- •Дати характеристику морфо-фізіологічним пристосування птахів до польоту.
- •2. Особливості розмноження птахів.
- •3. Характеристика екологічної групи чагарниково-лісових птахів.
- •4. Характеристика екологічної групи водяних птахів.
- •5. Характеристика екологічної групи хижих птахів.
- •6. Сезонні міграції птахів, їх значення.
- •7. Характеристика польоту птахів як локомоторної функції.
- •8. Характеристика шкіри ссавців та її похідних.
- •9. Особливості будови і функції системи травлення жуйних ссавців.
- •10. Характеристика підкласу сумчастих, їх розмноження.
- •11. Характеристика підкласу яйцекладних ссавців, їх розмноження.
- •12. Характеристика ряду ластоногих, їх розмноження.
- •13. Характеристика ряду китоподібних, їх особливості фізіології та розмноження.
- •14. Характеристика екологічної групи наземних ссавців, підгрупи мешканців відкритих просторів.
- •15. Характеристика екологічної групи підземних ссавців.
- •16. Дати порівняльну характеристику будови шкіряних покровів амфібій, рептилій і ссавців.
- •17. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи рептилій і ссавців.
- •18. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи риб і амфібій.
- •19. Дати порівняльну характеристику будови дихальної системи рептилій і птахів.
- •20. Дати порівняльну характеристику будови видільної системи амфібій і рептилій.
- •22. Екологія і систематика плазунів: Ряд Крокодили, Ряд Черепахи – поширення, вимоги до середовища, особливості здобування їжі, розмноження на прикладі представників.
- •23. Тип Членистоногі (Arthropoda). Клас Павукоподібні. Особливості зовнішньої та внутрішньої морфології. Фізіологія та розвиток. Значення у житті людини.
- •24. Тип Молюски (Mollusca). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •25. Тип Голкошкірі (Echinodermata). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •26. Гідробіологія як наука. Предмет, метод і задачі гідробіології. Історія виникнення і розвитку гідробіології. Місця мешкання гідробіонтів. Методика гідробіологічних досліджень.
- •27. Рух гідробіонтів. Сприйняття середовища та орієнтація руху. Активні рухи гідробіонтів. Пасивні рухи гідробіонтів.
- •28. Автотрофне живлення гідробіонтів. Фотосинтез. Хемосинтез. Мінеральне живлення автотрофних організмів.
- •29. Гетеротрофне живлення гідробіонтів. Форми живлення та їжа гетеротрофних гідробіонтів.
- •30. Дихання гідробіонтів. Адаптація гідробіонтів до газообміну.
- •31. Загальна характеристика типу «Молюски». Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Черевоногі молюски (Gastropoda). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •32. Підтип Боконервні (Amphineura). Клас Панцирні, або Хітони (Loricata, Polyplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •33. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Моноплакофори (Monoplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •35. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Головоногі (Cephalopoda). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •Клітина та її морфологія. Клітинна оболонка
- •Мембранні органели загального призначення: мітохондрії, лізосоми, пероксісоми, епс, комплекс Гольджи.
- •3. Немембранні органели загального призначення: рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, клітинний центр.
- •Включення цитоплазми: жирові, глікогенові, пігментові, секреторні, білкові.
- •Ядро клітини: оболонка, каріоплазма, ядерце, хроматин.
- •Поділ клітини. Фази клітинного циклу. Хромосоми.
- •Запліднення, імплантація, дроблення.
- •9.Ембріогенез птахів. Утворення провізорних органів. Препарати: тотальний розріз курячого зародку.
- •Провізорні органи ссавців. Вивчення препаратів: амніоні стична оболонка плода людини , поперечний розріз пуповини, ворсинка хоріону.
- •11. Епітеліальні тканини.
- •Багатошаровий епітелій.
- •Власне сполучна тканина.
- •Хрящова тканина.
- •Кісткова тканина.
- •Розвиток кісткової тканини.
- •М’язові тканини.
