- •Дати характеристику морфо-фізіологічним пристосування птахів до польоту.
- •2. Особливості розмноження птахів.
- •3. Характеристика екологічної групи чагарниково-лісових птахів.
- •4. Характеристика екологічної групи водяних птахів.
- •5. Характеристика екологічної групи хижих птахів.
- •6. Сезонні міграції птахів, їх значення.
- •7. Характеристика польоту птахів як локомоторної функції.
- •8. Характеристика шкіри ссавців та її похідних.
- •9. Особливості будови і функції системи травлення жуйних ссавців.
- •10. Характеристика підкласу сумчастих, їх розмноження.
- •11. Характеристика підкласу яйцекладних ссавців, їх розмноження.
- •12. Характеристика ряду ластоногих, їх розмноження.
- •13. Характеристика ряду китоподібних, їх особливості фізіології та розмноження.
- •14. Характеристика екологічної групи наземних ссавців, підгрупи мешканців відкритих просторів.
- •15. Характеристика екологічної групи підземних ссавців.
- •16. Дати порівняльну характеристику будови шкіряних покровів амфібій, рептилій і ссавців.
- •17. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи рептилій і ссавців.
- •18. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи риб і амфібій.
- •19. Дати порівняльну характеристику будови дихальної системи рептилій і птахів.
- •20. Дати порівняльну характеристику будови видільної системи амфібій і рептилій.
- •22. Екологія і систематика плазунів: Ряд Крокодили, Ряд Черепахи – поширення, вимоги до середовища, особливості здобування їжі, розмноження на прикладі представників.
- •23. Тип Членистоногі (Arthropoda). Клас Павукоподібні. Особливості зовнішньої та внутрішньої морфології. Фізіологія та розвиток. Значення у житті людини.
- •24. Тип Молюски (Mollusca). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •25. Тип Голкошкірі (Echinodermata). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •26. Гідробіологія як наука. Предмет, метод і задачі гідробіології. Історія виникнення і розвитку гідробіології. Місця мешкання гідробіонтів. Методика гідробіологічних досліджень.
- •27. Рух гідробіонтів. Сприйняття середовища та орієнтація руху. Активні рухи гідробіонтів. Пасивні рухи гідробіонтів.
- •28. Автотрофне живлення гідробіонтів. Фотосинтез. Хемосинтез. Мінеральне живлення автотрофних організмів.
- •29. Гетеротрофне живлення гідробіонтів. Форми живлення та їжа гетеротрофних гідробіонтів.
- •30. Дихання гідробіонтів. Адаптація гідробіонтів до газообміну.
- •31. Загальна характеристика типу «Молюски». Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Черевоногі молюски (Gastropoda). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •32. Підтип Боконервні (Amphineura). Клас Панцирні, або Хітони (Loricata, Polyplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •33. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Моноплакофори (Monoplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •35. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Головоногі (Cephalopoda). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •Клітина та її морфологія. Клітинна оболонка
- •Мембранні органели загального призначення: мітохондрії, лізосоми, пероксісоми, епс, комплекс Гольджи.
- •3. Немембранні органели загального призначення: рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, клітинний центр.
- •Включення цитоплазми: жирові, глікогенові, пігментові, секреторні, білкові.
- •Ядро клітини: оболонка, каріоплазма, ядерце, хроматин.
- •Поділ клітини. Фази клітинного циклу. Хромосоми.
- •Запліднення, імплантація, дроблення.
- •9.Ембріогенез птахів. Утворення провізорних органів. Препарати: тотальний розріз курячого зародку.
- •Провізорні органи ссавців. Вивчення препаратів: амніоні стична оболонка плода людини , поперечний розріз пуповини, ворсинка хоріону.
- •11. Епітеліальні тканини.
- •Багатошаровий епітелій.
- •Власне сполучна тканина.
- •Хрящова тканина.
- •Кісткова тканина.
- •Розвиток кісткової тканини.
- •М’язові тканини.
