82.Підстави виникнення зобовёязань

Підстави виникнення зобов'язання виникали з юридичних фактів. Факт (factum — зроблене) означає дійсну, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення делікту, укладення шлюбу, прогулянку тощо. Факти, що мають правове значення називаються юридичними.Юридичні факти поділяються на події та дії.Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями. Дії — це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний або правомірний характер. Неправомірні дії поділяють на три види: а) приватні порушення; б) проступки; в) злочини. Перші порушують норми права, другі відповідають їм. Приватне правопорушення, яке порушує договір, називається договірним приватним правопорушенням.

84.Поняття і види шлюбу

Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права.два види шлюбу: законний римський шлюб (matrimonium justum) і шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права укладати римський законний шлюб. Римський законний шлюб, в свою чергу, історично поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади(sine manu).Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права, допускався тільки між римськими громадянами, що мали jus conubii. Шлюби між римськими громадянами і перегрінами заборонялися.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли укласти законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат

шлюб з чоловічою владою — cum manu. За цим шлюбом жінка підпадала в повну залежність чоловіка чи pater familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона займала становище дочки батьків свого чоловіка, абсолютно позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими близькими родичами. Влада чоловіка фактично була необмеженою.

шлюб без чоловічої влади sine manu - Дружина набуває певних прав на сімейне майно і водночас певну особисту незалежність від чоловіка.

Дружина виходить з-під необмеженої влади pater familias, а також свого чоловіка й формально стає незалежною особою. Такий шлюб істотно відрізнявся від шлюбу з владою чоловіка. Вони по-різному укладалися і припинялися.

Укладення шлюбу з чоловічою владою зводилось до встановлення manus (руки) над жінкою. За цим шлюбом влада могла бути встановлена одним з трьох способів: а) здійсненням певних релігійних обрядів; б) шляхом манципації; в) внаслідок набувальної давності.

Умови укладення шлюбу були такі:

а)угода між тими, що укладали шлюб, та згода на шлюб pater familias, відмову в якій за законом Юлія (4 р. н. е.) можна було оскаржити магістрату. Згода батька сімейства на шлюб була непотрібна, якщо він перебуває у полоні або без¬вісно відсутній (Д. 23.2.10);

б)досягнення шлюбного віку: 12 років — дівчатка, 14 — хлопчики (Д. 23.2.4);

в)наявність права брати римський шлюб (jus conubii) як необхідний елемент цивільної правоздатності, без якого неможливо було вступити до шлюбу.

г)відсутність нерозірваного шлюбу в нареченого чи нареченої на момент укладення нового шлюбу

д)відсутність інших перешкод до укладення шлюбу, передбачених законом (спорідненості: по прямій лінії — будь-якого, по боковій — між дядьком та племінницею; свояцтва — по прямій лінії, а за християнських імператорів — і по боковій; відносин опіки; іншої залежності

Шлюб припинявся:смертю одного з подружжя; відпадінням якоїсь з умов його існування, в тому числі, якщо наставало capitis deminutio(зміни в статусі); за бажанням чоловіка або дружини або їхньою взаємною згодою на припинення шлюбу.

85.позадоговірні зобов'язання

Позадоговірні зобов'язання є 3 видів : зобов'язання з квазідоговору(1), з делікту(2) і з квазіделікту(3).

1) Назва «зобов'язання ніби з договорів» підкреслює те, що вони виникали не із контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи.Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною.

До зобов'язань ніби з договору римське право відносило: а)зобов'язання з ведення чужих справ без доручення;б)зобов'язання з безпідставного збагачення, а саме: помилковий платіж; майнове надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення недобросовісно одержаного.

Ведення чужих справ без доручення (negatiorum gestio) — це правовідносини, які виникають внаслідок того, що одна сторона (гестор) виявляє турботу про майновий інтерес другої особи (dominus, господаря) без спеціального на те до¬ручення

ознаки:Фактичне ведення чужої справи «без доручення».

Турбота про чужу справу, чуже майно повинна мати доцільний, господарсько виправданий характер. Гестор при цьому повинен виходити із припущення, що господар схвалить його дії.Витрати гестора, пов'язані з цим, підлягають відшкодуванню. Його турботи з ведення справи не можна розглядати як бажання обдарувати господаря.Зобов'язання із ведення чужої справи виникає тоді, коли гестор здійснює дії з особистих міркувань, а не на підставі договору чи закону.Вкладена праця з ведення чужої справи оплаті не підлягала. Природа цього положення така сама, як і в договорі доручення

Б. Зобов'язання з безпідставного збагачення.

В основі виникнення зазначених зобов'язань лежать, врешті-решт, дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснення неправомірні, або через помилку, або через інші чинники.Зобов'язання із безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Позов про повернення незаборгованого (condictio indebiti).Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових відстав

Позов про повернення майнового подання, мету якого не досягнуто (condictio causa data causa non datorum). Квазіконтрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною метою, якої не було досягнуто, зобов'язана повернути його тому, від кого це майно одержано.

Позов про повернення краденого (condictio ex causa furti- va). Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власником краденої речі, проти нього завжди можна було застосувати віндикацію — позов про повернення власником своєї речі з незаконного володіння злодія.