- •Нервова тканина.
- •Анатомо-фізіологічна характеристика вікових періодів розвитку дитячого організму. Вікова періодизація за а.А. Маркосяном.
- •Ріст та розвиток організму. Закономірності.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості опорно-рухового апарату.
- •1. Скелет и его возрастные особенности
- •2. Развитие мышечной системы
- •24. Анатомо-фізіологічні та вікові особливості серцево-судинної системи.
- •3. Возрастные особенности системы кровообращения :
- •4. Возрастные особенности реакции сердечно-сосудистой системы на физическую нагрузку
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів дихання.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів травлення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів виділення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості ендокринної системи.
- •3. Влияние гормонов на рост организма
- •4. Роль гормонов в адаптации организма к физическим нагрузкам
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості нервової системи.
- •Фізіологія внд дітей та підлітків.
- •Головний комплекс гістосумісності. Гени гкгс.
- •Система компліменту. Лізини.
- •Запалення – етапи, роль, білки гострої фази.
- •Антигени. Класифікація антигенів. Рецептори лімфоцитів, розпізнавання антигенів.
- •Імунна пам`ять, клітини пам’яті.
- •Цитокіни. Номенклатура цитокінів. Функції цитокінів (інтерферонів, інтерлейкінів).
- •Загальні імунологічні феномени: протиінфекційний імунітет (відповідь на бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції, вакцини); алогенні реакції. Аутоімунні захворювання.
- •Неадекватні реакції імунної системи: анафілаксія і алергія, антитіло-залежна клітинна цитотоксичність.
- •Групи крові. Резус фактор.
- •Фізіологія дихання. Поняття про дихання. Газообмін. Транспорт газів кров’ю. Регуляція дихання.
- •Травлення в ротовій порожнині. Слиновиділення. Склад слини. Ферменти. Нервова та гуморальна регуляція роботи слинних залоз.
- •Травлення в кишечнику. Секреторна функція підшлункової залози. Печінка та її роль в травленні. Всмоктування продуктів травлення.
- •Залози внутрішньої, зовнішньої та змішаної секреції.
- •Функції гормонів. Функціональна класифікація гормонів.
- •Характеристика гіпофізу. Гормони гіпофізу.
- •Гормон паращитовидних залоз. Гіпо- і гіперфункція паращитовидних залоз.
- •Розташування і будова статевих залоз. Загальна характеристика гормонів статевих залоз, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція статевих залоз.
- •Розташування і будова підшлункової залози. Загальна характеристика гормонів підшлункової залози, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція підшлункової залози.
- •Розташування і будова епіфізу. Загальна характеристика гормонів епіфізу, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція епіфізу.
- •Прооксидантно-антиоксидантна система організму (пас).
- •1.1.3. Система ферментов глутатиона.
- •Класифікація антиоксидантів.
- •Перекисне окиснення ліпідів (пол). Активні форми кисню.
- •Вільно радикальне перекисне окиснення. Джерела активних форм кисню.
- •Серологічні дослідження (ргАд, ргга, рн, рзк). Використання цих реакцій на практиці.
- •Механізми дії радіаційного опромінення.
- •Дози радіо опромінення. Летальні та тривалі.
- •Основні еколого-токсикологічні чинники на Україні.
- •Детоксикація в печінці.
- •Захист людини від надмірного опромінення.
- •Поняття про консорції. Характеристика типів консорцій.
- •Роль ґрунтових водоростей в природі.
- •Характеристика планктонних водоростей.
- •Класифікація трофічних груп грибів.
- •Лишайники як симбіотичні організми.
- •Морфологічні типи будови талому водоростей.
- •Характеристика грибів-герботрофів.
- •Загальна характеристика відділу Квіткові рослини (Magnoliophyta). Основні ознаки квіткових рослин. Квітка. Суцвіття. Цикл розвитку покритонасінних.
