24. Принципи та методи інновац-го мен-ту.

До основних принципів, які притаманні іннов-му мен-ту, відносять:

1)Дослідницький стиль прийняття рішень. Реалізується у поєднанні власних досліджень і залучення з цією метою наукових організацій, вищих навчальних закладів, консультац.центрів. Націлений на подолання домінуючого ще на багатьох підприємствах стилю „ми все можемо самі”.

2)Творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій реалізується у використанні системного аналізу проблем, що виникають, економіко-математичного моделювання процесів прийняття рішень у кожній з функцій управління інноваціями.

3)Принцип підвищення оперативності управління інновац.розвитом реалізується в реакції інновац.управління на зміни в зовн.середовищі.

4)Принцип центральної ситуації полягає у формуванні системи факторів управління розвитком усіх систем виробництва та узгодження їх із певними цілями управління.

Методи інновац.мен-ту: 1)методи виявлення думок: інтерв’ю, анкетування, вибіркові опитування, експертиза. 2)аналітичні методи: сист.аналіз, написання сценаріїв, фунц.-вартісний аналіз, економ.аналіз. 3)методи оцінки: оцінка продукту, витрат, порога прибутковості, ризику і шансів, ефективності інновацій, наук-тех.рівня конкур-спроможності розробок, орг-тех.рівня виробництва. 4)методи генерування ідей: мозкова атака, метод 6-3-5, м-д синектики, морфологічний аналіз, ділові ігри і ситуації. 5)м-ди прийняття рішень: економ-математ.моделі, побудова дерева рішень, порівняння альтернатив. 6)м-ди прогнозування: експертні, екстраполяції, аналогії, м.Дельфі, регресивний аналіз, імітаційні моделі. 7)м-ди наочного уявлення: графічні моделі, фізичні моделі, посадові описи та інструкції. 8)м-ди аргументування: презентації, проведення переговорів.

19. Основні етапи розвитку системи державного регулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах. Особливості державного регулюванні інноваційної діяльності в Україні.

Увесь період становлення та розвитку системи держ регулюв інновац активності в розвинених країнах можна умовно розділити на 3 етапи: 1. Початковий етап (сер 40-х кін 60-х рр) охоплює 2 напрями держ політики, які між собою були недостатньо скоординовані й організаційно розділені на наук та промисловий. Перший напрям був спрямований на підтримку НДДКР у вищій школі, підготовку наук кадрів і проведення фундаментальних дослідж у держ лабораторіях. 2. Другий напрям був націлений на регулювання галузевої структури вир-ва, підтримку НДДКР підпр-в і сумісних з власним сектором досліджень. Наук-тех політика цього періоду окреслювалась обмеженим колом завдань, першими ланками інновац процесу, накопиченням знань та ресурсів, і практично не розглядались шляхи, спрямовані на практичне використання одержаних рез-тів. Починаючи з 70-х рр, увага до проблем нововведення посилилась у зв”язку з серйозними труднощами, які виникли під час промислового освоєння рез-тів наук-технолог розробок у рамках великомасштабних стратег програм атомного, авіакосічного і телекомунікаційного профілів. Саме в цей період виникло поняття інновац політики, постали питання пошуку та розроблення нових засобів стимулювання НДДКР, прискорення впровадження у вир-во одержаних рез-тів. 3. Третій етап (з 80-х до кін 90-х рр) хар-ся формуванням зак-чих основ інновац політики, її нормативної бази, яка має стратег хар-р, розширенням методів стимулюв інновац діяльності; створенням нових орг-них форм проведення сумісних міжнац наук досліджень; підвищенням мобільності наук кадрів; подальшим розвитком інф-ної технології як чинника ек зростання у 21 ст.

Особливість інновац політики Укр визначається тим, що укр ек-ка розвивалась як підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, виробляла лише 20% кінцевого продукту та була зорієнтована на обслуговування промислового вир-ва інших союзних республік. З) моменту проголошення акта про політичну незалежність перед Укр постало актуальне завдання створити власну ек сист, що має функціонувати на ринкових засадах. Важливою особливістю трансформаційного процесу перехідного пер-ду в Укр є його інверсійних хар-р (формування ринк гос-ва в умовах уже існуючого індустріального сус-ва).

Згідно ЗУ “Про основи державної політики у сфері науки і наук-тех діяльності”:

Заг мета наук-тех політики Укр - створення умов для досягнення високого рівня життя, примноженя нац багатства Укр.