- •Нервова тканина.
- •Анатомо-фізіологічна характеристика вікових періодів розвитку дитячого організму. Вікова періодизація за а.А. Маркосяном.
- •Ріст та розвиток організму. Закономірності.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості опорно-рухового апарату.
- •1. Скелет и его возрастные особенности
- •2. Развитие мышечной системы
- •24. Анатомо-фізіологічні та вікові особливості серцево-судинної системи.
- •3. Возрастные особенности системы кровообращения :
- •4. Возрастные особенности реакции сердечно-сосудистой системы на физическую нагрузку
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів дихання.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів травлення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів виділення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості ендокринної системи.
- •3. Влияние гормонов на рост организма
- •4. Роль гормонов в адаптации организма к физическим нагрузкам
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості нервової системи.
- •Фізіологія внд дітей та підлітків.
- •Головний комплекс гістосумісності. Гени гкгс.
- •Система компліменту. Лізини.
- •Запалення – етапи, роль, білки гострої фази.
- •Антигени. Класифікація антигенів. Рецептори лімфоцитів, розпізнавання антигенів.
- •Імунна пам`ять, клітини пам’яті.
- •Цитокіни. Номенклатура цитокінів. Функції цитокінів (інтерферонів, інтерлейкінів).
- •Загальні імунологічні феномени: протиінфекційний імунітет (відповідь на бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції, вакцини); алогенні реакції. Аутоімунні захворювання.
- •Неадекватні реакції імунної системи: анафілаксія і алергія, антитіло-залежна клітинна цитотоксичність.
- •Групи крові. Резус фактор.
- •Фізіологія дихання. Поняття про дихання. Газообмін. Транспорт газів кров’ю. Регуляція дихання.
- •Травлення в ротовій порожнині. Слиновиділення. Склад слини. Ферменти. Нервова та гуморальна регуляція роботи слинних залоз.
- •Травлення в кишечнику. Секреторна функція підшлункової залози. Печінка та її роль в травленні. Всмоктування продуктів травлення.
- •Залози внутрішньої, зовнішньої та змішаної секреції.
- •Функції гормонів. Функціональна класифікація гормонів.
- •Характеристика гіпофізу. Гормони гіпофізу.
- •Гормон паращитовидних залоз. Гіпо- і гіперфункція паращитовидних залоз.
- •Розташування і будова статевих залоз. Загальна характеристика гормонів статевих залоз, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція статевих залоз.
- •Розташування і будова підшлункової залози. Загальна характеристика гормонів підшлункової залози, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція підшлункової залози.
- •Розташування і будова епіфізу. Загальна характеристика гормонів епіфізу, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція епіфізу.
- •Прооксидантно-антиоксидантна система організму (пас).
- •1.1.3. Система ферментов глутатиона.
- •Класифікація антиоксидантів.
- •Перекисне окиснення ліпідів (пол). Активні форми кисню.
- •Вільно радикальне перекисне окиснення. Джерела активних форм кисню.
- •Серологічні дослідження (ргАд, ргга, рн, рзк). Використання цих реакцій на практиці.
- •Механізми дії радіаційного опромінення.
- •Дози радіо опромінення. Летальні та тривалі.
- •Основні еколого-токсикологічні чинники на Україні.
- •Детоксикація в печінці.
- •Захист людини від надмірного опромінення.
- •Поняття про консорції. Характеристика типів консорцій.
- •Роль ґрунтових водоростей в природі.
- •Характеристика планктонних водоростей.
- •Класифікація трофічних груп грибів.
- •Лишайники як симбіотичні організми.
- •Морфологічні типи будови талому водоростей.
- •Характеристика грибів-герботрофів.
- •Загальна характеристика відділу Квіткові рослини (Magnoliophyta). Основні ознаки квіткових рослин. Квітка. Суцвіття. Цикл розвитку покритонасінних.