- •Загальна характеристика відділу Зостерофілофіти (Zosterophyllophyta). Основні представники (зостерофілум, гослінгія). Філогенетичне значення відділу.
- •Загальна характеристика відділу Риніофіти (Rhyniophyta). Основні представники (куксонія, ринія, псилофіт). Філогенетичне значення риніофітів.
- •Структура, хімічний склад і функції атф в рослинній клітині.
- •Дихання, енергетичний баланс. Взаємозв’язок з іншими процесами.
- •1. Інтродукція рослин як ботанічна наука.
- •2. Теоретичні основи інтродукції рослин.
- •3. Екологічні групи рослин по відношенню до трофності субстрату.
8. Характеристика шкіри ссавців та її похідних.
Кожный покров млекопитающих полифункционален. Он ограничивает и защищает тело с поверхности, участвует в терморегуляции, предохраняя животное и от перегрева, и от охлаждения, участвует в выражении полового диморфизма, через кожу идет процесс дыхания и выделения. В этой связи кожный покров имеет сложное строение.
Как и у других позвоночных, кожа млекопитающих состоит из двух слоев: наружного - эпидермиса и внутреннего - кутиса, или собственно кожи. Эпидермис имеет два слоя: глубокий слой представлен живыми цилиндрическими или кубическими клетками, известен под названием малъпигиева, или росткового слоя. Ближе к поверхности клетки более плоские. Полости этих клеток постепенно заполняет кератогиалин, что ведет к ее роговому перерождению и отмиранию. Поверхностно расположенные клетки постепенно снашиваются в виде мелкой "перхоти" или целыми лоскутами (так, например, бывает у тюленей). Снашивание рогового слоя эпидермиса восполняется постоянным нарастанием его за счет деления клеток мальпигиева слоя.
Эпидермис дает начало многим производным кожи, основные из которых - волосы, ногти, когти, копыта, рога (кроме оленьих), чешуи, различные железы. Образования эти описаны далее.
Собственно кожа, или кутис, у млекопитающих развита очень хорошо. Она состоит преимущественно из волокнистой соединительной ткани, сплетения волокон которой образуют сложный узор. В верхней части кутиса ветвятся кровеносные сосуды, лежат основания волосяных сумок, потовых желез. Нижняя часть кутиса состоит из очень рыхлой волокнистой ткани, в которой откладывается жир. Слой этот носит название подкожной жировой клетчатки. Наибольшего развития он достигает у водных зверей - китов, тюленей, у которых он в связи с полной (у китов) или частичной (у тюленей) редукцией волосяного покрова и физическими особенностями водной среды выполняет термоизоляционную роль. У некоторых наземных зверей также бывают большие подкожные жировые отложения. Особенно сильно накапливают жир виды, впадающие на зиму в спячку (суслики, сурки, барсуки и др.). Для них жир во время спячки служит основным энергетическим материалом.
Толщина кожи существенно различна у разных видов. Как правило, у видов холодных стран, имеющих пышный волосяной покров, она тоньше. Очень тонкая и непрочная кожа характерна для зайцев, к тому же она бедна кровеносными сосудами. Это имеет приспособительное значение. Хищник, схвативший зайца за кожу, легко вырывает из нее кусок, упуская самого зверька. Образовавшаяся же рана почти не кровоточит и быстро заживает. Своеобразная кожная хвостовая автотомия наблюдается у некоторых мышей, сонь, тушканчиков. Кожный хвостовой футляр у них легко обрывается и соскальзывает с хвостовых позвонков, что дает возможность схваченному за хвост зверьку уйти от врага.
Волосяной покров для млекопитающих столь же характерен, как покров из перьев для птиц или чешуйчатый покров для рептилий. Лишь немногие виды вторично полностью или частично его утратили. Так, вовсе не имеют волос дельфины, у китов есть зачатки волос на челюстях. У ластоногих волосяной покров редуцированный, особенно это заметно у моржей, в наименьшей мере - у ушастых тюленей (например, у котика), которые более чем другие виды ластоногих связаны с сушей.
