- •Дати характеристику морфо-фізіологічним пристосування птахів до польоту.
- •2. Особливості розмноження птахів.
- •3. Характеристика екологічної групи чагарниково-лісових птахів.
- •4. Характеристика екологічної групи водяних птахів.
- •5. Характеристика екологічної групи хижих птахів.
- •6. Сезонні міграції птахів, їх значення.
- •7. Характеристика польоту птахів як локомоторної функції.
- •8. Характеристика шкіри ссавців та її похідних.
- •9. Особливості будови і функції системи травлення жуйних ссавців.
- •10. Характеристика підкласу сумчастих, їх розмноження.
- •11. Характеристика підкласу яйцекладних ссавців, їх розмноження.
- •12. Характеристика ряду ластоногих, їх розмноження.
- •13. Характеристика ряду китоподібних, їх особливості фізіології та розмноження.
- •14. Характеристика екологічної групи наземних ссавців, підгрупи мешканців відкритих просторів.
- •15. Характеристика екологічної групи підземних ссавців.
- •16. Дати порівняльну характеристику будови шкіряних покровів амфібій, рептилій і ссавців.
- •17. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи рептилій і ссавців.
- •18. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи риб і амфібій.
- •19. Дати порівняльну характеристику будови дихальної системи рептилій і птахів.
- •20. Дати порівняльну характеристику будови видільної системи амфібій і рептилій.
- •22. Екологія і систематика плазунів: Ряд Крокодили, Ряд Черепахи – поширення, вимоги до середовища, особливості здобування їжі, розмноження на прикладі представників.
- •23. Тип Членистоногі (Arthropoda). Клас Павукоподібні. Особливості зовнішньої та внутрішньої морфології. Фізіологія та розвиток. Значення у житті людини.
- •24. Тип Молюски (Mollusca). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •25. Тип Голкошкірі (Echinodermata). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •26. Гідробіологія як наука. Предмет, метод і задачі гідробіології. Історія виникнення і розвитку гідробіології. Місця мешкання гідробіонтів. Методика гідробіологічних досліджень.
- •27. Рух гідробіонтів. Сприйняття середовища та орієнтація руху. Активні рухи гідробіонтів. Пасивні рухи гідробіонтів.
- •28. Автотрофне живлення гідробіонтів. Фотосинтез. Хемосинтез. Мінеральне живлення автотрофних організмів.
- •29. Гетеротрофне живлення гідробіонтів. Форми живлення та їжа гетеротрофних гідробіонтів.
- •30. Дихання гідробіонтів. Адаптація гідробіонтів до газообміну.
- •31. Загальна характеристика типу «Молюски». Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Черевоногі молюски (Gastropoda). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •32. Підтип Боконервні (Amphineura). Клас Панцирні, або Хітони (Loricata, Polyplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •33. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Моноплакофори (Monoplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •35. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Головоногі (Cephalopoda). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •Клітина та її морфологія. Клітинна оболонка
- •Мембранні органели загального призначення: мітохондрії, лізосоми, пероксісоми, епс, комплекс Гольджи.
- •3. Немембранні органели загального призначення: рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, клітинний центр.
- •Включення цитоплазми: жирові, глікогенові, пігментові, секреторні, білкові.
- •Ядро клітини: оболонка, каріоплазма, ядерце, хроматин.
- •Поділ клітини. Фази клітинного циклу. Хромосоми.
- •Запліднення, імплантація, дроблення.
- •9.Ембріогенез птахів. Утворення провізорних органів. Препарати: тотальний розріз курячого зародку.
- •Провізорні органи ссавців. Вивчення препаратів: амніоні стична оболонка плода людини , поперечний розріз пуповини, ворсинка хоріону.
- •11. Епітеліальні тканини.
- •Багатошаровий епітелій.
- •Власне сполучна тканина.
- •Хрящова тканина.
- •Кісткова тканина.
- •Розвиток кісткової тканини.
- •М’язові тканини.
- •Нервова тканина.
- •Анатомо-фізіологічна характеристика вікових періодів розвитку дитячого організму. Вікова періодизація за а.А. Маркосяном.