- •Загальна характеристика відділу Зостерофілофіти (Zosterophyllophyta). Основні представники (зостерофілум, гослінгія). Філогенетичне значення відділу.
- •Загальна характеристика відділу Риніофіти (Rhyniophyta). Основні представники (куксонія, ринія, псилофіт). Філогенетичне значення риніофітів.
- •Структура, хімічний склад і функції атф в рослинній клітині.
- •Дихання, енергетичний баланс. Взаємозв’язок з іншими процесами.
- •1. Інтродукція рослин як ботанічна наука.
- •2. Теоретичні основи інтродукції рослин.
- •3. Екологічні групи рослин по відношенню до трофності субстрату.
Неадекватні реакції імунної системи: анафілаксія і алергія, антитіло-залежна клітинна цитотоксичність.
афилакти́ческий шок или анафилакси́я — аллергическая реакция немедленного типа[1], состояние резко повышенной чувствительности организма, развивающееся при повторном введении чужеродных белков и сывороток, медикаментов, при укусе перепончатокрылых. Одно из наиболее опасных осложнений лекарственной аллергии, заканчивающееся примерно в 10-20 % случаев летально.
Скорость возникновения анафилактического шока — от нескольких секунд или минут до 2 часов от начала контакта с аллергеном. В развитии анафилактической реакции у больных с высокой степенью сенсибилизации ни доза, ни способ введения аллергена не играют решающей роли. Однако большая доза препарата увеличивает тяжесть и длительность течения шока.
нафилактический шок стал часто наблюдаться при терапевтическом и диагностическом вмешательствах — применении лекарств (пенициллина и его аналогов, стрептомицина, витамина B1, амидопирина, анальгина, новокаина), иммунных сывороток, йодсодержащих рентгеноконтрастных веществ, при накожном тестировании и проведении гипосенсибилизирующей терапии с помощью аллергенов, при ошибках переливания крови, кровезаменителей и др.
Патогенез
В основе патогенеза лежит реакция гиперчувствительности немедленного типа. Общий и наиболее существенный признак шока — остро наступающее уменьшение кровотока с нарушением периферического, а затем и центрального кровообращения под влиянием гистамина и других медиаторов, обильно секретируемых клетками. Кожные покровы становятся холодными, влажными и цианотично-бледными. В связи с уменьшением кровотока в головном мозге и других органах, появляются беспокойство, затемнение сознания, одышка, нарушается мочеотделение.
Симптомы анафилактического шока
Первым симптомом или даже предвестником развития анафилактического шока является резко выраженная местная реакция в месте попадания аллергена в организм — необычно резкая боль, сильный отек, припухлость и краснота в месте укуса насекомого или инъекции лекарственного препарата, сильный зуд кожи, быстро распространяющийся по всей коже (генерализованный зуд). При приеме аллергена внутрь первым симптомом может быть резкая боль в животе, тошнота и рвота, отек полости рта и гортани.
Быстро присоединяется выраженный отек гортани, бронхоспазм и ларингоспазм, приводящие к резкому затруднению дыхания. Затруднение дыхания приводит к развитию учащенного, шумного, хриплого («астматического») дыхания. Развивается гипоксия. Больной сильно бледнеет, губы и видимые слизистые оболочки, а также дистальные концы конечностей (пальцы) могут стать цианотичными (синюшными). У больного с анафилактическим шоком резко падает артериальное давление и развивается коллапс. Больной может потерять сознание или упасть в обморок.
Анафилактический шок развивается очень быстро и может привести к смерти в течение нескольких минут или часов после попадания аллергена в организм.
Лечение анафилактического шока
Первым мероприятием при анафилактическом шоке должно быть срочное введение адреналина — 0.2-0.5 мл 0,1 % раствора подкожно или, лучше, внутривенно. Введения адреналина можно повторять до суммарной общей дозы 1-2 мл 0,1 % раствора за короткий промежуток времени (несколько минут), но в любом случае вводить следует дробными порциями. В дальнейшем адреналин вводится по потребности, с учетом его короткого периода полувыведения, ориентируясь на артериальное давление, ЧСС, симптомы передозировки (тремор, тахикардия, мышечные подёргивания). Нельзя передозировать адреналин, поскольку его метаболиты обладают свойством ухудшать течение анафилактического шока и блокировать адренорецепторы.
