44.Основні принципи стратегічного планування інноваційної діяльності.

Стратегіч­не планування являє собою відносно самостійну підсистему, яка охоплює сукупність спеціальних інструментів, правил, структурних органів, інформаційних потоків і процесів, спря­мованих на підготовку і виконання планів. Стратегічне планування — це управлінський процес створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенціальними можливостями і шансами у сфері маркетингу. Процес стратегічного планування спирається на результати виконання попередніх стадій інноваційного мене­джменту — аналізу та прогнозування інноваційного розвитку підприємства.

Основними принципами стратегічного планування є:

1. Єдність науково-технічних, соціальних і економічних за­вдань розвитку, тобто забезпечення гармонії, скоординованості науково-технічного, виробничого, економічного та соціального напрямів розвитку організації. Цей принцип реалізується у складі цільових параметрів планування інноваційної діяльності, видах планів, критеріях оцінки результатів.

2. Наукове обґрунтування й оптимальність планових рішень. Цей принцип базується на врахуванні законів і тенденції еконо-міко-інноваційного розвитку та конкретних, специфічних умов підприємства.

3. Домінування стратегічних аспектів, комплексності, неперерв­ності, гнучкості та еластичності. Принцип домінування стратегіч­них аспектів у плануванні визначається довгостроковим характе­ром результатів, тривалим циклом здійснення інновацій, їх жит­тєвим циклом. Комплексність забезпечує єдність стадій і етапів інноваційних процесів, усіх сфер і напрямів інноваційної діяль­ності.

4. Бюджетне збалансування. реалізується через розробку в усіх сферах і на всіх рівнях підпр-ва матер., трудових, фін., енерг. та ін. видів балан­сів, що підвищує ступінь реальності планів і рівень їх забезпече­ності шляхом розподілу обмежених ресурсів різним виконавцям відповідно до встановлених завдань.

5. Неперервність планування. Цей принцип реалізується через послідовність і взаємозв'язок планів різної довготривалості та здійснення планових розрахунків з урахуванням змін умов і від­хилень, що виникають.

Ці принципи є методологічною основою формування системи планування інноваційної діяльності і застосовуються в процесі стратегічного планування, розробки планів в організації.

45.Порівняльна характеристика “технопарку” і “технополісу”

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, екс­периментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих універ­ситетів з розвиненою інфраструктурою.

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіаль­ного зближення між необхідною для наукових досліджень мате­ріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного про­цесу.

Основні переваги науково-технічних парків: *інтеграція різних стадій інноваційного процесу; *промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок; *скорочуються терміни впровадження та поширення ново­введень (новинок); *спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу; *створюються умови та можливості для створення нових ви­дів бізнесу, виробництва, відкриттів; *виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій; *студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

На відміну від технопарків, технополіси — це міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкрет­ного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс— це цілісний науково-виробничий ком­плекс, створений на базі окремого міста.. Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості при­родних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення струк­тур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії ін­телектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані.

Вони сприяють: *підвищенню інн.активності; *формуванню інн. інфрастр-ри; *прискор. комерціалізації новацій; *структурній перебудові виробництва; *створенню нових робочих місць; *удосконаленню механізмів інн.діяльності; *підсиленню наукоємності розвитку промисловості; *підвищенню професіоналізму кадрів; *підвищенню інн. економіки.