- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії
- •Тема 2. Потреби,ресурси та виробничі можливості суспільства
- •Економічні потреби та економічні інтереси – рішійна сила розвитку суспільного в-ва
- •Механізм формування і розвитку потреб
- •Виробничі ресурси та ефективність їх використання. Межа виробничих можливостей
- •Тема 3. Соціально-економічна система суспільства,відносини власності
- •Тема 5. Гроші
- •1. Зародження і основні етапи розвитку ет.
- •3.Методи економ. Теорії.
- •4. Економічні категорії і закони.
- •6. Економ. Потреби і інтереси.
- •10. Виробництво як основа життя і розвитку людства, структура.
- •11. Фактори суспільного виробництва.
- •12. Ефективність суспільного виробництва.
- •13. Натуральне і товарне виробництво.
- •15. Виникнення грошей.
- •18. Грошова система, її структурні елементи й основні типи
- •Тема 1.Предмет і метод політичної економії
- •Тема 2.Потреби,ресурси та виробничі можливості суспільства
- •Тема 3. Соціально-економічна система суспільства. Відносини власності
- •Тема 4.Форми організації суспільного виробництва та їх еволюція
- •Тема 5. Гроші
- •Тема 2. Потреби,ресурси та виробничі можливості суспільства
- •Тема 3. Соціально-економічна система суспільства,відносини власності
- •Тема 5. Гроші
Тема 3. Соціально-економічна система суспільства,відносини власності
економічна система та її сутність,цілі й основні структурні елементи.
Перехідні економічні системи: зміст і основні риси. Типи економічних систем.
Власність та її місце в економічній системі.
Трансформація відносин власності та формування конкурентного середовища економіки України.
1. У процесі господарської діяльності економічні відносини між людьми функціонують як певна система,яка включає об єкти і суб є кти цих відносин,різноманітні форми звязку між ними.
Економічна система – сукупність взаємопов язаних та відповідним чином упорядкованих елементів економіки,що утворює певну цілісність – економічну систему суспільства.
Відомий американський економіст Самуельсон визначає будь-яку економічну систему,незалежно від її соціально-економічної форми,як таку,що має відповідати на 3 запитанні: що? Що виробляти і в яких обсягах;Як? Як виробляти (хто та за допомогою яких ресурсів і технологій?); для кого? Для кого виробляти ( хто буде власником і споживачем виробленої продукції)
Способи координації економічної діяльності людей в економічній системі: централізоване керівництво,поєднане з примушуванням,або ієрархія;добровільна співпраця індивідів або спонтанний,стихійний порядок.
Продуктивні сили – сукупність засобів в-ва та працівників з їхніми фізичними та розумовими здібностями,а також науки,інформації та інших факторів в-ва,що беруть безпосередню участь у створенні матеріальних та нематеріальних благ.
Структура продуктивних сил: земля (включає в себе земельні,лісові та водні ресурси,корисні копалини та інше,що використовується у в-ві), робоча сила – здатність людини до праці,сукупність її фізичних,інтелектуальних здібностей,набутих знань і досвіду,які використовуються у процесі в-ва матеріальних благ, засоби в-ва – це створені у процесі в-ва види засобів праці і предметів праці.
Місце людини в системі в-ва: є фактором в-ва і його основною продуктивною силою;без людини,людського фактора в-ва неможливе;саме людина оживляє речові фактори в-ва,приводить їх у рух;людина є творцем більшості відтворюваних засобів в-ва,таких як машина,сировина,інструменти;людина організує в-во матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб,тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.
Економічні відносини – відносини між людьми з приводу в-ва,розподілу,обміну та споживання результатів праці.
Структура економічних відносин: техніко-економічні відносини-відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі в-ва,за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного в-ва. Організаційно-економічні відносини – відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним в-ом:відносини обміну діяльності між людьми,спеціалізація праці,кооперування,конценртація та комбінування в-ва. Соціально-економічні (виробничі) відносини – відносини власності в економічному значення цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами в-ва.
Господарський механізм – узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи,приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини.
Економічний спосіб виробництва – історично певний спосіб добування матеріальних благ,необхідних людям для виробничого і особистого вжитку.
2. Методологічною основою теорії перехідних процесів в економічних системах є: діалектика спрямована на пізнання якісних змін у розвитку природи і суспільства;формаційний підхід-теорія переходів від одного способу в-ва до іншого;загальноцивілізаційний підхід:розглядається розвиток людського суспільства як рух від однієї до іншої цивілізації;концепція загальнолюдського прогресу6суспільний перехід до вищих форм соціальної і економічної організації;теорія циклічного розвитку людства свідчить про те що будь-яка форма старіє і в наслідок втрати ефективності вимагає зміни на нові форми.
Принципи цивілізаційного підходу:багатовимірність аналізу економічних систем,природна еволюційна поступовість історичного процесу,відмова від класових,конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи,пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів,посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку,визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.