Следом за адреналином должны вводиться глюкокортикоиды. При этом следует знать, что дозы глюкокортикоидов, необходимые для купирования анафилактического шока, в десятки раз превышают «физиологические» дозировки и во много раз — дозы, применяемые для лечения хронических воспалительных заболеваний типа артритов. Типичные дозы глюкокортикоидов, необходимые при анафилактическом шоке — это 1 «крупная» ампула метилпреднизолона (как для пульс-терапии) по 500 мг (то есть 500 мг метилпреднизолона), или 5 ампул дексаметазона по 4 мг (20 мг), или 5 ампул преднизолона по 30 мг (150 мг). Меньшие дозы малоэффективны. Порой требуются и дозы больше указанных выше — необходимая доза определяется тяжестью состояния больного с анафилактическим шоком. Эффект глюкокортикоидов, в отличие от адреналина, наступает не сразу, а через десятки минут или несколько часов, но длится дольше.
Также показано введение антигистаминных препаратов из числа не снижающих артериальное давление и не обладающих высоким собственным аллергенным потенциалом: 1-2 мл 1 % димедрола или супрастина, тавегила. Нельзя вводить дипразин — он, как и другие производные фенотиазина, обладает значительным собственным аллергенным потенциалом и, кроме того, снижает и без того низкое артериальное давление у больного с анафилаксией. Согласно современным представлениям введение хлорида или глюконата кальция, которое широко практиковалось ранее, не только не показано, но и способно отрицательно сказаться на состоянии пациента.
Показано медленное внутривенное введение 10-20 мл 2,4 % раствора эуфиллина с целью снятия бронхоспазма, уменьшения отека лёгких и облегчения дыхания.
Больного с анафилактическим шоком следует уложить в горизонтальное положение с опущенным или плоским (не поднятым!) головным концом для лучшего кровоснабжения мозга (учитывая низкое АД и низкую перфузию мозга). Наладить ингаляцию кислорода, внутривенное капельное введение физраствора или другого водно-солевого раствора для восстановления показателей гемодинамики и АД.
Аллерги́я (др.-греч. ἄλλος — «другой, иной, чужой» и ἔργον — «воздействие») — сверхчувствительность иммунной системы организма, при повторных воздействиях аллергена на ранее сенсибилизированный этим аллергеном организм.
Эта статья в основном относится к гиперчувствительности опосредованной иммуноглобулинами Е (антителами Е, IgE). Для получения информации о других типах гиперчувствительности или аллергических реакций см. Гиперчувствительность.
К аллергии относятся иммунные реакции (реакции гиперчувствительности I типа), при которых в организме человека вырабатываются антитела (иммуноглобулины Е) для специфических белков. Когда эти вещества приводят к гиперсенсибилизации организма, они называются аллергенами.
Первый тип гиперчувствительности характеризуется чрезмерной активацией тучных клеток (мастоцитов) и базофилов иммуноглобулинами Е(IgE), переходящей в общий воспалительный ответ, который может привести к различным симптомам, как доброкачественным, например, насморк, зуд, так и опасным для жизни — анафилактический шок, отёк Квинке.
Аллергия — часто встречающаяся болезнь. Многочисленные данные свидетельствуют о существовании наследственной предрасположенности к аллергии. Так, родители, страдающие аллергией, подвержены большему риску иметь ребёнка с той же патологией, чем здоровые пары. Однако строгого соответствия гиперчувствительности по отношению к определённым аллергенам между родителями и детьми не наблюдается.
К аллергии относятся иммунные реакции (реакции гиперчувствительности I типа), при которых в организме человека вырабатываются антитела (иммуноглобулины Е) для специфических белков. Когда эти вещества приводят к гиперсенсибилизации организма, они называются аллергенами.