Строение волоса:в нем можно различить выступающий над кожей ствол и сидящий в коже корень. Ствол состоит из сердцевины, коркового слоя и кожицы. Сердцевина представляет собой пористую ткань, между клетками которой находится воздух; именно эта часть волоса сообщает ему малую теплопроводность. Корковый слой, наоборот, очень плотный и придает волосу прочность. Тонкая наружная кожица защищает волос от механических и химических воздействий. Корень волоса в своей верхней части имеет цилиндрическую форму и является прямым продолжением ствола. В нижней части корень расширяется и заканчивается колбообразным вздутием - луковицей волоса, которая, как колпачок, охватывает вырост кутиса - волосяной сосочек. Кровеносные сосуды, входящие в этот сосочек, обеспечивают жизнедеятельность клеток луковицы волоса. Формирование и нарастание волос идет за счет размножения и видоизменения клеток луковицы. Ствол волоса является уже мертвым роговым образованием, неспособным к росту и изменению формы.
Погруженный в кожу корень волоса сидит в волосяной сумке. В воронку волосяной сумки открываются протоки сальных желез, секрет которых смазывает волос и сообщает ему большую прочность и водоупорность. К нижней части волосяной сумки прикрепляются мышечные волокна, сокращения которых вызывают движение сидящего в ней волоса. Это движение и обусловливает ощетинивание зверя.
Обычно волосы сидят в коже не перпендикулярно ее поверхности, а более или менее наклонно, т.е. прилегают к ней. Такой наклон волос выражен не у всех видов одинаково. Наименее заметен он у подземных зверей, например у крота.
Волосяной покров состоит из различных типов волос. Основные из них - это пуховые волосы, или пух, остевые волосы, или ость, чувствующие волосы, или вибриссы. У большинства видов основу шерстного покрова составляет густой низкий пух, или подшерсток. Между пуховыми волосами сидят более длинные, толстые и жесткие остевые волосы. У подземных зверей, например у крота, слепыша, меховой покров почти вовсе лишен остевых волос. Наоборот, у взрослых оленей, кабанов и тюленей редуцирован подшерсток, и покров состоит главным образом из ости. Отметим, что у молодых особей этих зверей подшерсток развит хорошо.
Волосяной покров периодически меняется. Смена волос, или линька, у некоторых видов бывает два раза в год: весной и осенью; таковы белка, лисица, песец, крот. Другие виды линяют только редуцирован раз в год. весной выпадает старый мех, летом развивается новый, который окончательно созревает только к осени. Таковы, например, суслики
Особую категорию волос представляют вибриссы. Это очень длинные жесткие волосы, выполняющие осязательную функцию. Они сидят чаще на голове (так называемые усы), на нижней части шеи, на груди, а у некоторых лазающих древесных форм (например, у белки) и на брюхе В основании волосяного мешка и в его стенках располагаются нервные рецепторы, воспринимающие соприкосновения стержня вибриссы с посторонними предметами.
Прочие роговые производные эпидермиса представлены роговыми чешуями, ногтями, когтями, копытами, полыми рогами, роговым клювом. Чешуя зверей по своему развитию и строению вполне сходна с одноименным образованием рептилий Наиболее сильно развита чешуя у ящеров и панголинов, у которых она покрывает все тело У очень многих мышевидных чешуйки имеются на лапах Наконец, наличие чешуи на хвосте характерно для многих сумчатых, грызунов и насекомоядных
Концевые фаланги пальцев подавляющего большинства зверей несут роговые придатки в виде ногтей, когтей или копыт. Наличие того или иного из этих образований и строение их находятся в прямой связи с условиями существования и образом жизни зверей .
Роговыми образованиями являются также рога быков, антилоп, козлов и баранов. Они развиваются из эпидермиса и сидят на костных стержнях, представляющих собой самостоятельные кости, сросшиеся с лобными костями. Рога оленей имеют иную природу. Они развиваются из кутиса и состоят на костного вещества.