Цивілізація – людська спільнота,яка впродовж певного періоду часу має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації,економіці та культурі,спільні духовні цінності та ідеали,ментальність.
Типи цивілізацій: аграрна (домінує с/г,праця ручна,тип власності земельний),індустріальна (домінує промислове в-во,праця машинна,тип власності промисловий),постіндустріальна (домінує інформаційне в-во,праця інтелектуальна,тип власності інтелектуальний).
Формація – історичний тип суспільства,цілісний «соціальний організм»,що базується на певному способі в-ва.
Тип формацій: первіснообщинна,рабовласницька,феодальна,капіталістична,комуністична.
Типи економічних систем:традиційна,перехідна,змішана,ринкова,командна.
Традиційна система панувала в минулому,а також і зараз в окремих економічно відсталих та слабко розвинутих країнах. Характеризується бідністю населення,нерозвиненою інфраструктурою,найпростішими формами в-ва.
Основні ознаки традиційної економіки:натурально-общинна форма господарювання,відстала техніка,застосування ручної праці.
Командна економіка – базується на пануванні державної власності,в повному одержавленні та монополізації національної економіки.
Основні ознаки:висока затратність в-ва,несприятливість до НТП,відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці,хронічний дефіцит.
Перехідна економіка – характеризується нестійкими економічними процесами та явищами,зміною форм власності на засоби в-ва,на результати праці,процесами роздержавлення та приватизації та формування на цій основі ринкового сектору.
Ринкова економіка – характеризується пануванням приватної власності,функціонуванням великої кількості виробників,економічною свободою.
Основні ознаки: приватна власність,свобода вибору підприємницької діяльності,особиста свобода всіх економічних суб єктів,однаковий доступ їх до ресурсів,науково-технічних досягнень,інформації.
Змішана економіка - поєднує державне та ринкове регулювання економічних процесів та явищ.
Основні ознаки: високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої ринкової інфраструктури суспільства,різноманітність форм власності й рівноправне функціонування різних господарюючих суб єктів,оптимальне поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання економіки,які органічно переплітаються і доповнюють один одного,орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.
3. Власність – економічна категорія,яка виражає сукупність суспільних відносин щодо привласнення та відчуження об єктів власності.
Об єкт власності – це все те,що можна привласнити чи відчужити:засоби в-ва в усіх галузях народного господарства;нерухомість ( будинки і споруди,відокремлені водні об єкти,багаторічні насадження); природні ресурси (земля,її надра,ліси,води); предмети особистого споживання та домашнього вжитку;гроші,цінні папери,дорогоцінні метали та вироби з них;інтелектуальна власність (твори л-ри і мистецтва,досягнення науки і техніки,відкриття,винаходи,інформація);культурні та історичні цінності;робоча сила.
Суб єкт власності – це персоніфіковані носії відносин власності. Суб єкт: окрема особа – людина як носій майнових і немайнових прав та обов язків; юридичні особи – організації,підприємства,установи,об єднання усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління,муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);декілька держав або всі держави планети.
Економічний зміст власності – є однією з найбільших і основоположних економічних категорій. Одна з найскладніших категорій,бо має в собі багато ознак,форм прояву і системи функціонування.
Суперечність між юридичним і економічним змістом власності полягає в: юридична власність є формою виявлення економічної власності;в економічній власності виділяють кількісну та якісну сторони;в юридичній власності-юридичне оформлення.
Власність визначає:суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами в-ва,специфічність дій економічних законів певної економічної системи,цілі та мотиви в-ва,характер розподілу і споживання створеного продукту,класову і соціальну структуру суспільства,панвну систему політичної та економічної влади.
Тип власності – найбільш фундаментальне її утворення,що складається залежно від її суб єктів (суспільство в цілому,трудовий колектив,особистість.
Форма власності – параметр,який вказує на розподію суб єктів господарської діяльності за формами власності.
Вид власності – конкретний спосіб привласнення благ та методи господарювання.
Реформування адміністративно-командної системи передбачає формування різноманітних форм власності.
Мета роздержавлення і приватизації: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного майна;перехід до багатоканального формування економічного регулювання;утворення системи соціальних гарантій та соціального захисту трудящих.
Роздержавлення – усунення держави від виконання нею економічних та соціальних функцій шляхом приватизації,а також створення альтернативних суб єктів господарювання.
Напрями роздержавлення:1) роздержавлення процесів привласнення,признання робітників трудового колективу рівноправними учасниками привласнення;2)створення різноманітних форм господарювання,надання їм рівних прав на свободу господарської діяльності в межах закону;3)виникнення нових організаційних структур.
Приватизація – перехід від державної власності в приватну.
Об єти приватизації:засоби в-ва,майнові комплекси,акціїї,об єкти незавершеного будівництва,об єкти охорони здоров я,освіти,культури,митсецтва та фізичної культури і спорту,телебачення та радіомовлення,видавничої справи,а також об єкти санітарно культурних закладів.
Суб єкти приватизації:приватна особа,трудовий колектив,банки,акціонерне товариство.