Первый тип гиперчувствительности характеризуется чрезмерной активацией тучных клеток (мастоцитов) и базофилов иммуноглобулинами Е(IgE), переходящей в общий воспалительный ответ, который может привести к различным симптомам, как доброкачественным, например, насморк, зуд, так и опасным для жизни — анафилактический шок, отёк Квинке.
Аллергия — часто встречающаяся болезнь. Многочисленные данные свидетельствуют о существовании термин "аллергия", означающий измененную реактивность организма в ответ на ряд веществ внешней среды с антигенными свойствами в ответ на повторные встречи с "агентом" был предложен в 1906г. фон Пирке. Синонимом для обозначения гиперчувствительности I типа термин аллергия стал лишь в последние годы.
Аллергия - это такое состояние, иммунный ответ при котором сопровождается повреждением собственных тканей. Аллергическая реакция - это иммунная реакция, при которой контакт с антигеном приводит к избыточной продукции антител или пролиферации Т-лимфоцитов. Около 10% процентов населения страдает от аллергий, а именно местных анафилактических реакций на внешние аллергены : цветочная пыльца, перхоть животных или экскременты клещей, живущих в домашней пыли. Контакт аллергена с IgE , фиксированным в тканях бронхов, слизистой оболочки носа и конъюктивы, приводит к высвобождению медиаторов аллергического воспаления и вызывает заболевание. Типичными проявлениями аллергических реакций являются воспаление слизистой носа и чихание ( аллергический ринит, или сенная лихородка ), астма , атопическая экзема , лекарственная аллергия и анафилаксия , приводящая подчас к летальному исходу ( табл. 16.1 ). Наиболее распространенные аллергические заболевания - это сенная лихорадка и астма .
Все большее значении в клинике придается пищевой аллергии. Контакт пищевых аллергенов со специфическими IgE, расположенными на тучных клетках желудочно-кишечного тракта, может привести к местным анафилактическим реакциям, таким, как диарея и рвота; повышается проницаемость слизистой кишечника и всасывание аллергена, что может вызвать крапивницу . Антиген, вызывающий аллергию, можно определить методом кожной пробы; при этом в месте введения антигена немедленно возникают волдырь и эритема. Для развития хронической бронхиальной астмы большое значение имеют клеточные реакции поздней фазы. К аллергии существует сильная наследственная предрасположенность. Важный фактор - тенденция к синтезу большого количества IgE. Методы симптоматического лечения включают использование антагонистов медиаторов и агентов, стабилизирующих тучные клетки.
Что касается лекарственных средств, то обнадеживающие результаты были получены при использовании изопреналина и кромогликата натрия , которые связываются с рецепторами тучных клеток и предотвращают их активацию.
Для подавления реакций поздней фазы гиперчувствительности , которые могут наступить вслед за реакциями быстрой фазы, могут применяться стероиды . Неоднократные инъекции антигена могут привести к десенсибилизации за счет образования блокирующих IgG или IgA , или в результате подавления синтеза IgE.
По классификации Джелла и Кумбса выделяют четыре типа аллергических реакций:
- Аллергические реакции немедленного типа ,
- Цитотоксические аллергические реакции ,
- Иммунономплексные аллергические реакции и
- Аллергические реакции замедленного типа .
Термин "аллергия", означающий измененную реактивность организма в ответ на ряд веществ внешней среды с антигенными свойствами в ответ на повторные встречи с "агентом" был предложен в 1906г. фон Пирке. Синонимом для обозначения гиперчувствительности I типа термин аллергия стал лишь в последние годы.
Типичными проявлениями аллергических реакций являются воспаление слизистой носа и чихание ( аллергический ринит, или сенная лихородка ), астма , атопическая экзема , лекарственная аллергия и анафилаксия , приводящая подчас к летальному исходу ( табл. 16.1 ).
реакций немедленного типа (см. главу 18).