- •Ріст та розвиток організму. Закономірності.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості опорно-рухового апарату.
- •1. Скелет и его возрастные особенности
- •2. Развитие мышечной системы
- •24. Анатомо-фізіологічні та вікові особливості серцево-судинної системи.
- •3. Возрастные особенности системы кровообращения :
- •4. Возрастные особенности реакции сердечно-сосудистой системы на физическую нагрузку
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів дихання.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів травлення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів виділення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості ендокринної системи.
- •3. Влияние гормонов на рост организма
- •4. Роль гормонов в адаптации организма к физическим нагрузкам
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості нервової системи.
- •Фізіологія внд дітей та підлітків.
- •Головний комплекс гістосумісності. Гени гкгс.
- •Система компліменту. Лізини.
- •Запалення – етапи, роль, білки гострої фази.
- •Антигени. Класифікація антигенів. Рецептори лімфоцитів, розпізнавання антигенів.
- •Імунна пам`ять, клітини пам’яті.
- •Цитокіни. Номенклатура цитокінів. Функції цитокінів (інтерферонів, інтерлейкінів).
- •Загальні імунологічні феномени: протиінфекційний імунітет (відповідь на бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції, вакцини); алогенні реакції. Аутоімунні захворювання.
- •Неадекватні реакції імунної системи: анафілаксія і алергія, антитіло-залежна клітинна цитотоксичність.
- •Групи крові. Резус фактор.
- •Фізіологія дихання. Поняття про дихання. Газообмін. Транспорт газів кров’ю. Регуляція дихання.
- •Травлення в ротовій порожнині. Слиновиділення. Склад слини. Ферменти. Нервова та гуморальна регуляція роботи слинних залоз.
- •Травлення в кишечнику. Секреторна функція підшлункової залози. Печінка та її роль в травленні. Всмоктування продуктів травлення.
- •Залози внутрішньої, зовнішньої та змішаної секреції.
- •Функції гормонів. Функціональна класифікація гормонів.
- •Характеристика гіпофізу. Гормони гіпофізу.
- •Гормон паращитовидних залоз. Гіпо- і гіперфункція паращитовидних залоз.
- •Розташування і будова статевих залоз. Загальна характеристика гормонів статевих залоз, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція статевих залоз.
- •Розташування і будова підшлункової залози. Загальна характеристика гормонів підшлункової залози, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція підшлункової залози.
- •Розташування і будова епіфізу. Загальна характеристика гормонів епіфізу, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція епіфізу.
- •Прооксидантно-антиоксидантна система організму (пас).
- •1.1.3. Система ферментов глутатиона.
- •Класифікація антиоксидантів.
- •Перекисне окиснення ліпідів (пол). Активні форми кисню.
- •Вільно радикальне перекисне окиснення. Джерела активних форм кисню.
- •Серологічні дослідження (ргАд, ргга, рн, рзк). Використання цих реакцій на практиці.
- •Механізми дії радіаційного опромінення.
- •Дози радіо опромінення. Летальні та тривалі.
- •Основні еколого-токсикологічні чинники на Україні.
- •Детоксикація в печінці.
- •Захист людини від надмірного опромінення.
- •Поняття про консорції. Характеристика типів консорцій.
- •Роль ґрунтових водоростей в природі.
- •Характеристика планктонних водоростей.
- •Класифікація трофічних груп грибів.
- •Лишайники як симбіотичні організми.
- •Морфологічні типи будови талому водоростей.
- •Характеристика грибів-герботрофів.
- •Загальна характеристика відділу Квіткові рослини (Magnoliophyta). Основні ознаки квіткових рослин. Квітка. Суцвіття. Цикл розвитку покритонасінних.
- •Загальна характеристика відділу Зостерофілофіти (Zosterophyllophyta). Основні представники (зостерофілум, гослінгія). Філогенетичне значення відділу.
- •Загальна характеристика відділу Риніофіти (Rhyniophyta). Основні представники (куксонія, ринія, псилофіт). Філогенетичне значення риніофітів.