Поточна мета – розроблення та реалізація концепції наук-тех розвитку

Напрями: 1)створення соц-ек, організац, правових умов для формув та ефективного використ наук-тех потенціалу; 2)розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації; 3)розроблення та реалізація довгострокових держ наук-тех програм; 4)підготовка наук кадрів, інтеграція освіти, науки і вир-ва; 5)правовий та соц захист наук і творчих працівників; 6)створ сучасної інфрастр-ри науки; 7)установлення зв”язків з іншими державами для використ досягнень вітчизняної та світової науки і техніки.

Принципи: 1)органічна єдність НТП з ек, соц, духовним розвитком сус-ва; 2)підтримка конкуренції і підприємництва в наук-тех сфері; 3)демократизація та децентралізація управл наук-тех діяльністю; 4)розвиток освіти, організація підготовки і перепідготовки необхідних кадрів; 5)рівнопраність усіх форм орг-ції наук-тех діяльності; 6)свобода поширення наук-тех інформації та пропаганда наук-тех досягнень; 7)максимальне використ можливостей світової науки та міжнародного співробітництва.

Пріоритетними напрямами прогресивних стуктурних зрушень та інноваційного оновлення в Укр є: літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування, машинобудування. В Укр є високий наук-тех потенціал визнаних у світі власних наук шкіл та унікальних технологій розроблення нових мат-лів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій, зв”язку тощо. Для збереження та примноження цього потенціалу в Укр прийнято низку нац комплексних програм.

Для Укр поки що хар-ні відсутність радикальних (базових) інновацій, незначна кількість інновац продукції принципової новизни, низька інновац активність підприємств.

Основні причини, які перешкоджають розвитку інновац процесів: 1.Відсутність цілісної кодифікованої сис-ми зак-ва. 2.Розрив між необхідним обсягом інвестиц ресурсів для інновац реструктуризації ек-ки та факт їх обсягом. 3.Вликий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність мех-мів щодо покриття та страхування цих ризиків. 4.Низький рівень підготовленості кадрів. 5.Недостатність інформації про новітні технології.

21. Джерела інноваційних ідей за П.Друкером. Характерні риси інновацій, що базуються на нових знаннях.

П.Друкер виокремлює 7 джерел інноваційних ідей: 1.Раптові події для підприємства чи галузі (несподіваний успіх або несподівана зовнішня подія, несподівана невдача). 2.Неконгруентність – невідповідність між реальністю та уявленнями про неї. 3.Нововведення, що грунтуються на потребі технологічного процесу. 4.Раптові зміни у структурі галузі або ринку. 5.Демографічні зміни. 6.Зміни у сприйманнях , настроях та ціннісних настановах. 7.Нові знання.

1)Несподіваний успіх – це не просто сприятлива можливість для нововведеня, а вона сама зумовлює необхідність цих нововведень. Несподіваний успіх вивчається з метою виявлення інноваційних можливостей за доп таких запитань: яку користь дає використання несподіваного успіху? До якого рез-ту це приведе? Що необхідно зробити, щоб перетворити успіх в інновац можливість? Як це зробити?

Несподівана невдача. Невдачі на відміну від успіху рідко проходять непомітно, їх неможливо ігнорувати, але як джерело інноваційних можливостей вони сприймаються рідко.

2)Невідповідність між реальністю та уявленням про неї. Невідповідність пов”язана з нестабільністю, коли навіть невеликі зусилля можуть спричинити перебудову не тільки галузі вир-ва, а й усієї соц-ек стр-ри. Проте невідповідність не виявляється кількісно – це якісний показник. Види невідповідностей: 1)невідп між ек реаліями сус-ва; 2)невідп між реальним становищем у галузі та планами п-ва; 3)невідп між орієнтацією галузі та цінностями споживачів її продукції; 4)внутрішня невідп у ритмі або логіці технолог процесів.

3)Нововведення, що грунтуються на потребі технологічного процесу. Причиною нововведення є необхідність удосконалення вже існуючого технолог процесу. Необхідні умови: 1)автономний технолог процес; 2)одна “слабка”, або “відсутня” ланка в ньому; 3)чітке визначення цілі; 4)широке розуміння користі інновац пошуку; 5)наявність необхідних нових знань і можливостей їх застосування, творчість.