Позов про повернення одержаного несправедливо чи за неправильною підставою (condicio ex causa injusta). Такий позов почали називати кондикцією із незаконної підстави і застосовувати, окрім зазначених випадків, для витребування закладеної речі після сплати боргу, забезпеченого закладом, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу

2) Цивільне правопорушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою порушник не знаходиться ні в яких договірних відносинах дістало назву позадоговірного, або деліктного.Деліктом визнавалися тільки ті правопорушення, що в законі визначалися як: а) кривда (особиста образа); б) крадіжка; в) неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.

Injuria — кривда (особиста образа), посягання на тілесну недоторканність вільної людини, що тягло відповідальність у вигляді штрафів. Посягання на честь і гідність та інші особисті нематеріальні блага вільної людини не охоплювалися поняттям кривди.

Furtum. Цей термін часто перекладають як «крадіжка». Однак поняття «furtum» не збігається з теперішнім трактуванням крадіжки. Це поняття охоплювало як крадіжку в точному значенні цього слова, так і інші суміжні посягання на чужий майновий інтерес — привласнення, розтрату, шахрайство тощо. Іншими словами, поняття furtum охоплювало низку посягань на присвоєння чужого майна.

Відповідальність при цьому визначалась залежно від характеру порушення: furtum manifestum, furtum пес manifestum. Якщо злодія спіймано на місці злочину або чужу річ в нього знайдено внаслідок спеціального урочистого обшуку, це furtum manifestum, якщо ж його затримано через певний час після крадіжки — furtum пес manifestum.

з furtum виникало два зобов'язання. Перше — на підставі кондикції із furtum, за якою злодій присуджувався до повернення речі з усім її приростом; друге — на підставі позову actio furti, за яким злодій, спійманий на місці злочину, присуджувався до сплати штрафу в розмірі чотирикратної вартості краденої речі, а злодій, не спійманий на місці злочину, — до її подвійної вартості.

Damnum injuria datum (неправомірне знищення або по- шкодясення чужого майна).

Для настання відповідальності за вбивство або поранення раба чи тварини, а також за знищення або пошкодясення чужого майна необхідні були такі умови:

1. Смерть, поранення раба чи тварини, а також пошкодження або знищення чужого мають бути вчинені corpore, тобто безпосередньо діями правопорушника

Шкода мала бути заподіяна согрогі, тобто матеріальним впливом на об'єкт посягання

Наявність вини правопорушника, нехай найлегшої. За випадкове заподіяння шкоди відповідальність не наставала. Суб'єктом відшкодування збитків був тільки власник.

3) Позадоговірні цивільні правопорушення, що тягли виникнення шкоди і не підпадали під ознаки делікту, дістали назву ніби делікти (квазіделікти). Це четверта група підстав виникнення зобов'язань.Найпоширенішими серед них були кілька недозволених дій.

-Відповідальність судді за постановлення несправедливого присуду.

-Відповідальність мешканців будинків за викинуте або вилите.

-Небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивішене, що може впасти на людей.

-Відповідальність власників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдавали шкоди майну постояльців і пасажирів

-Шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі.

86.види юридичних осіб

юридичні особи - об'єднання осіб , пов'язане з реалізацією суспільних цілей і утворене приватними особами для взаємодопомоги, визнання правоздатності за організацією, відокремленої від правоздатності фізичних осіб, які входять до її складу. Крім того, було розроблено засоби реалізації штучної дієздатності та визначено види юридичних осіб.

Для того, щоб об'єднання-корпорація могла вважатися створеною, необхідна була наявність у ній не менш трьох членів. Юридична особа (корпорація) не мала дієздатності. Для вчинення дій необхідний був законний представник — actor. Тільки він мав право виступати від імені корпорації, пред'являти позови, вчиняти угоди, причому його права були ідентичні правам приватної особи.

Припинялися об'єднання-корпорації: 1) вибуттям її членів; 2) забороною її діяльності органами державного управління або судом; 3) закінченням строку або досягненням цілей, що передбачалися при утворенні корпорації; 4) власним рішенням її членів.

Види: утворені шляхом публічного права (держава, скарбниця) і приватного права (колегії, братства,та ін.)

Держава (Populus Romanus) була головним суб'єктом політичної влади і пов'язаних з нею публічно-правових відносин. Разом з тим, вона мала свою власність ), а, отже, була суб'єктом майнових правовідносин, які могла реалізовувати незалежно від здійснення громадянами їхніх приватних прав. державна скарбниця не вважалася самостійним суб'єктом права: всі суперечки приватних осіб з приводу фінансових операцій, податкових та інших зборів вирішувалися у звичайному приватноправовому порядку шляхом позовів до конкретних фізичних осіб

Громади (municipii) та подібні до них громадські об'єднання (колегії жерців, чернечі об'єднання, цехи торговців і ремісників, співтовариства відкупників чи інших підприємців) утворювалися як корпорації (collegia) публічного права, однак правоздатність їх обмежувалася в основному сферою приватного права.

Установи (храми, благодійні фонди, лікарні) визнавалися суб'єктом спеціальних майнових відносин тільки у разі їхнього визнання чи організації за допомогою спеціального акта з боку влади.