- •Структура, хімічний склад і функції атф в рослинній клітині.
- •Дихання, енергетичний баланс. Взаємозв’язок з іншими процесами.
- •1. Інтродукція рослин як ботанічна наука.
- •2. Теоретичні основи інтродукції рослин.
- •3. Екологічні групи рослин по відношенню до трофності субстрату.
27. Рух гідробіонтів. Сприйняття середовища та орієнтація руху. Активні рухи гідробіонтів. Пасивні рухи гідробіонтів.
Переміщення організмів під дією зовнішніх сил у воді виражено значно сильніше, ніж на суші, внаслідок рухливості самого біотопу гідробіонтів – водних мас. З мешканців пелагіалі, планктонні форми переміщуються зовнішніми силами в більшому масштабі, ніж нектонні.
У ряді випадків малорухомі форми, власне кажучи, користуються різними видами «природного транспорту», досягаючи за допомогою активних пересувань потрібних маршрутних ліній і переміщаючись із них, коли це потрібно, на інші.
Величезне по своїх масштабах перенесення гідробіонтів течіями води в океані. Морські течії, що характеризуються великою довжиною й високою швидкістю, здатні обумовлювати переміщення рослин і тварин на тисячі кілометрів. Як приклад можна вказати на занесення тепловодної сифонофори Physophora hydrostatica водами Гольфстріму до Лафотенських островів, а іноді навіть до Нової Землі. Цією ж течією тепловодна зелена водорость Halosphaera viridis заноситься в Карське море. Навпаки, Східноісландська полярна течія приносить такі арктичні форми, як Ceratium arciicum і Сlione borealis, до берегів Норвегії. Личинки вугра, що лупляться з ікринок у центральній частині Атлантичного океану (Саргасове море), переносяться Гольфстрімом у північно-східному напрямку на 7-8 тис. км. Поряд з горизонтальними переміщеннями гідробіонти перетерплюють і вертикальні, обумовлені виходом глибинних вод на поверхню, або зануренням поверхневих вод у глибину. Наприклад, атмосферні циклони, що рухаються безперервним ланцюгом навколо Антарктиди, викликають підйоми більш теплих глибинних вод, у яких тримаються рачки евфаузіїди, на поверхню. Найбільший розмах вертикальних переміщень гідробіонтів токовищами води спостерігається в помірних і приполярних водах, у зонах дивергенцій і конвергенції водних мас.
Безперервний вплив течії випробовує на собі планктон і нектон рік. Зокрема, в значній мірі пасивно відбувається скат молоді риб, що використовує течію для досягнення низов'я рік. Зноситься вниз за течією фіто- і зоопланктон, хоча й у цьому випадку організми можуть в якомусь ступені регулювати темп переміщення, укриваючись у заводях, затонах, заростях макрофітів або віддаючись плину.
Переміщення планктонтів може відбуватися повітряними течіями, наприклад, коли водойми або їхні окремі ділянки піддаються обсиханню.
Піднімаючи пил з обсохлого ґрунту, вітер переносить разом з нею спочиваючі стадії планктонних бактерій, водоростей, найпростіших, коловерток, рачків та інших тварин, забезпечуючи їхнє розселення по інших водоймах. Умерзаючи в лід, переміщаються разом з ним багато представників морського й прісноводного планктону. Також субстратом, що переміщує, можуть бути днища кораблів та інші плаваючі предмети, а також різні гідробіонти, до яких тимчасово прикріплюються планктонні організми.
По ступеню рухливості серед бентосних і перифітонних організмів виділяються форми бродячі, або вагільні, седентарні, і прикріплені, або сесильні. У цілому в мешканців бенталі й перифіталі здатність до активних рухів виражена слабкіше, ніж у пелагічних організмів, і одночасно вони в меншій мірі адаптовані до пасивних переміщень. Мала рухливість, характерна для багатьох бентонтів і перифітонтів у дорослому стані, звичайно компенсується високою мобільністю їх молоді, що веде пелагічний спосіб життя. У ряді випадків з метою зміни біотопу спливають у товщу води й розносяться з течіями дорослі стадії бентосних форм (молюски, олігохети та ін.).