Кожные железы у млекопитающих, в отличие от птиц и рептилий, весьма многочисленны и разнообразны по строению и функции. Основные типы желез следующие: потовые, сальные, пахучие, млечные.
Потовые железы трубчатые, глубинные части их имеют вид клубка. Они открываются непосредственно на поверхности кожи. Продуктом выделения этих желез является пот, состоящий в основном из воды, в которой растворены мочевина и соли. Эти продукты не вырабатываются клетками желез, а поступают в них из кровеносных сосудов. Функция потовых желез заключается в охлаждении тела путем испарения выделяемой ими на поверхности кожи воды и в выделении продуктов распада. Следовательно, эти железы выполняют одновременно терморегуляционную и выделительную функции. Потовые железы есть у большинства млекопитающих, но развиты они не у всех одинаково. Так, их очень мало у собак и кошек; у многих грызунов они имеются только на лапах, в паховой области и на губах. Совершенно отсутствуют потовые железы у китообразных, ящеров и некоторых других.
Сальные железы имеют гроздевидное строение и открываются почти всегда в воронку волосяной сумки. Жирный секрет этих желез смазывает волос и поверхностный слой эпидермиса кожи, предохраняя их от смачивания и снашивания.
Пахучие железы представляют видоизменение потовых или сальных желез, а иногда комбинацию тех и других. Из числа их укажем на анальные железы куньих, секрет которых имеет очень резкий запах.
Особенно сильно развиты пахучие железы у американских скунсов, или вонючек (Mephitis), способных выпрыскивать большие порции выделений на значительное расстояние. Мускусные железы имеются у кабарги, выхухоли, бобра, ондатры; значение этих желез не вполне ясно, но, судя по тому, что наибольшее развитие они получают в период гона, деятельность их, видимо, связана с размножением; возможно, они стимулируют половое возбуждение.
Млечные железы - это своеобразное видоизменение простых трубчатых потовых желез. В простейшем случае - у австралийских однопроходных - они сохраняют трубчатое строение и открываются в сумки волос, расположенных группами на небольшом участке брюшной поверхности - так называемом железистом поле. У ехидны железистое поле находится в особой сумке, развивающейся в период размножения и служащей для вынашивания яйца, а потом и детеныша. У утконоса железистое поле располагается непосредственно на брюхе. Сосков у однопроходных нет и детеныши слизывают молоко с волос, куда оно стекает из волосяных сумок.
Чрезвычайно важную роль играют у млекопитающих кожные покровы и их производные, обеспечивая механизмы физической терморегуляции, регулируя теплоотдачу. Большое значение имеет система кожных кровеносных сосудов: диаметр их просветов регулируется нервно-рефлекторным путем и может меняться в очень больших пределах. При расширении сосудов кожи теплоотдача резко увеличивается, при сужении, наоборот, сильно сокращается.
Охлаждение организма происходит также при испарении с поверхности кожи воды, выделяемой потовыми железами.
Густота и высота волосяного покрова у северных видов существенно меняются по сезонам.
Секрет кожных желез, как и другие пахнущие выделения (например, полового и пищеварительного трактов, моча, секрет специализированных желез), служат наиболее важным средством внутривидового общения - химической сигнализации млекопитающих. Особое значение этого типа сигнализации определяется дальностью ее действия и длительностью сохранения сигнала. У животных, имеющих определенные участки обитания, особи, пары, семьи метят участок запаховыми метками, которые они оставляют на приметных предметах: кочках, камнях, пнях, отдельных деревьях или просто на поверхности земли.
Запаховые метки оставляют родители на детенышах, в гнезде и на следах движения за пределами гнезда или места нахождения детеныша, если гнездо не сооружается. Именно благодаря химической сигнализации олени, тюлени и такие норники, как лисицы, песцы, соболи, куницы, полевки, мыши, находят своих, а не чужих детенышей.