4)Раптові зміни у структурі галузі або ринку. Інколи в ринк чи галуз стр-рах провідні вир-ки залишають без уваги швидко зростаючі сегменти ринку. Тому інновац націлені компанії одержують широке поле діяльності. Слід зважати на такі ознаки майбутніх змін у галузевій структурі: 1)швидке зростання галузі; 2)тоді, коли швидко зростаюча галузь подвоює свої потужності, вона вже, як правило, втрачає здібність адекватно оцінювати ситуацію на ринку; 3)зближення технологій, які раніше вважалися цілком самостійними (телефон+ЕОМ); 4)інтенсивно змінюється напрям діяльності.

5)Демографічні зміни. Демографічні зміни створюють нові сегменти ринку, що одночасно стимулює і визначає інноваційну діяльність підприємств.

6)Зміни у сприйманнях , настроях та ціннісних настановах. Ці поняття фіксують позитивне або негативне сприймання як окремими людьми, соц групами, так і сус-вом у цілому будь-якого об’єкта чи явища, які тісно пов’язані з потребами, змінами стилю життя, типу культури та світогляду людей.

7)Нові знання. Нововведення, які ґрунтуються на нових знаннях, мають певні особливості. Як правило вони вирізняються довготривалістю визрівання, великим розривом у часі між появою нового знання і його доведенням до рівня технологічного використання.

Часовий розрив між новими знаннями і нововведеннями, на цих знаннях на думку Друкера, внутрішньо властиві природі знань. Водночас зовнішні кризові явища здатні скоротити період реалізації нових знань у створенні нововведень. Наступною характерною рисою таких інновац є те, що вони, як правило, будуються на конвергенції декількох видів знань (поки не з’єднаються воєдино всі необхідні знання, тобто наук-тех досягнення, потреби часу, можливість використання знань – інновації неможливі).

22.Економічний, правовийта організаційний механізм реалізації державної інноваційної політики

Правовий механізм. Закони є правовим фундаментом розвитку інноваційного бізнесу в будь-якій країні. Кожна держава по-своєму комбінує таку їх кількість, щоб забезпечити інноваційну діяльність на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців. Це закони про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестівське законодавство, пільгові кредити, закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

В Україні основним законодавчим актом, що регулює інноваційну діяльність є Закон України «Про інновацій діяльність» 2002 р, а також програми уряду.

Економічний механізм. Являє собою сукупність методів державного стимулювання, зокрема бюджетного фінансування. Фундаментальні дослідження в усіх розвинених країнах світу здійснюються, головним чином (на 80 %) за рахунок держави. Однак з просуванням НДДКР до завершення все більша їх частина переноситься у приватний сектор і фірми починають брати дедалі більшу участь у його фінансуванні.

Організаційний механізм. Передбачає створення необхідних соціально-економічних умов для розвитку інноваційного підприємництва. Головне в цьому напрямі – створення відповідних господарських структур, які й будуть реалізовувати принципи державної інноваційної політики. Це технополіси, технопарки, бізнес-інкубатори, стратегічні альянси, венчурні фірми тощо.

23. Сутність, цілі та задачі інноваційного менеджменту.

З позицій підприємства (корпорації) механізм управління інновац діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за доп використання конкретних ресурсів або потенціалів під-ва. Таким чином, ІМ – це сукупність ек, мотив-них, правових засобів, методів і форм управління інновац діяльністю конкретного об”єкта управління з метою одержання найоптимальнішим шляхом ек-них рез-тів цієї діяльності.

Цілі ІМ: 1)забезпечення довгострокового функціонування інноваційного процесу на основі ефективної орг-ції всіх його складових елементів і систем; 2)ствогрення конкурентоспроможної інновац продукції, технологій найбільш ефективним і оптимальним шляхом.

Завдання ІМ: 1.Вироблення стратегічної інноваційної політики і мех-мів її здійснення. 2.Формування стратегічних, довго- і короткострок цілей інновац діяльності. 3.Розроблення планів, програм, проектів та їх виконання. 4.Створення організац-вир-чої стр-ри і стр-ри управління інновац діяльністю. 5.Планування орг-ції процесів розроблення інновацій. 6.Спостереження (к-ль) за виконанням етапів, стадій інновац процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності. 7.Підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелект-ї праці. 8.Календарне планування роботи і к-ль її виконання. 9.Комплексне формування та використання інновац потенціалу під-ва. 10.Організація і кооперація інновац програм, прискорення їх розроблення. 11.Створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інновац проблем. 12.Спостереження й оцінка світових тенденцій наук-тех розвитку.