Залишаючи ґрунт, бентонти можуть той або інший час перебувати в товщі води, спливаючи до її поверхні, або пересуваючись у горизонтальному напрямку за допомогою греблі кінцівками, згинання тіла або іншим способом. Вже через кілька годин моноліти ґрунту, підвішені над дном в товщі води, зазвичай виявляються рясно заселеними діатомовими, нематодами, олігохетами, молюсками, великими личинками хірономід та іншими бентосними організмами. Широко використовують для розселення течію рік вищі ракоподібні. Попадають у воду й осідають на нові поверхні багато перифітонтів, наприклад молюск дрейссена.
Серед різних ґрунтів найбільшою опірністю володіють тверді (кам'янисті), завдяки чому на них можуть утримуватися й пересуватися більші організми. Чим м'якше ґрунти, тим сутужніше гідробіонтам утримуватися на їхній поверхні, і тим менші розміри мають особини.
Навіть особини одного виду можуть мати різні розміри залежно від ступеня твердості ґрунту, па якому вони живуть. Так, в Азовському морі двостулковий молюск Abra ovata на твердих ґрунтах (пісок і ракуша) має товсту раковину й досягає 25 мм довжини. На мулі його довжина не 64 перевищує 20 мм, а раковина стає тонкою й прозорою.
Рух по поверхні твердого субстрату відбувається шляхом бігання або ходіння, повзання, стрибання. Бігання й ходіння на ґрунті властиво багатьом ракоподібним, водним комахам і їхніми личинкам, павукоподібним і хребетним. Особливо широко обидва розглянуті способи пересування використовуються тваринами, що живуть на морській літоралі.
Повзання відбувається за рахунок амебоїдних рухів (корененіжки), перистальтичним скороченням тіла (хробаки), за допомогою кінцівок (личинки ряду комах) і війок (інфузорії, різні хробаки, молюск Caecum та ін.). Часто воно здійснюється підтягуванням тіла до місця прикріплення з послідовним перенесенням його вперед по напрямку руху. Наприклад, восьминіг присмоктує щупальці до того або іншого субстрату, потім підтягує до місця прикріплення все тіло, після чого щупальця знову викидаються вперед і прикріплюються до субстрату. За рахунок підтягування тіла пересуваються п'явки, голкошкірі й деякі інші гідробіонти.
Здатність стрибати властива порівняно небагатьом бентосним організмам. Молюски Strombidae стрибають, опираючись на передній край ноги і вузьку кришечку, що лежить на середній частині ноги. Стрибками (за рахунок різкого згинання тіла) рятуються креветки.
Повзання характерно для багатьох комах, лапки яких пристосовані до чіпляння за нерівності субстрату або дозволяють рухатися навіть по зовсім гладких поверхнях. Серед риб здатні до повзання деякі морські коники, що чіпляються за саргасові водорості сильно видозміненими грудними й черевними плавцями. Риба-стрибун (Periophthalmus sp.) повзає по коріннях мангрових заростей, обхоплюючи їх м'ясистими грудними плавцями, що викидають уперед. Потім вона підтягує все тіло, підштовхуючи його хвостом.
У ґрунті тварини переміщуються у вузьких проміжках між частками, розсовуючи їх, або заковтуючи з наступним викидом через анальний отвір. Пересування між частками ґрунту можливо тільки для дуже дрібних організмів, як правило тих що володіють нитковидним тілом, – багатьох інфузорій, коловерток, гастротрих, нематод, личинок двокрилих. У піщанистому ґрунті, з розмірами частинок менше 0,1 мм, капілярні ходи дуже малі, тому інфауна майже відсутня.
Для багатьох представників бентосу характерне явище «хомінга» – повернення в місце постійного перебування. Залишаючи свої притулки заради харчування або інших цілей, тварини щораз повертаються «додому», керуючись роботою самих різних органів почуттів. Особливо характерний хомінг для молюсків і вищих раків.