарна угода і ручний заклад — полягали саме в передачі предмета застави іншій стороні. Тоді заставне право на річ боржника встановлювалося засобом договору застави, що визначав правове положення сторін.
Заставне право.Одним із різновидів прав на чужі речі було заставне право, що виникло в ранній республіканський період.
Заставне право встановлювалося передачею боржником-заставодавцем заздалегідь обумовленої речі (предмета застави) кредитору-заставодержцю. Зміст цього права мав такі правомочності:
1. У разі невиконання боржником в установлений догово-ром строк основного зобов'язання, забезпеченого заставою, кредитор одержував право звернути стягнення (продажу) на заздалегідь обумовлену річ або сукупність речей.
2. Право продажу застави в разі невиконання боржником зобов'язання зберігалося за кредитором і у випадку зміни власника предмета застави, незалежно від того, де і в кого знаходилася заставна річ. Право кредитора на заставну річ мало речовий характер. Він міг скористатися ним у будь-якому випадку. Тому якщо боржник, передбачаючи неможливість виконання зобов'язання, продавав заставлену річ, це не ускладнювало становища кредитора, оскільки він мав право звернути стягнення на цю річ незалежно від місця її знаходження.
3. Право застави сильніше від інших вимог, тобто вимога, забезпечена заставою, задовольнялась передусім і в повному обсязі, а з іншого майна, що залишилось, задовольнялися всі інші вимоги.
Отже, заставне право — це право кредитора в разі невиконання боржником зобов 'язання звернути стягнення на раніше визначену річ, незалежно від того, у кого вона знаходиться. Воно переважає інші вимоги.
Римське заставне право пройшло довгий шлях свого розвитку. Відомі три форми застави: фідуціарна угода, ручна застава та іпотека.
Фідуціарна угода — найбільш рання форма застави. Вона полягала в тому, що боржник передавав кредитору (заставодержцю) замість одержаних в позику грошей будь-яку річ (предмет застави) у власність.
Виникла нова форма, за якою застава передавалась заставодержцю (кредитору) не у власність, а лише у володіння — ручний заклад. Він швидко поширюється, замінюючи фідуціарну угоду. При ручному закладі власником застави лишався заставодавець (боржник), і якщо він виконував своє зобов'язання, то заставодержець (кредитор) юридичне був зобов'язаний повернути заставу її власникові, тобто боржнику. Заставодержець для захисту своїх інтересів мав володільницький інтердикт.
Виникла іпотека — одна з форм заставного права, яка була досконаліша, ніж попередні. Вона на багато віків пережила своїх творців.
Іпотека полягала в тому, що заставодавець взагалі не передавав заставодержцю предмета застави (сторони при цьому зберігали свої старі назви). Боржник — заставодавець зберігав за собою можливість володіти, користуватися, вилучати з речі доходи й під час застави. Це давало йому змогу швидше погасити свої борги, тобто полегшувало його економічне становище.